EN|RU|UK
Блоги Олександр Михельсон
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  6118  51

Єслі нє ̶П̶у̶т̶і̶н̶ Зеленський, то хто?

На дев’ятому місяці президентства Володимир Зеленський лишається "нашим всєм". Як свідчать усі без винятку соцопитування, Президент сьогодні – єдиний топ-політик із позитивним балансом довіри/недовіри. (Найостанніше дослідження групи "Рейтинг" дає співвідношення 59 % проти 32 %). Президента вважають головним рушієм реформ (так думають 60 % респондентів, опитаних Фондом "Демократичні ініціативи"; уряд, на другому місці, набрав лише 37 % голосів). Тотальну перевагу перед конкурентами має і президентська партія "Слуга народу".

Це з одного боку. З іншого, рейтинги влади повільно знижуються. Це, в принципі, природно – принаймні, в Україні це взагалі національна традиція. Феномен нинішньої ситуації в тому, що це абсолютно нічого не дає конкурентам цієї влади. Популярність і затятих, і поміркованих опонентів та конкурентів чинної влади вперто не росте на скільки-небудь значущі величини. Тож поки що на владному Олімпі можуть не перейматися.

Але це поки що. По-перше, високі рейтинги – це великою мірою все ще інерція, наслідок авансу, щедро виданого торік українцями Зеленському й "Слузі народу". По-друге, як уже сказано, виборці не бачать нинішній владі альтернативи. За "попередників" голосувати готовий мало хто. Націоналісти ж опинились на електоральному маргінесі, в тому числі через те, що частина патріотичних виборців мігрувала до непопулярного у більшості електорату Петра Порошенка.

Анекдотично, але в певному сенсі електоральна позиція Зеленського нагадує ситуацію Путіна. Російські соцдослідження показують, що затятих фанатиків у російського керманича незмірно менще, ніж тих, хто просто не бачить йому альтернативи. Тільки Путін добився цього після років "зачистки" інформаційного простору та політичного поля, а Зеленському все впало в руки саме – завдяки помилкам попередників і любові народних мас до примітивних серіалів.

Навряд чи варто детально розбирати той банальний факт, що головним ворогом і президента України, і його партії, є сама їхня команда. Плюс, звичайно, Ігор Валерійович, відповідальний, зокрема, за левову частку "зливів" різноманітних "прослушок", появу дезінформаційних телеграм-каналів та інші подібні штукенції. Проте "нові обличчя" чудово впоралися б і без Ігоря Валерійовича. "Прослушки" – це підкилимова боротьба, пересічному виборцю не дуже цікаво, вважає чи не вважає прем’єр президента профаном в економіці. Натомість історія про собаку й платіжки за газ одразу стає всенародним надбанням. Рейтинги це не те щоб аж надто підважує, але все залежить від того, скільки ще буде подібних історій.

Тепер головне. Виборець прагне реформ. І більше, ніж "до Зеленського", вірить у їх успіх (див. згадане вище дослідження "Демініціатив"). Це дає нинішній владі карт-бланш на перетворення країни, і там прекрасно це розуміють. От тільки дійсно серйозні реформи не дають негайних і яскравих результатів, які можна було б "продати" виборцям уже в наступному виборчому циклі. Повне припинення вогню на Донбасі могло б стати сильним ходом, але тут є свої труднощі у вигляді вже згаданого Путіна, який же теж усе прекрасно розуміє, і вперто намагатиметься виміняти це припинення на інкорпорацію "ракової опухолі" ОРДЛО назад, в і без того не дуже здорове українське "тіло".

Тому одним з варіантів політичного майбутнього України на найближчі роки може стати парадоксальна ситуація. Становище держави та її населення не покращиться – але це ніяк не відіб’ється на становищі влади. Адже альтернативи їй усе одно немає!

Звичайно, довго так тривати не зможе. Україна просто не має ресурсів для "застою". Такий застій насправді буде деградацією тієї чи іншої швидкості. Найгірше в подібному випадку станеться, якщо за цих умов владі і персонально главі держави так і не виникне притомної альтернативи. Можливо, про принципово нові політичні проєкти та ідеї варто думати вже зараз.

Хоча, повторімося, це тільки один із можливих сценаріїв. Не кажучи вже про ті, які сьогодні видаються неможливими, чи взагалі не спадають на думку. Україна, як відомо, країна непередбачувана.

 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх