EN|RU|UK
Блоги 

Ян Осока

  449  1

Козак зі Східної України

Патріотом бути легко. Можна вдягнути вишиванку. Можна знати другий куплет гімну. Можна поставити на робочому столі синьо - жовтий прапорець. Можна написати "Слава Україні". Варіантів багато.

Цей хлопчина обрав найскладніший.

Роман Владіславович Горкун (позивний Смайлік) народився 24.09.1994 року у Луганську.

Виховувала хлопця бабуся, яка змогла дати розквітнути почуттю власної гідності й любові до України, та терпляче поливала паростки цієї любові еліксиром з життєвої мудрісті та національної самосвідомості і в неї вийшло. З хлопця виріс справжній козак Луганщини, який не піддався свого часу на отруту, яку щедро розливали усюди, яка мала поганий запах, гіркий смак та назву "рускій мір".

Тож, коли на Сході за українську позицію почали вбивати, коли рідне місто було окуповане російськими військами, Роман Владіславович прийняв рішення залишити Луганськ, та наприкінці 2014-го року виїхав до Кривого Рогу.

Не дивлячись на ці важкі випробування долі, хлопець мав у собі якесь внутрішнє сонце доброти та оптимізму, і сяяло це сонце постійно, змушуючи його увесь час заразливо посміхатися, викликаючи миттєву реакцію в оточуючих у вигляді гарного настрою.

Призваний за мобілізацією у 2015 році, наприкінці того ж року потрапив до свого підрозділу і залишився там після підписання контракту навесні 2016-го.

Старший солдат, санітар - стрілець 1-ї роти механізованого батальйону 17-ї окремої танкової бригади.

Смайлік ніколи ні з ким не сварився і легко йшов на контакт, це була безпроблемна та життєрадісна людина, яку любили всі. І, що саме головне, враховуючи специфіку його походження - йому повністю довіряли, бо побратими, люди війни, солдати мають, як лезо, загострену інтуіцію та внутрішній індикатор на гіпотетичного зрадника.

У випадку Романа стрілка цього індикатора ні в кого навіть не ворухнулася.

Загинув увечері 3 лютого в районі села Новозванівка Попаснянського району рідної йому Луганської області, внаслідок прямого влучання 120-мм міни в окоп, де він знаходився. Осколками бійцю посікло ноги, шию та голову, але він спочатку був у свідомості і навіть міг розмовляти. Негайно був доставлений до лікарні Попасної, де приблизно о 23.00 його покликало небо.

Ховатимуть Романа Владіславовича у Кривому Розі 8 лютого. У нього залишились батьки та бабуся з дідусем.

Я не знаю, чи була в нього вишиванка і чи знав він другий куплет гімну. Він просто воював за свою землю, яка дала йому можливість зробити перший подих, на якій пройшло його дитинство, і на якій він в останній раз в житті побачив сонце.




Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх