EN|RU|UK
Блоги Геннадій Друзенко
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  435  0

"РЕВОЛЮЦІЙНІ АУТСАЙДЕРИ" БРЮСА АКЕРМАНА

Часто нам важко осмислити те, що відбувається навколо, через брак термінологічного апарату. Відсутність адекватної термінологічної системи координат. І навпаки, часто традиційна термінологія бере нас у заручники і змушує мислити у заздалегідь заданих рамках. Наведу лише один приклад.

В нас дуже люблять писати і говорити про парламентсько-президентську республіку в Україні. Це начебто передбачає, що головний орган в державі (принаймні теоретично) парламент, а не глава держави. Цікаво, що в англомовній науковій літературі таку форму правління, як в Україні називають прем’єрсько-президентською республікою (premier-presidential regime), підкреслюючи роль прем’єра, а не парламенту в такій архітектурі розподілу владних повноважень. Але справа навіть не в цьому. Коли науковці підрахували кількість повноважень президента України та США, виявилось, що український "гарант" набагато потужніший за свого американського візаві: він може розпускати парламент, вносити до легіслатури законопроекти (і навіть визначати їх невідкладними), самостійно (без погодження з ВР) призначати цілу низку високопосадовців та послів, ініціювати внесення змін до Конституції – американському президенту такі повноваження навіть не снились. Хоча США є архетипічною президентською республікою…

А тепер перейдемо до суті питання. Говорячи та пишучи не раз про прокляття "незавершеної революції", про брак в Україні контреліти, критикуючи чинний політичний бомонд, який так і не став національною елітою, бо виявився неспроможним вивести націю з перманентної економічної, соціальної та геополітичної турбулентності, я все шукав і шукав слів та концептів на позначення того, що останні 30 років відбувається в Україні. Більшість західних теорій пасувала до українських реалій як шотландський кілт пасує українському селянину. Іноді застосування модних західних концептів в Україні давало прямо протилежний результат. Можливо, найяскравіший приклад – Конституційний суд. На Заході, зокрема в Європі, він вважається найбільш ефективними запобіжником від "тиранії більшості". В Україні він став інструментом узурпації влади Януковичем…

І от, схоже, я знайшов автора, який багато що пояснює в наших реаліях. Хоча він ніколи не писав про Україну. Але саме він пропонує понятійний апарат, який доволі точно описувати наші виклики, проблеми та невдачі. Це – Брюс Акерман (Bruce Arnold Ackerman), американський конституціоналіст та історик, професор правових та політичних наук в Єльському університеті. У своїй трилогії "We the People" він вводить поняття "революційних аутсайдерів", які й здійснюють "революції реформ" або "революції людського масштабу" (revolution on a human scale). Останні відрізняються від більш знайомих нам "великих революцій", які прагнуть почати історію спочатку, обернути річки назуспіт та створити рай на землі, тим, що їхні лідери тверезо оцінюють межі людських можливостей.

Прикладами "революцій людського масштабу" є американська війна за незалежність, перемога Індійського національного конгресу, яка завершила колоніальну добу в історії Індії, оксамитові революції в Європі, завершення апартеїду в ПАР чи навіть ісламська революція в Ірані. Всі ці події єднає те, що їхнім лідерам вдалось мобілізувати маси на спротив чинному режиму, відкинути спокусу кооптації до правлячої еліти, прийти до влади і конституціоналізувати свою "революційну харизму". Іншими словами, конвертувати революційну енергію мас в легітимність нових засадничих правил та принципів, якими нація керуватиметься у майбутньому.

Ми, ветерани майданів та війни за незалежність, і є потенційними "революційними аутсайдерами". На щастя, нам вдалось мобілізувати український загал на спротив узурпації влади та російській агресії. На жаль, багато з нас: від вже забутого Каськіва до мого друга Volodymyr Viatrovych були кооптовані до своїх лав чинним істеблішментом. І в цьому не було б нічого поганого (в Британії століттями успішно працює саме така модель кооптації свіжої крови до традиційних еліт), якщо б в нас при владі були саме національні еліти, а не компрадорська буржуазія.

Щодо "конституціоналізації революційної харизми", то тут нам звичайно ще треба вчитися і вчитися. Бо досі "революційна харизма" українців здебільшого конвертувалась у високі посади та великі статки окремих "революціонерів". Тому і ставлення до Конституції таке. Бо на відміну від незалежності, яка рясно полита кров’ю багатьох поколінь, до народження Основного Закону абсолютна більшість українців не була причетна ані фактично, ані навіть символічно. Замість знаменитого "We, the people", з якого починається Конституція США та десятків інших держав, наш Основний закон відкривають слова "Верховна Рада України…" - орган, який український народ традиційно не любив і якому традиційно не довіряв.

Одне слово, читайте Брюса Акермана "We the People" – сподіваюсь, у недалекому майбутньому може стане в пригоді. Бо запит на Зеленського у своїй основі був запитом саме на "революційних аутсайдерів". Просто Зеленський, на відміну від Голобородька, виявився аутсайдером не революційним, а угодовським. І тому в буцегарні сидить Андрій Антоненко та Юлия Кузьменко, на допити ходять Яна Дугарь та Дмитро Марченко, а Кононенко, Грановський та Гладковський-Свинарчук і далі насолоджуються життям. Але запит на "революційних аутсайдерів" нікуди не зник. Тому далі буде…

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх