EN|RU|UK
Блоги 

Віктор Трепак

  7428  18

«Маю Честь!» (споминок про генерала Воробйова)

«Маю честь!». Ці слова офіцерського привітання-прощання може сказати далеко не кожний, хто носить погони. Їх може говорити лише справжній офіцер, який ручається за свою чесність у службі, за вірність обов'язку перед Батьківщиною.

Сьогодні перестало битися серце ОФІЦЕРА, який без жодного сумніву мав підстави завжди говорити - «Маю честь!». Можливо саме тому так рано і пішов із життя генерал-полковник Воробйов Геннадій Петрович.

Генерал Воробйов мав честь служити Україні. І він з честю їй служив. Можу це підтвердити особисто, бо мав честь бути поруч з ним в АТО у самий «гарячий» період цієї війни - влітку-восени 2014 р.

Генерал Воробйов не був штабним керівником АТО - він часто їздив на передову, миттєво приймав рішення у найскладніших ситуаціях і брав відповідальність за свої рішення. Дбав про особовий склад, а простіше кажучи - беріг солдат, бо вважав їх передусім людьми, а не бойовими одиницями.

Сильний, розумний, виважений, сміливий, з глибокими знаннями військової справи і стратегічним баченням ведення воєнних дій - це генерал Воробйов. Його любили і поважали бійці і командири, які щоденно дивилися в обличчя смерті. Водночас його явно недолюблювали найвищі військові керівники. Думаю з тієї причини, що вони були зовсім іншими, їм не вистачало того, що мав бойовий генерал Воробйов і за що користувався величезним авторитетом в армії.

Через принципову фахову позицію генерал-полковника Воробйова не сприймали ні Муженко, ні Назаров, якого сьогодні «виводять» із справи про збитий над Луганськом наш літак з десантниками. Більше того, вони не хотіли бачити його в команді, яка тоді керувала і наразі продовжує керувати Збройними Силами. Я неодноразово був свідком того, коли після чергової телефонної «накачки» з боку найвищих військових керівників Геннадій Петрович казав: «З'їдають!».

Про травлю, яку зазнавав генерал-полковник Воробйов з боку керівництва Генштабу, з місяць тому писав Юрій Бутусов. Тоді, реагуючи на його публікацію, я підтримав автора щодо високої оцінки людських та професійних якостей генерал-полковника Воробйова і підтвердив організоване його «виживання» з керівництва військами у період війни.

Тоді ж я написав, що «є одна показова історія, пов'язана з генерал-полковником Воробйовим, але я мушу погодити з ним питання щодо розповіді про неї». На жаль, за щоденними «бігами» не встиг погодити з Геннадієм Петровичем цю розповідь. Але тепер я зобов'язаний буду про неї з часом розповісти. Бо вона є насправді одним із багатьох характерних штрихів, які показують кого насправді втратили Збройні Сили, кого насправді втратила Україна.

Спасибі Вам, Геннадію Петровичу, що Ви були, що Ви так служили Україні, що Ви так жили!

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх