EN|RU|UK
Блоги 

Ян Осока

  546  3

Де немає війни

Там, де немає війни. Це назва одного з фотоальбомів на його сторінці. На світлинах - вкопаний танк з українським прапором, урвища від мін, купи осколків, рясно, немов яблуками восени, встелені снарядами покинуті подвір'я, прострелений кевлар, бліндажі, понівечені обстрілами дерева, сніг, бруд, зброя, вибухи. І над усим тим - синє небо.

Синє, сліпуче синє небо країни, за яку він віддав своє молоде життя.

Роман Робертович Клімов (позивний Штик) народився 30.06.1989 року у Миколаєві.

Спочатку працював токарем на Миколаївському машинобудівному заводі, потім перейшов на бронетанковий завод.

Захоплювався бігом, постійно робів пробіжки, навіть вже у зоні війни, коли його бригада стояла під Волновахою, Роман Робертович бігав вздовж лісосмуг по 10 кілометрів, підтримуючи форму.

З 18 років займався спортивною стрільбою, мав диплом снайпера, ще до війни брав участь у багатьох змаганнях зі стрільби та виграв 5 призових гвинтівок.

Просто шалено любив котів, одного разу, коли він перебував вже на нулях, кішка, яка жила у розташуванні підрозділу, народила кошенят, так воїн цілодобово доглядав, годував, якщо треба було, піклувався, як про своїх дітей.

А своїх дітей у нього не було, не встиг з цією війною, останнім часом все частіше мріяв про свою сім'ю, шкодував, що роки йдуть, а дітей все немає, казав: "А раптом загину і нікого після себе не залишу".

Захищати Україну Роман Робертович почав з червня 2014-го року, коли був призваний за мобілізацією та одразу підписав контракт до закінчення особливого періоду.

Спочатку служив у 3-му батальйоні 72-ї ОМБр, спершу був снайпером. Але стріляти по людях так і не став, був просто бійцем взводу, членом екіпажу БМП.

Воював на далеких позиціях разом з загиблим нещодавно Леонідом Дергачем (Роман прийшов туди наприкінці серпня, а Академік пізніше, вже у січні 2015-го).

Далі його, як контрактника і як гарного військовослужбовця, взяли у 1-й батальон, який саме реформувався і виїжджав на міжнародні навчання на Яворівський полігон, далі у Боснію.

З жовтня 2016 року воював на промці, був поранений, після лікування повернувся на фронт. Воював на одному з найбільш небезпечних напрямків. Має волонтерську нагороду "За оборону Волновахи" та нагороди від МО.

Старший солдат, навідник 2-ї роти 1-го батальйону 72-ї окремої механізованеої бригади.

Брав участь у всіх визначних операціях бригади і батальйону. 10 серпня 2015 року, під час бою під Білою Кам'янкою, втратив друга, бойового побратима Женю Ровного, втрату якого переживав дуже болісно, адже Женя був йому, як батько.

Загинув 2 лютого поблизу міста Авдіївка Донецької області від осколкового поранення під час обстрілу ворогом наших позицій.

Прощання з цим молодим хлопцем відбудеться у Миколаєві 6 лютого о 12.00. У нього залишились мати та сестра.

Лети, дорогий наш солдате, лети на небо. Там вже не боляче. Там тебе чекають побратими. Лети за ними. Наздоганяй.

Лети туди, де немає війни.




Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх