EN|RU|UK
Блоги 

Виолетта Киртока

  1809  1

Народний Герой у Запоріжжі

25-та церемонія нагородження недержавним срібним орденом розкаже про неймовірні історії подвигів та приклади відваги і мужності.

Серед трьох бійців, що отримають звання Народного Героя посмертно, 19-річний доброволець "Правого сектора" з Вінниці Євген Костюк, який основний удар прийняв на себе і загинув від осколкового поранення в голову, 60-річний Микола Козлов (Матвій) з батальйону "Донбас", що загинув у бою з терористами під Карлівкою, прикриваючи собою відхід товаришів, і Віталій Тіліженко, волонтер і засновник тактичної групи "Білорусь" 1-ї штурмової роти Добровольчого українського корпусу "Правий сектор", який у серпні 2015 року загинув, надаючи допомогу військовим, що потрапили під обстріл бойовиків.

Ще 11 учасників війни на сході піднімуться за орденами з народного срібла особисто. Серед них командир опорного пункту "Зеніт" Юрій Брехаря, що взимку 2015 вивів живими і неушкодженими з оточення в Дебальцевому всіх своїх 50 бійців та його побратим Микола Нескороденко; військовий льотчик Владислав Волошин, який знищував сили проросійських бойовиків, що перекривали шлях виходу з Іловайська, Роман Дармограй та Андрій Верхогляд брали участь за нові позиції на авдіївській промці під час лютневих подій цього року, прориваючись на підмогу своїм хлопцям, яких змішували с землею.

Недержавним орденом "Народний Герой України" вшанують також Юлію Паєвську (псевдо Тайра), жінку-парамедика, інструктора з тактичної медицини, що свідомо пішла на фронт, залишивши мирне життя, і не поступається у військовій злагодженості навіть чоловікам, і легендарного Сергія Архангельського (позивний Наркоз) - начальника медичної служби з 21-річним лікарським стажем, що брав участь у боях на Майдані, у Слов'янську, Пісках, Донецькому аеропорту. Почесне звання "Народний Герой України" отримає також група "HandMade по-львівськи для Армії руками волонтерів", що з вересня 2014 року виготовляє для бійців обладнання, одежу і домашні страви.

Церемонія відбудеться сьогодні, 14 вересня 2017 року, у приміщенні Запорізького академічного обласного музично-драматичного театра ім. В. Магара. Адреса: м. Запоріжжя, проспект Соборний, 41. Вітатиме героїв та гостей церемонії Христина Панасюк - автор і виконавець, що постійно виступає на передовій.

Нагороди отримають:



Євген Костюк

1.Євген Костюк (Шльоцик) (посмертно)
1 штурмова рота Добровольчого українського корпусу "Правий сектор"

"Євген прийшов до нас у батальйон у 2014-му, - розповів комбат добровольчого батальйону "ОУН" Микола Коханівський. - Прийшов не один, а з групою таких само безвусих хлопців. Я спершу відмовив їм. Але вони не мали наміру відступати. Кажу: ви ще діти. Ми не діти - ми воїни. Так відповіли вони, ніби змовившись. Євген служив у нашому підрозділі до лютого нинішнього року. Потім перейшов у ДУК "Правий сектор". Один з наймолодших бійців "Правого сектора" 19-річний Євген Костюк загинув від поранення у голову. "Женя підірвався на розтяжці - розповів боєць Олександр Дідик. - Це сталося у районі шахти "Бутівка". Він ішов на завдання. На розтяжку нарвався у лісопосадці. Крім нього тоді поранило ще чотирьох. Основний удар він прийняв на себе. Хлопці вижили, а Євген…". "Три осколки влучили в голову, - уточнив ще один побратим на ім'я Олег. - Були поранені й інші частини тіла. Ми викликали госпітальєрів і вони вже доставили Євгена в лікарню". Три доби поранений залишався у комі. Три доби медики обласної лікарні імені Мечнікова у Дніпрі боролися за його життя. На жаль, поранення виявилося смертельним.


Віталій Тіліженко

2. Віталій Тіліженко "Кекс" (посмертно)
Тактична група "Білорусь" у складі 1 штурмової роти Добровольчого українського корпусу "Правий сектор".

Коли почалася війна, Віталій Тіліженко заснував Міжнародний благодійний фонд "Волошка" волонтерської допомоги воїнам, а згодом і сам добровольцем пішов на фронт. Вже на передовій він створив тактичну групу "Білорусь" 5-го окремого батальйону ДУК "Правого сектора". У серпні 2015 року боєць загинув при обороні позицій 72-ї бригади під Волновахою. 36-річний Віталій Тіліженко, виходець із Запоріжжя, загинув, коли його батальйон ішов на допомогу військовим, що потрапили під обстріл бойовиків. "Я вважаю, кожен громадянин має знайти спосіб, в який він може зараз допомогти країні. Якщо кожен зробить принаймні щось, ми точно переможемо. Допомогти можна або грошима, або своїм часом, або своїми вміннями, що, зрештою, теж означає витратити свій час. Тут працює принцип "приведи знайомого". Волонтери, які бачать результат від своїх дій, розповідають друзям, і до нас долучається хтось ще, а отже, обсяг роботи, який ми можемо виконати, зростає. Я бажаю кожному знайти ту форму допомоги, яка для нього прийнятна, і вірю, що кожен може це зробити", - ділився поглядами Віталій Тіліженко в одному зі своїх інтерв'ю.

3. Микола Козлов (Матвій) (посмертно)
Батальйон "Донбас"

Коли на Майдані почали розстрілювати людей, Микола Козлов не повірив і вирушив до Києва особисто в усьому пересвідчитися. 20 лютого був на Майдані, виносив поранених, доносив покришки. Для росіянина, радянського офіцера Миколи Козлова анексія Росією Криму теж стала справжнім шоком. У військкоматі 60-річного Козлова не взяли, тоді він пішов на війну добровольцем. Начальник штабу батальйону територіальної оборони Донецької області "Донбас", Микола Козлов узяв собі псевдо Матвій на честь свого діда по матері Матвія Шатрова, котрий загинув у боях за Ленінград в часи Другої світової війни. 23 травня 2014 року підрозділ чисельністю 25 вояків у бою з терористами біля села Карлівка Мар'їнського району потрапив у засідку. Будучи важкопораненим, практично нерухомим - 5 кульових та 1 осколкове поранення (у тому числі в шию та хребет, прострелені обидві ноги) - майор Козлов, прикриваючи собою відхід товаришів, загинув у бою з терористами.

4. Олександр Лобас (Соболь)
37-й окремий мотопіхотний батальйон

На початку анексії Криму виникла загроза розповсюдження сепаратизму на територію Запорізької області, і тоді Олександр Лобас став активним організатором Запорізької Самооборони та очолив її штаб. Коли Запоріжжя зазнало своєї першої втрати на війні - в бою під Карлівкою загинув доброволець батальйону "Донбас" Микола Козлов (Матвій) - виникла необхідність вивезти з території, зайнятої ворогом, тіло загиблого. На цей сміливий вчинок зголосився Олександр Лобас разом із Сергієм Тіуновим та Василем Вовком. На початку вересня 2014 року захищати Батьківщину встав добровольчий 37-й окремий мотопіхотний батальйон, створений Олександром Лобасом та його однодумцями. Соболю вдалося з нуля сформувати військову частину, провести навчання та бойову підготовку складу. Завдяки блискучій злагодженій роботі батальйону під керівництвом Лобаса у 2014 році вдалося утримати оборону "нулівки" на лінії Новобахмутівка-Авдіївка, під шквальними обстрілами не здати жодного метра та забезпечити одну з двох комунікацій до Донецького аеропорту, маючи у складі лише 260 "штиків". Ще одним важливим, але маловідомим епізодом війни Соболя була його участь у обміні полоненими в районі четвертого блокпосту 37-го ОМПБ. Спільно зі спецпризначенцями СБУ і ЗСУ Олександр Лобас та його бійці здійснювали організацію обміну 148 наших полонених.


5. Сергій Зайцев
90 окремий аеромобільний батальйон імені героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова 81-ї десантної бригади

У складі Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор" 22 серпня 2014 року під час одного з боїв у Пісках попри чисельні осколкові поранення рук, ніг і спини майор Зайцев продовжив бій і вивів групу бійців під вогнем противника. 5 січня 2015 року Сергій повернувся в зону АТО і брав участь в обороні Донецького аеропорту. У травні того ж року ворог намагався прорватися в районі шахти "Бутівка". Сергій Зайцев у складі групи вступив у бій з противником, намагаючись не допустити його за лінію розмежування. У результаті обстрілу з РПГ боєць отримав осколкове поранення голови. Не полишаючи своїх позицій, майор продовжив протистояння і тільки після відбиття спроби проникнення противника був евакуйований до шпиталю. У березні 2016 року вже у складі 90 ОАМБ імені І. Зубкова 81-ї десантної бригади, оглядаючи ВОП "Сади", Сергій Зайцев потрапив під обстріл противника зі стрілецької зброї. Тоді майор наказав групі відкрити вогонь по вікнах будинку, де знаходилися бойовики, а сам надав першу медичну допомогу пораненому лейтенанту Янюку. Під кінець обстрілу один з осколків влучив у коліно Зайцева. Водночас ним була помічена ДРГ противника, яка намагалася пройти в районі посту спостереження. Попри поранення Сергій відкрив вогонь на ураження, зачепивши двох бойовиків. ДРГ ворога відійшла до сусіднього будинку, звідки продовжила обстрілювати позиції. Майор Зайцев надав собі першу медичну допомогу і продовжив вести бій, не відриваючись від управління особовим складом. Через деякий час ворожа група почала відступ під прикриттям мінометного обстрілу. Від подальшої госпіталізації Сергій Зайцев відмовився, повернувшись до виконання бойових завдань.

6. Юрій Брехаря
40-й окремий мотопіхотний батальйон

Взимку 2015 року командир опорного пункту "Зеніт" Юрій Брехаря вивів живими і неушкодженими з оточення в Дебальцевому всіх своїх 50 бійців. Протягом 6 годин в ніч на 18 лютого вони йшли пішки до своїх в селище Луганське засніженим степом, долаючи балки та обходячи круті обриви. Маршрут обрали вдалий, тому їм вдалося пройти непоміченими без бойових зіткнень. Але не тільки збереження життів бійців є заслугою старшого лейтенанта 40-го окремого мотопіхотного батальйону Сухопутних військ Збройних сил України. Упродовж 2 місяців оборони Дебальцівського плацдарму він на своєму одному з ключових опорних пунктів на північ від селища Новогригорівка командував успішним відбиттям атак бойовиків та російських військ і повністю виконав бойове завдання. Крім цього, вихід з оточення під Дебальцевим - це вже друга успішна бойова операція в житті Юрія. У складі того ж 40-го батальйону він вийшов з "Іловайського котла", де дістав поранення. Під позивним Рельси він командував там однією з ліній оборони на опорному пункті 40.03. Отримавши осколкове поранення стегна під час мінометного обстрілу 20 серпня, він ще кілька днів відмовлявся від евакуації й залишався на позиціях, щоб не кидати бойових побратимів.



Владислав Волошин

7. Владислав Волошин (Грач)
військовий льотчик Повітряних Сил Збройних Сил України

29 серпня 2014 року на допомогу українським підрозділам, які під час виходу з Іловайська зазнали масованого удару зведених підрозділів бойовиків і частин регулярної армії РФ, було направлено кілька бойових літаків (дві пари Су-25). Владислав Волошин був ведучим першої пари Су-25, перед якою стояло завдання знищити сили проросійських бойовиків та військових, які перекрили шлях виходу з Іловайська. Після вдалого виконання бойового завдання пара Су-25 поверталась на аеродром базування на гранично малій висоті - 50 метрів. Така висота знижує до мінімуму загрозу потрапити в поле зору ворожих засобів ППО. Раптом ведучий пари, Владислав Волошин, помітив на пагорбку скупчення військової техніки противника, про що встиг повідомити свого веденого, після чого був збитий. Волошину вдалося катапультуватись, проте в нього був пошкоджений правий ліктьовий суглоб. Після приземлення льотчику вдалось дістатись до закинутого будинку на околицях окупованого ворогом Старобешевого, де він знайшов цивільний одяг. За чотири доби Волошин зміг вийти на вільну від проросійських бойовиків територію.


Андрій Верхогляд

8. Андрій Верхогляд (Лівша)
3-я рота 1-го батальйону 72-ї механізованої бригади;

29 жовтня 2016 року Андрій Верхогляд брав участь у відбитті території в районі Авдіївки. Проводячи вправне управління взводом і організацію вогню на позиції, командир подавив вогневі точки і знищив укріплені позиції. Під час обстрілу з СПГ-9 Верхогляд був поранений, натомість зберігши життя і здоров'я своїх підлеглих. 17 липня 2017 року на напрямку зосередження основних зусиль лейтенант забезпечив своєчасне перенесення вогню по важливих цілях. Під час інтенсивного мінометного обстрілу позивний Лівша разом з механіком-водієм Шахматом, висунувшись на машині, змогли надати першу медичну допомогу пораненим та евакуювати їх. 12 вересня 2017 року Андрій Верхогляд разом з побратимами під обстрілами евакуювали свого загиблого товариша Мамілова і змогли доставити до своїх позицій солдата Федана. Боєць Верхогляд виконує бойові завдання в зоні проведення АТО і досі.



Роман Дармограй

9. Роман Дармограй (Стриж)
1-й батальйон 72-ї механізованої бригади;

10 вересня 2015 року під час бою взводом під командуванням Дармограя було знищено до 10 осіб живої сили, одну одиницю БМП-1 і легкову автівку противника. При плановому відході начальник штабу через засоби зв'язку почув, що одна з машин роти була виведена з ладу. Тоді Роман миттєво прийняв рішення про евакуацію. Під вогнем ворога на своєму БМП-2 позивний Стриж прибув до машини та завдяки особистій сміливості і злагодженій роботі свого екіпажу евакуював техніку з поля бою. 12 вересня 2017 року капітан Дармограй, лейтенант Верхогляд, молодший сержант Скороділ під прикриттям капітана Волоса висунулися для евакуації загиблого товариша Мамілова і пораненого солдата Федана. Операція проводилася о 4 ранку в умовах поганої видимості. У зв'язку з поганою погодою та в умовах безпосереднього зіткнення з противником був здійснений пошук тіла товариша. Також були здійснені всі заходи з евакуації пораненого бійця, але ворог виявив групу, використовуючи засоби спостереження, і відкрив щільний вогонь по українських позиціях. Тому тіло побратима довелося діставати під інтенсивними обстрілами. Лише через годину Дармограй з військовими колегами змогли доставити пораненого солдата Федана до своїх позицій.

10. Кирило Недря (Доцент)
5-а рота 2-го механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади

Ім'я Кирила Недрі часто згадують, розповідаючи про захист Донецького аеропорту. Дніпропетровець знаходився там у той період, коли якраз формувався захист і відбувалися перші страшні бої. Кирило був заступником командира 5-ї роти 93-ї бригади. Увійшов зі своїми бійцями в новий термінал в липні 2014 року, а вийшов - у перших числах жовтня. Кирило з позивним Доцент фактично був одним із командирів нового терміналу. Він прекрасно пам'ятає, як 28 вересня на підмогу 93-й прийшли десантники з миколаївської 79-ки. Серед них був його університетський однокурсник. "Зустрілися ми з ним в ДАПі, до того не бачилися кілька років. Ну що, встигли пообніматись, покурити, поговорити", - згадує він. Ця зустріч для давніх друзів виявилася останньою, а цей день - чорним для миколаївських десантників. "На злітну смугу вискочив танк Т-72 противника і здійснив два дуже влучних постріли по БТР 79-ї бригади. Загалом у тих БТРах загинули 13 осіб. Відразу. Це все було якраз на моїх очах", - згадує Недря. І незважаючи на напругу і чорні сторінки, ніхто з "кіборгів" 93-ї бригади не пошкодував, що обороняв аеропорт".

11. Микола Нескороденко (Дід)
40 батальйон 17 окремої гвардійської танкової бригади оперативного командування "Схід" Збройних Сил України

2 лютого 2015 року в напрямку станцій Боржиківка - Нижня Вергулівка за підтримки 4 танків та 2 БМП-1 відбувся напад штурмових підрозділів незаконних збройних формувань на село Новогригорівка. Під час бою солдат Нескороденко був навідником ЗУ-23-2 "Зорька". Вогонь зенітки став вирішальним у цьому бою. Прямою наводкою зенітка зірвала динамічний захист танків та зробила їх вразливими для враження ПТУР "Фагот". Завдяки діям "Зорьки" було знищено 2 ворожих танки. Також вогнем була розсіяна піхота противника. Того ж дня Микола Нескороденко брав участь у операції із захоплення полоненого.

12.Юлія Паєвська (Тайра)
Медична служба "ASAP"

Юлія Паєвська, жінка-парамедик та інструктор з тактичної медицини, народилася в Києві в родині військовослужбовців. За фахом вона художниця-дизайнерка та викладачка айкідо з 20-річним досвідом. На фронт пішла свідомо. За словами Юлії, українці/ки мусять зупинити й вигнати ворога зі своїх домівок, інакше Україна навіки лишиться колонією, а наші діти не будуть вільні на своїй землі. Юлія вважає, що можливо саме зараз той останній шанс для країни здобути істинну незалежність.

12.Сергій Архангельський (Наркоз)
199-й навчальний центр Повітряно-десантних військ

Сергій Архангельський - начальник медичної служби однієї з частин високомобільних десантних військ. Його лікарський стаж - 21 рік. 15 років Архангельський працював у лікарні Житомирського району у відділенні анестезіології та реанімації. Пішов лікарем на Майдан, а 7 березня 2014 року звернувся у військкомат і вже 11 березня був у Збройних силах. У складі 95-ї бригади позивний Наркоз брав участь у боях за Слов'янськ, Піски, Донецький аеропорт. Наразі Сергій служить у 199 навчальному Центрі ВДВ у Житомирі.

13. Волонтерська організація "HandMade по-львівськи для Армії руками волонтерів"

Група "HandMade по-львівськи для Армії руками волонтерів" утворилась 16 вересня 2014 року з метою допомогти бійцям в зоні АТО. Волонтери групи плетуть маскувальні сітки, виготовляють "кікімори" для снайперів, шиють балаклави, рукавиці, шкарпетки, маск-халати, військову форму, розгрузки, устілки, переробляють газові балони на саморобні пічки, готують сухі борщі та інше.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх