EN|RU|UK
Блоги 

Ігор Мосійчук

  520  0

Ніч жахів і перемоги духа

Найтяжче все свідоме життя бути революціонером, наближати революцію ціною власної свободи та здоров'я, спостерігати за революцією але не мати можливості безпосередньо фізично брати в цій революції участь. Я не спав три доби і ніхто, ніяка сила не могли відірвати мене від телевізора.

281 камера Лукянівського СІЗО. Ніч з 18 на 19 лютого 2014 року. Я в'язень режиму Януковича у справі так званих "Васильківських терористів ". Майдан палає. Палає будинок профспілок. Я постійно комусь телефоную і не відходжу від телевізора. Співкамерники спостерігають за мною як за навіженним адже я не даю їм дивитися по телевізору нічого окрім прямих стрімів з Майдана, урядового кварталу та інших місць палаючого центру столиці. 5, 112, Еспресо... Цигарка за цигаркою, кава, чай, сто грам тюремного самогону і постійні дзвінки на волю до тих хто б'ється з оскаженілими беркутами за нашу і свою свободу. В ці дні вже навіть і тюремники не звертали увагу на те, що я день і ніч не ховаючись бігаю по камері з забороненим у в'язниці мобільним телефоном, пишу дописи в ФБ... Мою камеру лише закрили за вказівкою СБУ на додатковий замок ключі від якого знаходилися в начальника оперативної частини СІЗО Легенького. Після того як 10 січня суддя Києво-Святошинського суду Бурбела засудив мене з побратимами до 6 років позбавлення волі кожного а повсталі революціонери намагалися нас відбити я зрозумів, що перед нами дуже простий вибір: або перемагає революція і ми з честю в якості політв'язнів виходимо на волю, або перемагає Янукович і СБУ виконує свої погрози - нас продовжують судити та йзасуджують до пожиттєвого ув'язнення.

Для мене стало зрозумілим, що переможе революція після страшної, жахливої і в той же час героїчної ночі з 18 на 19 лютого коли встояли вогняні барикади на Майдані, разом з будинком профспілок згорів і ворожий БТР поліцаїв. Вистояти в ту ніч то був подвиг, то була перемога українського духу над злочинною владою. Я спостерігаючи за тим всім ледь не зійшов з розуму і постійно телефонував друзям та побратимам які на той час були в епіцентрі революційних подій. Igor Krivoruchko який чи не найбільше з активістів доклався до нашого звільнення в ту ніч ні на хвилину не покидав вогняні барикади, Андрій Лозовий який був одним з основних лобістів нашого звільнення серед політиків, Тетяна Близнюк, Микола Коханівський,Богдан Тицький, Ганна Сінькова та багато інших які з першого дня нашого арешту підтримували нас і боролися за наше звільнення... Всі вони активно були задіяні в революційних подіях і відповідати на мої телефоні їм було надзвичайно напряжно але по можливості відповідали, щоб підтримати. Я в свою чергу теж намагався бути корисним. По телефону координував пошуки поранених в урядовому кварталі і навіть організовував напади на Київські РОВД за межами Майдану, щоб відволікти силовиків від штурму самого центру революції.

На ранок після розстрілу в прямому ефірі Небесної Сотні та повідомлення про втечу Януковича я напився до безтямства і нарешті заснув. Снилися жахи і смерті Героїв.
Попереду за п'ять днів було наше тріумфальне звільнення, боротьба з сепаратизмом в Харкові, війна на Сході, звільнення Маріуполя, обрання до Київради і в парламент...

Минулу ніч я в перше з тих часів марив, до мене у ві сні повернулися жахи тих днів... До чого це? Мабуть все знову може повториться... Боже бережи Україну і українців!

Фото: 281 камера Лукянівського СІЗО. З архіву Тетяни Близнюк


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх