EN|RU|UK
Блоги Андрій Білецький
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  2664  14

Шості роковини розстрілів на Інститутській

«Беркути» Маринченко, Тампура, Зінченко і Аброськін, що звинувачуються в розстрілах людей на Майдані, потрапляють у список Путіна-Зеленського на обмін. Суд відпускає всіх на волю і «беркути», обміняні на наших солдат, їдуть в «ЛДНР». Потім наче повертаються в Україну, ще й пишуть листа президенту про «збройний переворот» у 2014-му і про «борг і наказ», який вони виконували.

Вчора у Верховній Раді вшанували Героїв Революції і внесли це в протокол, опублікований на сайті. А потім слово Герої прибрали. Річ у тому, що юрист Януковича Портнов виклав про це незадоволений пост зі словами «бегом исправлять». «Слуги», на догоду ваті, побігли виправляти.

Який сенс у цій подіях? Частина України отримує сигнал. Вата, потираючи руки, чекає на омріяний реванш над «радикалами», а терористи і злочинці бачать, що вбити українця за те, що він українець, не отримати покарання і ще залучитися підтримкою частини людей – можливо. Росія захопить ще пару десятків українців і виміняє всіх.

Шості роковини розстрілів, а за злочини й вбивства ніхто так і не відповів. Ні з Генпрокуратурою, ні з «реформованим» Офісом Генпрокурора. Натомість «політика примирення і єдності» диктує Україні, що старі образи треба забути. Яка різниця, хто там що робив 6 років тому, скільки загинуло людей, хто стріляє на Донбасі та наскільки особливий статус.

Яка різниця? Давайте жити дружно. Політика сьогоднішньої влади намагається переконати суспільство, що не такими вже і винуватими були ці «беркути», більше варто боятися радикалів. Зробити це різко вони не можуть, тож грають «в довгу». І поки офіційна держава ще вшановує Героїв Небесної сотні – Сівохи, Бужанські, Портнови через інтернет і телевізор реанімують «беркутів», об'єднують вату і готують ґрунт. А бояться лише одного – нашої відсічі.

Революція 2014-го була подією, де сконцентрувалася небайдужість українців. І зробила свою справу. Сьогодні ж їхня зброя – наша втома. А раптом всі ми махнемо рукою, забудемо, пропустимо мимо вух. І самі не помітимо, як країна стане придатком до східного сусіда. Боротися далі – наш борг перед Небесною сотнею. Від нашої небайдужості зараз залежить, чи не стане марним Вчинок людей, які гинули на Інститутській і Грушевського. І чи бути взагалі Україні.

 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх