EN|RU|UK
Блоги Геннадій Друзенко
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  377  1

ЗГАДУЮЧИ ГЕНЕРАЛА ГРИГОРЕНКА

Напередлодні розгляду апеляції на тримання під вартою Андрій Антоненко та Юлия Кузьменко мені чомусь пригадалось життя генерала Петра Григоренка. Того самого, на честь якого в Києві названий проспект на Поздняках. Російськомовного українця. Героя Другої Світової. Дисидента. Співзасновника Московської та української гельсинських груп. Вимушеного емігранта. Похованого на українському цвинтарі у Бавнд-Бруці.

Пригадалось, бо свавілля влади завжди спирається не тільки на власну силу, а й на нашу мовчазну згоду. На нашу готовність називати чорне білим. Домисли - фактами. Політичну доцільність - правосуддям. На самовиправдання, мовляв, не буває диму без вогню. На нашу слабодухість: "слідство розбереться".

Не розбереться. Без нашої участі так точно. Бо надто міцні в національній поліції незалежної України традиції НКВС: "була б людина - справа знайдеться". Особливо коли міністру треба зміцнити свої позиції у владі, відрапортувавши про розкриття резонансного злочину. НП діє в найгірших традиціях того самого ЧК-ГПУ-НКВД-КГБ, яке репресувало генерал-майора Петра Григоренка, бойового офіцера, викладача Військової академії ім. Фрунзе, кавалера орденів Леніна, червоного прапора, бойового червоного прапора, вітчизняної війни, червоної зірки тощо.

Уявіть собі, скільки гідності та правди було в цій людині: зробивши карколомну кар‘єру від напівсироти з села на Херсонщині до радянського генерала, завкафедри військової кібернетики найпрестижнішої військової академії СРСР — і втратити все заради, як тоді здавалось, геть безнадійної боротьби за права людини. Далі замість номенклатурного життя, цікавої роботи та блискучої кар‘єри - позбавлення всіх звань та нагород, ув‘язнення, психушки та примусова еміграція.

І хоча Петро Григоренко кілька років не дожив до колапсу Радянського Союзу, шопта таких відчайдухів як він перемогла систему. Систему тотальної брехні. Систему, яка називала чорне білим. Домисли - фактами. Політичну доцільність - правосуддям.

На жаль, система не просто відродилась - вона перейшла в контрнаступ. Тепер вона називається "русский мир". Вона, використовуючи найновітніші технології, форматує свідомість не тільки росіян. Американці та європейці, занурені в екрани своїх гаджетів, також ладні вірити, що чорне - це біле. Домисли - це факти. Політича доцільність - це правосуддя. Цінності та принципи - це лише красиві слова, що прикривають прагматичні інтереси.

Русский мир спіткнувся об Україну. Бо раптом виявилось, що генерал Григоренко недаремно народився на українській землі. Його дух прокинувся в усіх тих, хто відмовився жити у вигаданому світ фейків та напівправди. Хто назвав агресію агресією, ворога - ворогом, зраду - зрадою. Хто став на твердий ґрунт правди та фактів і став захищати свою землю і свободу, як і чим міг. Ми вистояли.

Сьогодні ворог атакує нас зсередини. Намагаючись переконати українців, що чорне - це біле. Домисли - це факти. Політича доцільність - це правосуддя. Волонтери та добровольці - це покидьки, які жирують коштом довірливих громадян, та терористи, що вбивають дітей та підривають журналістів.

Але доки серед нас, військових, ветеранів, волонтерів, буде достатньо справжніх нащадків генерала Григоренка, план Лаврентія Павловича Авакова не пройде. Ми ладні пробачати владі неефективність, корумпованість, непотизм та непрофесіоналізм, але ми ніколи не пробачали наступ на свободу.

Коли влада атакує свободу, нам нема куди відступати. Бо це остання барикада, яка відокремлює український світ та "русский мир".

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх