EN|RU|UK
Блоги Борис Кушнірук
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  616  2

Дельта Банк: націоналізувати не можна ліквідувати

Біля Нацбанку продовжують мітингувати звезені Коломойським громадяни. Не секрет, що у такий спосіб він намагається змінити керівництво Нацбанку. Щоби потім нове підіграло йому у судових спорах у питанні націоналізації "Приватбанку".

Водночас з'явилася інформація про арешт активів, що належать колишньому мажоритарному власнику "Дельта Банку" Миколі Лагуну.

Ці дві події демонструють наслідки рішень держави: в одному випадку націоналізації системного банку, в іншому — ліквідації.

У зв'язку з цим дозволю собі ще раз висловити свої міркування щодо оголошення "Дельта Банку" неплатоспроможним і ухвалення рішення про відкликання у нього ліцензії на проведення банківських операцій з подальшою його ліквідацією.

У мене вже були приводи нагадувати, що цей банк відносився до тієї категорії фінустанов, які вважають надто великими, щоби дати їм впасти.

І тоді Нацбанк теж вважав, що з точки збереження стабільності банківської системи цей банк мав би бути націоналізованим. Причому тоді багато хто був впевнений, що уряд так і вчинить. Така впевненість базувалася, у тому числі на тому, що Микола Лагун пропонував різноманітні варіанти створення "перехідного" банку, якому би передали якісні активи "Дельта Банку" з достатнім забезпеченням, і відповідно, передали б зобов’язання на цю суму. У першу чергу це стосувалося зобов'язань перед державними фінансовими інституціями — Нацбанком, "Ощадбанком", "Укрексімбанком", "Державною іпотечною установою" та фізособами.

У межах запропонованої моделі також пропонувалося, щоби великі кредитори банку, - а йдеться про значну частину приватних компаній (серед них наприклад МТС, Фокстрот), - погодилися на конвертацію половини своїх вимог до "Дельта Банку" у довгострокові депозити (на строк 10 років) під 8 відсотків річних, а іншої половини — у так званий "субординований борг" - теж на 10 років, але вже під 5 відсотків річних.

Щоби було зрозуміло, "субборг" — це з одного боку таке ж боргове зобов'язання компанії, як і всі інші, але він включається вже у розрахунок власного капіталу. У разі банкрутства власники таких субординованих зобов'язань можуть отримати свої кошти лише після погашення всіх інших боргів компанії. При цьому власники такого субборгу після завершення строків зобов'язань мають право на повернення своїх коштів або на їх конвертацію у капітал компанії за номіналом. Інколи це буває доволі вигідно, якщо вартість акцій у цей момент котується вище номіналу.

Великі приватні корпорації, кошти яких "зависли" в "Дельта Банку", тоді були готові на подібний варіант. Бо в разі початку процедури ліквідації банку шансів повернути свої кошти у них вже майже не було.

При таких трансформаціях активів та пасивів державі теж довелося би брати участь у формуванні статутного капіталу такого "перехідного" банку. Але, по-перше, що головне, це захистило би права усіх кредиторів банку. По-друге, кошти, які держава змушена через Фонд гарантування вкладів фізосіб (ФГВФО) сплачувати вкладникам — це фактично безповоротні втрати. Як показав досвід, при ліквідації банків, і взагалі будь-якої компанії, вартість її активів суттєво падає в ціні.

Наприклад, одна ситуація, коли боржники банків поступово погашають свої зобов'язання по кредитам. Нерідко, особливо в умовах кризи, банки змушені йти на реструктуризацію таких кредитів. Може навіть з меншою процентною ставкою та з довшими строками, але такі кредити погашаються. Тобто їх номінальна вартість не зменшується.

Інша ситуація, якщо той же ФГВФО ліквідує банк та починає активи банку продавати на аукціонах. Зрозуміло, якщо їх і купують, то з дуже значним дисконтом. Таким чином, ФГВФО отримує реально коштів значно менше, ніж номінальна вартість таких кредитних вимог.

У той же час, при створенні перехідного банку чи націоналізації існуючого, у держави був шанс потім більшу частину коштів, внесених у капітал, повернути.

Коли банк чи якась корпорація стабілізує свою діяльність, тоді вона буде спроможна розраховуватися по своїм боргам, у тому числі перед державою. Якщо ж кошти були внесені у капітал повністю чи частково націоналізованої компанії, то згодом можна розраховувати на продаж акцій, які належать державі, приватним інвесторам. І у такий спосіб держава теж повертає витрачені раніше кошти.

Прикладів активної участі держави у спасінні системоутворюючих приватних компаній у світі доволі багато. Так, у 2012-2013 роках відбулося спасіння двох кіпрських банків за схемою значною мірою схожою, яка пропонувалася для спасіння "Дельта Банку". А практика участі держави у спасінні великих корпорацій в США взагалі доволі поширена.

Я про це пишу, бо рішення про ліквідацію системоутворюючого "Дельта Банку" замість націоналізації було явно сумнівним.

Одним з аргументів такого рішення Мінфін тоді називав те, що вартість номінальних активів "Дельта Банку" та їх ринкова вартість відрізнялися більше ніж у три рази. У держави, мовляв, буде менше витрат, якщо заплатити фізособам банку по 200 тис грн, ніж рятувати банк.

Але у цьому випадку є дискусія в коректності розрахунку номінальної вартості активів банку, і натомість заниження їх ринкової вартості.

Тоді кредиторських зобов'язань (з урахуванням відновлених угод) ФГВФО нарахував на 53,7 млрд грн, а активів за ринковою вартістю — на 27,4 млрд грн. Тобто покриття активами зобов'язань склало 55%. Простою мовою це означає, що на кожну гривню зобов'язань у банку було 55 копійок активів, оцінених ліквідатором за найбільш критичного сценарію.

Можна сказати, що тоді не так вже це було і погано в умовах знецінення гривні у більше ніж три рази та втрати активів на окупованій частині Донбасу та Криму.

Мені вже неодноразово доводилося наголошувати, що є багато випадків, коли для забезпечення економічної та політичної стабільності, для захисту інтересів громадян, держава мусить значно активніше втручатися у поточну ситуацію навколо тих чи інших великих компаній. Це стосується як випадків порятунку певних компаній, так і, наприклад, їх примусового розділення для подолання монополізму на ринку тих чи інших товарів та послуг.

І зараз вже йдеться не так про "Дельта Банк", як про те, щоби державні чиновники та політики робили висновки з вже існуючих прикладів. Щоби ми вчилися управляти економічними процесами, не допускали надмірно кризової ситуації у діяльності системоутворюючих компаній. Але якщо вже так трапилося, то включали увесь наявний інструментарій для мінімізації втрат для пересічних громадян, приватних компаній та держави.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх