EN|RU|UK
Блоги 

Ян Осока

  4099  7

Легенда

Коли осколок влучив йому у голову і він лежав на землі із закритими очима, до нього підбіг побратим та впав біля нього на коліна. Бойовий друг узяв його за руку та просив стиснути її, якщо він його чує. Він потис. Він чув. Він боровся. Він вступив у свій останній бій, який тривав дві з половиною доби.

Микола Віталійович Гуцаленко (позивний Кока) народився 19.12.1991 року у місті Первомайськ Миколаївської області.

У рідному місті хлопець почав займатися греблею на байдарках, боротьбою та кікбоксінгом. У 14 років поїхав навчатися до спортивної школи у Миколаєві, згодом вийшов на професійний рівень, став майстером спорту, був чемпіоном України, брав участь у змаганнях за кордоном. Закінчив Український державний морський технічний університет.

2013 року підписав із ЗСУ контракт.

Спочатку був солдатом, стрільцем, гранатометником 79-ї окремої аеромобільної бригади, яка у 2016-му році стала десантно - штурмовою.

Свій перший бій на війні Кока провів при штурмі Красного Лиману, брав участь у зачистці Слов'янська, знаходився з бригадою у Південному котлі.

12.10.2014 року Микола Віталійович вперше зайшов у ДАП (це була друга спроба, перша закінчилася невдало, загинуло 7 наших бійців та був спалений БТР). Через десять днів вийшов на ротацію до Миколаєва, але ненадовго, бо у листопаді знову повернувся до старого терміналу, після оборони якого своїм ходом бійці перейшли у новий.

Всі пам'ятають відео, де наші бійці встановлюють прапор України на даху старого терміналу. Одним з тих сміливців був Кока.

Під час перебування у старому терміналі загинув Андрій Горбань, який був другом Миколи. У бою Андрій отримав осколкові від ВОГів та три кульових поранення, смерть його Кока переживав дуже важко, хоч і майже не показував цього нікому.

У новому терміналі він провоював поруч із 93-ю бригадою та ПС, після чого хлопців знову вивели, спочатку на добу в Піски, потім до Краматорська, звідти до Ланцевого Запорізької області, і знову до Миколаєва.

У 2015 році Микола Віталійович спочатку став молодшим сержантом, головним сержантом взводу, після чого його було доправлено на офіцерські курси до Одеси, які він закінчив за три місяці за прискореною програмою.

Молодший лейтенант, командир 2-го взводу 3-ї роти 1-го батальйону 79-ї ОДШБр.

У січні 2015-го поступив наказ виїхати до села Водяне, де бійці копали окопи у посадці перед радіолокаційною станцією, копали під артилерійськими обстрілами.

Післ боїв за Логвинове знову ротація до Миколаєва, а з травня по жовтень його підрозділ знаходився на другій лінії оборони. У 2016-му році три місяці навчався на аеронавідника під Харковом, після чого у Житомирі вже Кока навчав ПВОшників десантній службі.

20.12.2015-го розпочався черговий вояж на нуль, який став для Миколи Віталійовича останнім.

21 лютого, о 10.15, на позиції "Рим" (цю назву придумав Кока), поблизу селища Водяне Ясинуватського району, під час обстрілу наших позицій, він робив обход і в гілку дерева, біля якого він проходив, влучив ВОГ. Внаслідок розриву осколок потрапив бійцю у скроню.

Миколу Віталійовича доставили до Мечнікова, де він помер 23 лютого близько 17.45, не приходячи до тями.

Сьогодні з Героєм попрощаються у Миколаєві. У нього залишились батьки, дружина та маленький син, якого він назвав Андрієм на честь свого друга, який загинув в аеропорту.

Ми живемо і майже не думаємо про ціну нашого життя. Ми спокійно перегортаємо день за днем у нашому крихкому спокої, розлетітися осколками якому не дають прості хлопці з усіх куточків України. Прості хлопці, які йдуть на той бік, стискаючи руки своїх побратимів.

Звичайні хлопці, які називають своїх синів іменами загиблих друзів.



Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх