EN|RU|UK
 Форум Украины
  96  0
Информация опубликована участником форума и не является редакционным материалом

 Нормандська зустріч як перспективний крок до миру на Сході!!

Останнім часом геостратегічна тема проведення зустрічі очільників держав у «нормандському форматі» набула, завдяки наполегливості Президента України Володимира Зеленського, нового звучання, а значить і потенційної перспективи. Такої зустрічі не було з 2016 року, відповідно зупинився переговорний процес на найвищому рівні і застопорилися будь-які практичні дії щодо врегулювання ситуації на Сході України, зокрема обмін полоненими, розмінування, поліпшення стану гуманітарного права, попередження очікуваних техногенних катастроф тощо. Розблокування переговорного процесу є реальною необхідністю для України і всього цивілізованого світу. А як відомо будь-які перемовини, особливо на найвищому, президентському рівні, є не лише дією персон, а й високим дипломатичним мистецтвом. При тому, що ефективність цього дійства сторони намагаються досягти задовго до самої зустрічі перемовників. Зазвичай цьому передує потужне формування публічних настроїв як всередині країни, так і на міжнародній арені. Основною вимогою з боку Кремля щодо відновлення роботи «нормандського формату» було розведення військ в межах Мінських домовленостей. Це, нагадаю, базується на протоколі від 5 вересня 2014 року, меморандумі від 19 вересня того ж року, а також комплексному документі виконання Мінських угод від 12 лютого 2015 року. Тобто нічого нового насправді не відбувається, крім зміни публічного представлення цього процесу. Розведення військ на лінії зіткнення, зокрема у Золотому (комплексі населених пунктів), Богданівці та Петрівському супроводжувався інформаційно-дипломатичним тиском з боку Москви на українське суспільство і владу, зокрема через міжнародні комунікаційні канали. Українська влада зайняла позицію уникнення конфронтаційного протистояння на інформаційно-дипломатичному «фронті» з Росією. Це зрештою вилилося в низку скандалів у вітчизняному публічному просторі, зокрема за участі патріотично налаштованих громадян і громадських рухів. Вже по завершенні процесу розведення військ міністр закордонних справ України Вадим Пристайко пояснив таку позицію влади намаганням налагодити дієву взаємодію з Владіміром Путіним, оскільки саме цього чекають від українського Президента так і наші співгромадяни і робиться це в інтересах України. Одночасно він додав сумнівів щодо результатів перемовин: «Ми з вами – особливо ті, хто довго в цьому «бізнесі», як я – усвідомлюємо, що навряд чи вдасться досягти якогось серйозного значного прогресу. Але, з другого боку, не спробувати ми не можемо перед народом». Дипломатична двоякість позиції, озвученої паном Пристайком, пояснює зникнення в публічному і дипломатичному просторі чітких оцінок і характеристик того, що відбувається в Україні ось уже шостий рік. Такі слова і вирази як «агресор», «держава-агресор», «путінський режим», «терористичні війська РФ», «терористичні утворення на Сході країни», «бойовики-терористи», «путінські окупанти» тощо перестали домінувати на вищому рівні і в комунікаціях із суспільством та міжнародною громадою. Таке нівелювання публічного дискурсу може призвести (і частково це вже відбулося) до створення негативних явищ у вітчизняному суспільстві, які матимуть непередбачувані наслідки для держави. Це при тому, що нещодавно Міжнародний суд ООН оприлюднив повне рішення щодо визнання юрисдикції суду у справі щодо порушення Росією двох конвенцій – про боротьбу з фінансуванням тероризму та про заборону всіх форм расової дискримінації. Звинувачення, висунуті Росії, включають: надання зброї та інших видів допомоги незаконним збройним формуванням; збиття літака “Малайзійських авіаліній” рейсу MH17; обстріли житлових районів Маріуполя та Краматорська; знищення цивільного пасажирського автобуса неподалік Волновахи; вибух під час мирного зібрання в Харкові; дискримінацію щодо української та кримськотатарської громад; заборону діяльності Меджлісу кримськотатарського народу; хвилі зникнень, вбивства, самовільні обшуки, затримання; обмеження на викладання української й кримськотатарської мов. Тобто питання не в тому, що українські Збройні Сили, за посередництва ОБСЄ, відійшли на визначені позиції. Проблема в тому, що необхідно підтримувати у ЗСУ і загалом у суспільстві високий моральний дух і віру в справедливість української позиції. Ця віра формується комплексом політичних, економічних, дипломатичних та комунікаційно-контентних заходів, де чітко і зрозуміло пояснюється сутність подій, що відбуваються, їхня мета та способи реалізації. Де ворог називається ворогом, глобальний агресор глобальним агресором, а необхідність вступати з ним в переговорний процес пояснюється вимогами дипломатичного вирішення ситуації, які гарантують швидку перспективу мирних цілей в національних інтересах держави і суспільства. На війні командиру дано право посилати на смерть підлеглих заради великої перемоги і великого миру, який досягається і ціною життя кращих громадян держави. Це його обов’язок та жертовність. І – персональна відповідальність, яку він нестиме в собі до кінця життя. Сьомого листопада поблизу Авдіївки (Донеччина) під час розвантаження деревини для обладнання позицій з протитанкового ракетного комплексу були обстріляні українські військові. В результаті загинув боєць 92-ї механізованої бригади 23-річний Герман Бродніков, наступного дня від поранення помер 37-річний Геннадій Моторін, ще кілька воїнів отримали поранення. Дев’ятого листопада співробітника Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, ветерана АТО Ігора Мазура, який прямував до Варшави на запрошення ексвіцеспікера польського сейму для участі у конференції, затримали польські прикордонники. Затримання відбулося за спецзапитом РФ. Як заявило МВС України, Кремль неправомірно використовує канали й інструменти Інтерпола для політично вмотивованих переслідувань українських громадян. З’ясувалося, що в подібному переліку «ворогів» Кремля, заявлених подібним чином через Інтерпол, нараховується достатньо громадян України. Одинадцятого листопада, після розмови канцлера Німеччини Ангели Меркель і очільника РФ Владіміра Путіна, Кремль виставив нову умову для проведення зустрічі у «нормандському форматі» закріплення особливого статусу Донбасу в законодавстві України. Ці розрізненні факти насправді є логічною версійною мозаїкою Кремля для картини під умовною назвою «Ліквідація України» та світу, в якому міжнародне право традиційно уособлює глобальну справедливість. А якщо без метафор і гіпербол, то це елементи стратегії нинішнього політичного режиму РФ, спрямованої на знищення самостійної і незалежної України, об’єднаної Європи і демократії в цілому світі. Тобто, Росія намагається перемогти чи хоча б створити комунікаційно-контентну і моральну атмосферу абсолютної переваги над Україною і її керівництвом ще до початку «битви» – зустрічі у «нормандському форматі». Україні в цій ситуації варто змінити правила поведінки у публічному просторі і для цього існує безліч механізмів прямої та опосередкованої дії. Бо політична і дипломатична утаємниченість на тлі інформаційної невизначеності в національному просторі України і світу веде до прямо протилежних результатів, які задумуються в кабінетній тиші для майбутніх перемог – нерозуміння і спротиву громад українського суспільства.Источник: https://censor.net.ua/f3164545
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 Сейчас пишут
Zelya Vsyo, Гарис, василь лялик, ГЕТЬМАН UA, stavr, Orel Orlov, Vyacheslav Nesterov, сепаратизму смерть, Татьяна Лайф, владимир дарский, Oleg Petrenko 988be2bf, Paulo Kit, Baden
 Всего на сайте: 46 писателей
 
 
 
 
 
 вверх