EN|RU|UK
Блоги Соломія Бобровська
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  551  3

Закони про медіа та дезінформацію: штанги, зради і перемоги

Проєкти законів про медіа та так званий "проєкт закону про дезінформацію" ( про внесення змін до певних законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації ) викликали доволі палкі дискусії в тих же медіа, які вони прагнуть регулювати.

 У чому ж контроверсійність цих проєктів та які небезпеки вони несуть? 

Почнемо із проєкту закону про медіа. 

Треба віддати авторам належне – цей проєкт вперше (!) називає Росію державою-агресором і окупантом на рівні закону, також він передбачає протидію інформаційному впливу держави-агресора, захист української мови та українського контенту шляхом збереження мовних квот. Проєктом також пропонується встановити вимоги до прозорості структури власності та фінансування медіа.

Так, мовні квоти на рівні 80-90% встановлюються для фільмів і теле- та радіопрограм, 25-35% - для пісень. Не менше 50% реплік учасників теле- та радіопрограм (не враховуючи дикторів) мають бути державною мовою. Утім, мовна стаття діє з 17 липня 2024 року, до цього відповідно до перехідних положень квоти є, але трохи менші.

Що ж стосується структури власності та допустимої концентрації медіаресурсів в одних руках, то одна особа не може контролювати більше 35 відсотків аудіовізуального медіаринку – загальнонаціонального, регіонального або місцевого, або 35 відсотків за сукупністю контролю в межах різних ринків. До цього якраз є питання, адже питання монополії знову стане на порядку денному. Наша фракція "Голос" стоїть на засадах своєї передвиборчої програми й підтримує деолігархізацію, зокрема й у ЗМІ, а отже будемо говорити про необхідність зниження кількості відсотків медіаринків, які можуть бути сконцентровані в одних руках. Оскільки обмеження концентрації в одних руках контролю за аудіовізуальними ринками – це, звісно ж, добре, але запропонований відсоток становить загрозу: три людини контролюватимуть весь аудіовізуальний ринок.

Разом з тим, хотіла б звернути увагу на певні недоліки та ризики, які не так широко обговорюються, як формат Переліку осіб, що становлять загрозу для медіапростору України, про який постійно згадують(і це правильно).

Отже, перше. Стурбованість викликає те, що відповідальність за заклики до насильства та зміни територіального ладу встановлюється тільки для аудіовізуальних ЗМІ. Таким чином, закон чомусь залишає друковані та онлайн медіа поза своєю увагою. Не думаю, що заклики до зміни територіального устрою в газетах та журналах – це те, що автори дійсно хочуть дозволити. 

Друге. Проєктом закону пропонується заборонити ретрансляцію медіаконтенту держави-агресора. Разом з тим, передбачена можливість зробити "виняток", за умови що такий дозвіл є "належно обґрунтованим" та "забезпечує інформаційну безпеку". Вбачаю в цьому простір для зловживань, оскільки рішення фактично можуть прийматись так би мовити за "глибоким внутрішнім переконанням" за відсутності чітко прописаних критеріїв того, що є "належно обґрунтованим" і таким, що "забезпечує інформаційну безпеку". 

Третє. Розгляд справ про адміністративні правопорушення пропонується дозволити здійснювати одноосібно Голові Нацради, що виглядає як порушення принципу колегіальності роботи цього органу. 

Більше того, норма, за якою всі справи щодо здійснення державного регулювання, нагляду та контролю у сфері медіа відносять до компетенції Окружного адміністративного суду міста Києва, репутацію якого навряд чи можна хоч чимось відбілити. За так звані "плівки Вовка"– досі соромно перед усім світом. 

Загалом, законопроєкт є ґрунтовною роботою, яка все ж таки вимагає коригування. Представники робочої групи завірили, що закон буде доопрацьовано до другого читання. Заохочую всіх колег-депутатів долучатися і подавати правки, щоб на виході мати якісний закон, що забезпечить адекватне регулювання медіасфери

Тепер до найцікавішого – проєкту закону про дезінформацію, який вже оголосили як таким, який варто доопрацювати і не вносити наразі в залу.

Якщо стосовно законопроєкту про медіа – ще відносно готова повірити в краще і спробувати доопрацювати його до другого читання, то законопроєкт про дезінформацію – просто не має права на життя. 

Таке відчуття, що цей проєкт помилково був внесений не в той парламент країни пострадянського простору. Подібні ініціативи не пройшли в 2010-2013 році в Україні, не пройдуть і зараз. 

Аби не бути голослівною, хочу зазначити на тих неприйнятних моментах, які не залишають навіть найменшої надії на те, що цей проєкт можна доопрацювати.

По-перше, проєкт намагається запровадити поняття – професійний журналіст, який буде мати набагато ширший перелік можливостей, а також гарантій захисту від держави, ніж, так би мовити, "простий" журналіст. Належність до "професійних журналістів" визначається належністю до Асоціації професійних журналістів. А отже, така пропозиція порушує Конституцію України щодо заборони обмеження у правах за належність чи неналежність до громадських організацій. Також законопроєкт обмежує права журналістів через відсутність можливості стати "професійним журналістом" без трирічного стажу роботи, що є нісенітницею та дискримінацією. 

Окремої уваги заслуговує так званий "індекс довіри", який формується державою та по суті є знаком якості, який держава за власним розсудом присвоює певним ресурсам. Це фактично ставить медіа під контроль держави, наділяючи її повноваженнями визначати інформацію, якій можна довіряти та наскільки, а якій ні. Таким чином створюється підґрунтя до маніпулювання громадською думкою та утисків опозиційних ЗМІ, оскільки не кожен громадянин самостійно, а держава визначатиме рівень довіри до кожного окремого медіа. Не дуже схоже, що це сприятиме реалізації задекларованої мети законопроєкту, а саме забезпеченню можливості отримувачів інформації свідомо обирати та критично оцінювати інформацію.

Проєкт уналежнює до "поширювачів інформації" фактично абсолютно всіх активних дописувачів, разом із дитячими блогерами. І не тільки уналежнює, але і встановлює абсолютно необґрунтовані й непропорційні вимоги до поширювачів інформації щодо розкриття персональних даних, заборони анонімного поширення інформації та обов'язку поширювати інформацію лише таку, походження якої їм відоме. 

Наступним ризиком, пов'язаним з попереднім, є обсяг повноважень, що надаються так званому "уповноваженому з питань інформації", а обсяг цей насправді є безпрецедентним. Фактично уповноважений може своїм рішенням моментально присвоювати будь-якій публікації (зокрема просто критичній до влади) статус недостовірної інформації, що дискредитуватиме певні ЗМІ і по суті є цензуруванням. Крім того, штрафи за поширення "недостовірної інформації" є настільки непропорційно великими, що сприятимуть самоцензурі поширювачів інформації. А якщо хтось наважиться спробувати оскаржити рішення Уповноваженого, і таке рішення буде залишено в силі, то штрафи за одну публікацію сягатимуть 9,5 млн. грн.

Очевидно, що в такому вигляді законопроєкт не може бути не те, що прийнятий Верховною Радою, але і винесений на комітет, і найпарадоксальніше – з цим погодилися навіть представники правлячої більшості, зазначивши, що проєкт закону про дезінформацію отримав негативні відгуки від робочої групи закону про медіа. Тому не дивно, що сьогодні зранку міністр культури оголосив, що законопроєкт буде доопрацьовуватись і тільки після того буде внесений до парламенту. 

Завершу лише тим, що законопроєкти, які стосуються регулювань у сфері медіа - це фундаментальні речі, які є не менш важливими ніж відкриття ринку землі. І замість того, щоб закручувати гайки журналістам, ми мали б спільно і солідарно створити інструменти для медіаспільноти, щоб разом з протидією російській агресії, журналіст у всьому іншому – міг максимально комфортно себе відчувати з державними регуляторами.



Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх