EN|RU|UK
Блоги Олег Медведчук
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  608  2

Головний фактор національної ідентифікації

Досить часто лунає думка, що: розмовляти українською - не є обов'язковою ознакою патріотизму.

В обґрунтування наводиться вагомий приклад про те, що на передовій російська мова зовсім не заважає захищати Україну. 

Погоджуюсь, але хочу дещо додати. 

Зброя буває різною. 

Військові втрати ворога це «+». Але, не забувайте, що сучасна війна, яка розв’язана росією, має назву - ГІБРИДНА. 

Московська федерація витрачає масу ресурсу для ганебної пропаганди, щоб нав’язати думку ніби українська мова існує тільки, як «малоросійськоє нарєчіє». 

Подальша ворожа логіка зрозуміла: немає української мови - не існує Української Держави.

Таким чином, слід вести боротьбу з противником на двох фронтах: військовому та  ідеологічному. Наша мова, в реалізації цієї мети, є потужною зброєю. А, як тлумачить військовий Статут, - воїн повинен дбати про свою зброю та удосконалювати навички в її застосуванні.

Стає вкрай актуальною формула: розмовляти українською - завдавати шкоди російському агресору.

Варто нагадати і про потужний зовнішній ідентифікатор. 

Хочеться комусь чи ні, але, якщо людина розмовляє російською, то в першу чергу вона ідентифікується, як суб’єкт, так званого «русского міра».

Тому треба змінюватись. І працювати слід почати з самого себе. Хоча б заради майбутнього країни і своїх дітей.

Наведу власний приклад.

Я народився в родині радянського військового. Незважаючи на те, що всі пращури були українцями, переїзди по гарнізонах та тільки російськомовне навчання в школах зробили свій відбиток. 

Із закінченням у батька терміну чергового окупаційного відрядження, сім’я повернулася в радянську Україну. Тоді я вже був у старшому класі. За існуючими правилами мене звільнили від вивчення української - імперія дбала про своє майбутнє.

Офіцером я став в 1993 - му, коли Україна отримала незалежність. Звісно, весь курс навчання у військовому ВУЗі  теж викладали виключно російською.

Ділову українську мову я опанував швидко. Хоча, поза службою розмовляв російською, - як більшість. 

Рубіконом став 2014 рік. Війна повністю змінила світогляд. Огидно ж розмовляти діалектом лютого ворога. 

Іншого не вбачаю.

А ще, росія всюди декларує, що буде захищати «рускоговорящєє насєлєніє». Тобто і ця окупаційна логіка мене теж не стосується.

Отже. 

Говори українською. Спочатку буде трохи важко, але не відступай, не здавайся, - розмовляй. 

Війна триває. 

Твоя мова виллється в кулі


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх