EN|RU|UK
Блоги Геннадій Друзенко
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  2453  31

Шанс довести революцію до кінця

Схоже, непомірні політичні амбіції Авакова та кричуща професійна деградація правоохоронної системи дозволяють сподіватись, що в українських військових, волонтерів та ветеранів (ВВВ) наступного року може з’явитись шанс доробити те, що ми схибили довести до логічного завершення навесні 2014-го – радикально змінити систему влади та взаємини влади із суспільством.

Щодня до слідства у справі Шеремета з’являється все більше запитань. Щодня слідчі органи демонструють свою кричущу некомпетентність. Щодня суд доводить свою кричущу упередженість. Щодня влада переконливо демонструє свою "людиноцентричність" у кращих традиціях режиму Януковича: в той час, як доктор Юлія Кузьменко вимагає судового процесу, але не може дочекатися в суді прокурорів – Президент та його монобільшість весело бенкетують на новорічному корпоративі.


Втім чим більше таких разючих контрастів солідарності та беззаконня, трагедії та фарсу, щирості та відвертої брехні, тим більший в нас шанс спокутувати гріх 2014-го.

Я не знаю, чому Господь обрав саме цих трьох спокутувати наш спільний гріх. Можливо тому, що вони кращі за інших. Але в тому, що доки ми цей гріх не спокутуємо, карма зрадженої революції наздоганятиме нас знову й знову, я певен на всі сто.

Як я пропоную спокутувати наш спільний гріх?

По-перше, відверте свавілля системи та справжня біда, в яку потрапили наші посестри та побратими, дає нам шанс нарешті припинити з’ясовувати стосунки, підвести риску під виборами і визнати, що попри величезний аванс суспільної довіри, ми (ВВВ) не спромоглись створити політичний рух, який би представляв та відстоював інтереси нашої спільноти у владі. Це при тому, що згідно з жовтневими замірами Центру Разумкова баланс довіри/недовіри до ЗСУ (+ 47,1%) та волонтерів (+ 48,8%) перевищує аналогічний показник Президента (+ 43,4%), не кажучи про парламент (- 1,0%), уряд (+ 0,4%) чи державний апарат (- 48,7%).

Наявні політичні сили готові використовувати нас у своїй політичній боротьбі, але не готові щиро та послідовно відстоювати наші інтереси. Тому сьогодні не суть важливо, хто за кого голосував навесні та влітку цього року: і Аваков, і суди, і прокурори, і слідчі нацполіції не десантувались в Україну з приходом до влади Зеленського. Проблема, з якою ми стикнулись глибша та серйозніша за прізвище конкретного президента. Символічно, що уособлює цю проблему незмінний міністр внутрішніх справ, який прийшов до влади в той день, коли наша революція перетворилась на палацовий переворот, і який переживає третього очільника Банкової...

По-друге, революція – це далеко не завжди масові заворушення, кровопролитні зіткнення та революційний терор. Але це завжди "новий початок", нова архітектура влади і нові взаємини у суспільстві. Низка оксамитових революцій, що прокотилась Європою наприкінці 1980-х, була майже безкровною (окрім Румунії та республік колишньої Югославії), але призвела до фундаментальної трансформації авторитарних сателітів Москви на вільні та заможні ліберальні демократії. Тому революція – це не про кількість жертв, це про радикальність, глибину та системність змін.

По-третє, ми не спромоглись визначити та усунити головну системну причину нащих "революцій" 2004-го та 2014-го років – посаду всенародно обраного президента. Проблемність цієї посади в тому, що на відміну від парламенту її виграє хтось один. Переможець отримує все. І горе переможеним, які голосували проти. Перелік конституційних повноважень, закріплених за президентом вторинний. Всенародний мандат та право розпускати парламент автоматично роблять його найбільш впливовою фігурою на українській політичній шахівниці. Можливо, я вас здивую, але у парламентсько-президентській Україні глава держави по факту набагато впливовіший за свого американського візаві. Він може розпускати парламент, має право законодавчої ініціативи (і навіть право визначати свої законопроекти як невідкладні) та уповноважений ініціювати поправки до Конституції – влада, яка навіть не снилась американським президентам. Воднораз, на відміну від американського, українського президента практично неможливо усунути з посади в порядку імпічменту.

Саме через надто потужну президентську фігуру нас весь час лихоманить, і кожні вибори нового глави держави здаються частині українців справжнім апокаліпсіом. Тільки пригадайте цей маятник: Кравчук-Кучма, Ющенко-Янукович, Порошенко-Зеленський. Схід-Захід, Росія-Європа, малоросійський космополітизм - український націоналізм. Президент хоча і ключовий, але лише один з елементів, що розбалансовує всю конституційну конструкцію України.

Останніми роками головний аргумент на користь збереження посади всенародно обраного президента в Україні полягав у потребі верховного головнокомандувача в країні, яка воює. Думаю, обрання Зеленського є найкращим доказом неспроможності такого аргументу. Принагідно нагадаю всім прихильникам збереження посади президента-верховголовкома, що Британська імперія ніколи не знала президентської посади, хоча воювала напевно більше та успішніше за інші країни. Запорукою успіху був чіткий розподіл компетенції військового командування та політичного керівництва, яке здійснював прем’єр. Черчіль, якого ми любимо цитувати, був прем’єр-міністром – не президентом.

По-четверте, ще важливішою за структуру влади є алгоритм взаємин влада-суспільство. Незалежність судів, яку так активно лобіював Захід, на 29 році незалежності перетворилась на їхню повну незалежність не тільки від права та закону, а й від совісті. Думаю, право на володіння та носіння зброї та закріплена в конституції система територіальної самооборони з періодичними вишколами озброєних громадян, стимулювала б суддів дослухатися приписів права та шанувати права людини набагато переконливіше за всі іноземні тренінги та високі зарплати, начебто покликані гарантувати судову незалежність. Знову ж таки, це лише один, хоча вкрай важливий приклад.

Думаю, що справа "ВВВ" – це надовго. Бо якщо вона розсиплеться, це буде вирок політичній заангажованості та профнепридатності найбільш впливового міністра в уряді Гончарука. І водночас наочне спростування президентської тези, що "він – не лох".

Попереду – довга та виснажлива боротьба за наших посестер та побратимів. Проти поліцейського свавілля. За справедливість та здоровий глузд. Проти домінування лояльності коштом професійності у правоохоронній системі. За державу з людським обличчям, яка шанує права своїх громадян. Проти перетворення України на велику Білорусь чи маленьку Росію.

Головне, аби в цій боротьбі ми знову не спокусились простими гаслами когось там геть. Скинемо Зеленського – в.о. президента стане Разумков. Піде у відставку Аваков – прийдуть нові кравченки, захарченки та інші білоконі. Якщо ми не поміняємо систему, карма зрадженої революції наздоганятиме нас знов і знов.

Тому набираємось терпіння. Налаштовуємось на марафонську дистанцію. Вчимося думати системно і грати вдовгу. У нас з’являється надія виправити те, що ми не доробили шість років тому – змінити порочну систему, а не тільки поміняти таблички на владних кабінетах.

 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх