EN|RU|UK
 Форум Украины(618368)
  63  2
Тему создал: Гы-гы

Национальноозабоченным читать. Два раза!

Банд выложил новую статью. Всем читать! Два раза, для полного уразумения.

Гарлем, Бронкс та Манхеттен


Дискусії про багатонаціональний характер держави Україна йдуть вже давно, з позаминулих виборів. Звичайно, у передвиборчий період завжди такі питання дуже загострюються, адже на них так легко отримати зайві політичні дивіденди. Але ці вибори переплюнули решту хоча б тим, що саме цим аргументувалась необхідність федерації, бо, мовляв, на Сході у нас живуть люди російської культури, а на Заході - української. Мені ця теза нагадала Нью-Йорк. Згадайте (та хоча б по фільмам), які в ньому є райони. Гарлем (негритянський), Бронкс та Бруклін (італійські), Брайтон-Біч (єврейський), Чайнатаун (китайський), Квінс (а бог його знає, чий він) та, звичайно, Манхеттен, де живе еліта. Оце і є модель федеративного устрою за культурною ознакою. "Велике яблуко" це практично кілька міст в одному, адже ці райони практично незалежні одна від одного культурно. Єдине, що їх між собою пов‘язує - це міська влада та підземка. Все. Більше нічого спільного у них нема. Спробуйте приїхати до Нью-Йорку туристом, втечіть від гіда, і простою підземкою завітайте спочатку до Гарлему, а потім до Манхеттену. Ви побачите зовсім інше місто, і цілком різні культури. Ця відрубність у 60-ті навіть призводила до квартальних війн, не кажучи вже про ревучі 20-ті, коли Бронкс та Бруклін взагалі були окремими гангстерськими мікродержавами, де правили клани, а поліція була тільки для вивіски. Втім, Маріо П‘юзо більш яскраво описав той період в своїх блискучих книгах.
Справа тут от у чому. В багатонаціональних державах кожному дозволено зберігати свою культуру, користуватись її надбаннями, створювати свої культурні осередки, вчитись відповідною мовою, і це ніяк не корелює з загальнонаціональною культурою. Тобто фактично людям дозволено створювати анклави своєї культури, адже завжди люди зі спільною мовою та культурою утворюють такі анклави, це закон соціології. Новітня історія показала, що багатонаціональність призводить до того, що такі анклави з часом стають все більш і більш незалежними, а потім починають вимагати дотримання їх культурних норм на загальнодержавному рівні. Прикладів можна навести безліч. Це і іспаномовні американці в США, і алжирці у Франції, турки в Німеччині, не кажучи вже про всюдисущих китайців. Деякі культурологи вже починають бити на сполох, називаючи це повзучою колонізацією. З них кепкують, і називають їх песимістами та перестраховщиками. Але так воно і є. Багатонаціональний статус завжди призводить до того, що в державі утворюються спочатку квазінезалежні культурні осередки, а потім вони починають перетягувати на себе все більше і більше прав, і як наслідок - можуть навіть вимагати автономії, або й незалежності. Надто якщо країна з подібною культурою знаходиться поряд. Тобто, фактично вона призводить до розколу та дезінтеграції держави. Далеко ходити не треба. Проблема Придністров‘я - і є результат багатонаціональності. Молдавія, визнавши право на автономію відрубного анклаву культури в своїй державі, натомість отримала самопроголошену незалежну республіку, яку відкрито підтримує сусідня держава з подібною культурою. Можна спрогнозувати, що найближчим часом Придністров‘я все ж таки увійде до складу РФ. Тут нема ніяких політичних оцінок чи закидів. Просто будь-який перший-ліпший культуролог скаже вам, що такі анклави завжди тяжіють до приєднання до центру своїх культур, надто якщо вони не так далеко знаходяться.
Натомість інший підхід, мононаціональний, призводить до іншої крайності. В таких державах зазвичай домінуючою робиться лише одна культура, а підтримка решти культур, представники яких живуть в даній країні, покладається на їх носїїв. На практиці така держава може нормально існувати тільки тоді, коли наявна абсолютна більшість титульної нації (носіїв домінуючої культури), а представників інших націй - абсолютна меншість. Якщо меншість переходить певну межу кількості, вона знову ж таки починає вимагати культурної автономії. У рамках мононаціональної держави це призведе до міжнаціонального конфлікту, адже держава активно впроваджуватиме культуру титульної нації, а утворений анклав цьому опиратиметься. Яскравим прикладом є Косово.
Історично склалось, що в Україні існує вже сформований та агресивно налаштований такий культурний анклав. Це переважно Схід та Південь, де проживає багато етнічних росіян (для даної статті не важливо, як вони там з‘явились), і де панують настрої культурної (а подекуди і політичної) автономії. Частина політиків пропонують вирішити цю проблему шляхом федералізації, однак це призведе до варіанту Придністров‘я. Культурні автономії та анклави завжди тяжіють до центру своїх культур. І якщо дати федеральну автономію Сходу або Півдню, то рано чи пізно вони приєднаються до свого центру - до Росії. В цьому нема ані вини самої Росії (хоча слід завважити, вона веде активну пропаганду цього варіанту), ані самого цього анклаву. Це суто закони соціології. Тут треба або згодитись на відокремлення цих областей, або щось робити з національною ідеєю. Бо тільки загальнонаціональна ідея, правильно продумана, і добре сформульована, здатна нівелювати відцентрові тенденції в цьому анклаві.
Крім моно- та багатонаціональної ідеї, існує ще один варіант формулювання загальнонаціональної ідеї. Це концепція стрижневої культури. Давайте розглянемо на прикладі аналогії, так простіше і зрозуміліше. Якщо уподібнити етнічне розмаїття країни оркестру, то мононаціональна країна - це оркестр, де головує один інструмент, а інші тільки йому акомпанують. Багатонаціональна - це величезний оркестр, де свою партію грає кожний інструмент, але узгодження між ними нема. Стрижнева - це коли в оркестрі є дирижер, який узгоджує партії цих інструментів. Так ось в країнах з стрижневою національною ідеєю, національна ідея титульної нації і є отим самим дирижером. Таких країн поки що нема на карті, тому тут ми будем першопрохідцями. Але це шанс нашій молодій державі щось дати світу, а не бездумно мавпувати американський чи російський досвід, і до цього процесу мають активно долучатись культурологи. Формування стрижневої культури особисто я бачу (поки що приблизно), у наступних етапах:



Формування ідентичності титульної нації. Це найбільш болючий процес, який може супроводжуватись навіть розладом у суспільстві, але цей етап необхідний, і от чому. Дирижер має точно знати, яку симфонію грає. Ідентичність - це і є та сама симфонія. Українці мають усвідомити, що вони українці, що у них є своя культура, яка не менш цінна, ніж російська, не є другорядною, і цілком повноцінною. Це відповідь на питання "хто ми".

Формування національної мрії. От ви знаєте, є "американська мрія", є "радянська", є навіть вже й "російська". Американська - перший мільйон, радянська - полетіти в космос, російська - відновити могутність. А українська національна мрія повинна полягати не в матеріальному, чи політичному плані, а в культурному. Українець повинен мріяти бути миротворцем. Не жандармом, підкреслю, який приносить мир на багнетах, а миротворцем. Вміти мирити між собою різні погляди, найперше різні культури, він повинен мріяти про такі лаври. Тільки така мрія здатна спонукати людину багато вчитись, глибоко пізнавати інші культури, вчитись розуміти інших, творити нарешті. Честолюбна - так? Але хіба багато є людей, в яких атрофовано честолюбство? Честолюбні всі до одного, і тому мрія повинна бути така, яка обіцятиме величезну славу, щоб люди бажали за всяку ціну її добитись. А суть цієї мрії така, що йдучи шляхом до неї людина на певному етапі сама відкине і пиху, і національну вищість. Вона навчиться ментарності, тобто вмінню дивитись на все з різних боків і з різних концепцій.

Формування центру тяжіння. Коли сформована національна мрія, і є люди, які вже чогось подібного досягли, це автоматично утворює центр тяжіння, куди будуть самі по собі залучуватись інші народи. Це зніме відцентрові тенденції, і переключить увагу інших культур на території України на досягнення українців. Вони будуть намагатись довести, що не гірші, що теж здатні на таке, і включатимуться у процес культурного розвитку країни, дедалі глибше інтегруючись в неї. Рамки анклавів при цьому обрушаться за непотрібністю. Люди прагнутимуть знати іншу культуру самі, адже цього вимагає реалізація української мрії.

Інтегральна національна ідея . Суть - у фразі "тат твам асі" (Ти є те). Утворення на території України нового типу суспільства співіснуючих культур, які одночасно одне від одної незалежні, але розвиваються в унісон, як в поліфонічній симфонії.


Скажете - утопія. Звичайно. Але утопія - це перше приближення реального плану дій, начерк ідеального варіанту, і план початку довгої, довгої роботи перш за все над собою. Але за нас ніхто нічого не зробить, навіть якщо ми дуже вправно мавпуватимем когось.

Оригинал тут: http://bandiera2006.livejournal.com/

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 Сейчас пишут
Maxim Isajew, Сын Расеи, fedjka - fedjka, Michail Postolaki 6064df17, Irada, shokolad, 1BetarD, Tatyana Pomolova, I Ka 538a282a, Senator S 01a656ec, Milen Gavrilec, Neutral13, Саша Саша Саша, vivv555777, vassa0103, Dnipro 75ed19bb
 Всего на сайте: 38 писателей
 
 
 
 
 
 вверх