EN|RU|UK
Блоги 

Ян Осока

  2017  5

19 кроків до безсмертя

Останнє у його житті листування зі своєю дівчиною почалось так: "Два тижні тому мені запропонували поїхати до Миколаєва, оскільки мені нема 20 років, і мене повинні були вивести із сектора, але я відмовився. 6 діб тому я потрапив до госпіталя через легку контузію і мені знову сказали, щоб я не повертався, але я знову лишився, тому що повинен вас боронити. Тепер ти знаєш правду. Хто, якщо не я, боронитиме тебе, мою маму, братів та український народ?"

Це писала людина, якій було усього 19 років.

Тарас Вікторович Прончук (позивний Людоїд) народився 06.08.1997 року у селі Хотин Рівненського району Рівненської області.

З 5 по 9 класи навчався у Городоцькій загальноосвітній школі, після чого вступив до Рівненського технічного коледжу Національного університету водного господарства та природокористування, який закінчив у 2015 році за фахом "електрогазозварювальник".

Дуже сильний характером, незламний духом, Тарас Вікторович знаходив вихід з будь - якої ситуації. Справжній господар вдома і помічник, майстер на всі руки, він був людиною, з якою зажди було спокійно, він приносив людям відчуття захищенності, він був стіною, яка оберігала інших від негараздів.

Завжди допомагав старшим людям, майже ніколи не бував сумним, дуже любив діток і приділяв їм багато уваги. Можливо, мріяв про те, як з'являться свої, адже коли тобі 19 - то мрія яскраві та захоплюючі.

Він дуже хотів домогтися справедливості, тому, як тільки йому виповнилося 18 років, хлопець розпочав свій особистий шлях воїна, та у листопаді 2015 року підписав із ЗСУ контракт.

Старший матрос, кулеметник 2-ї роти 1-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти.

За час служби отримав такі нагороди: медалі: "За жертовність та любов до України", "Відвага і честь", "Оборона Маріуполя". Його основною метою була наша перемога. До неї він і прагнув. Але на війні руйнуються й молоді, здорові та міцні стіни, яким може бути лише 19.

Загинув 16 лютого від кулі снайпера у районі між селищами Водяне та Саханка Донецької області.

Поховають Тараса Вікторовича 19 лютого у Хотині. У нього залишилися мати та троє молодших братів.

Останнє у його житті листування зі своєю дівчиною завершилося так: "Не має значення те, що я молодий. Я хочу, щоб мої діти жили у вільній країні з мирним небом. Якщо моя доля - тут полягти, значить, так і буде, якщо ні - я повернусь і ми будемо жити разом у країні, де немає війни".

Йому було лише 19 років. А коли 19 - в тебе гаряче, чисте та палке серце, яке, мов та квітка, розкривається назустріч почуттям, мріям та бажаням. Коли 19 - життя попереду, з усіма його фарбами та відтінками. Коли 19 - ти не повинен помирати, але війна не питає твій вік. Коли 19 - не думаєш про смерть, але інколи вона думає про тебе.

Він став для своєї дівчини Героєм. І для мене теж. І повинен ним стати для кожного, хто прочитав попередні рядки не очами, а серцем.




Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх