EN|RU|UK
Блоги Борис Бабін
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  868  2

Газифікація Нормандії, або чи можна виграти на переговорах про переговори

Підсумковий документ зустрічі "Нормандської четвірки" в Парижі є безумовною складовою, черговим проміжним результатом мінського процесу і саме так його слід сприймати – як політичну заяву, що не містить правових зобов’язань для учасників переговорного процесу. Адже, як вже було обґрунтовано доведене, самі по собі Мінські домовленості та "Нормандьский" формат не є переговорним процесом та документами у розумінні міжнародного права, і в кращому випадку це можна трактувати як переговори про перемир’я згідно Женевських конвенцій. Але конфлікти завжди повноцінно завершуються не заявами про перемир’я, а міжнародними договорами. І тому поки колись такий договір не ратифікують парламенти України та РФ, нинішній міждержавний конфлікт, ані на Сході, ані в Криму, ані на морі, між цими двома державами завершено не буде.

Крім того, політичні заяви в Парижі ніяк не можуть вийти за предметні межі мінського процесу, окреслені у 2014-2015 роках. Тому дуже наївно було б очікувати прикладом відображення у "Загальних узгоджених висновках Паризького саміту" питань Криму, агресії РФ на морі чи формального відображення справжнього інтересу Кремля в Парижі, за яким туди й приїхав тамтешній керманич – газового контракту з Україною на кабальних умовах. Тому підсумковий документ вийшов, як не парадоксально, непоганим, і містить у собі низку політичних приписів, що у подальшому можуть надати Україні позитивний правовий результат.

Насамперед досягненням є чітке розведення у документі безпекових та політичних питань. Адже до 2019 влада України завжди ховала "політику" Мінську за умовами припинення вогню; тактично це давало шанс тягти час "поки перестануть стріляти" але стратегічно було шляхом в нікуди. І саме це, можливо навіть інтуїтивно, зажадав змінити президент Зеленський з перших днів своєї влади. І тепер ми можемо розвести незручну для нас "політику" та потрібний гуманітарний вимір в абсолютно різні часові рамки.

Прикладом, наразі Україна зможе нескінченно довго обговорювати питання законодавства щодо окупованих районів Сходу. Бо формула "висловлюють зацікавленість у досягненні домовленостей … щодо всіх правових аспектів Закону про особливий порядок" може бути виконана нами за рік, а може – мінімум за двадцять. Крім того жодної згадки про Конституцію України та її зміни, на відміну від актів 2015 року, "висновки" 2019 року вже не містять.

А ось посилення у "Висновках" ролі СММ ОБСЄ є дуже важливим, і не лише з безпекових потреб. Бо воно об’єктивно дозволить цій місії документувати більше порушень з боку агресора, що матиме виключне значення для наявних процесів у ЄСПЛ, Міжнародному кримінальному суді та Міжнародному суді ООН які наразі веде проти РФ Україна. І які вона, прикладом, може виграти задовго до всіляких штанмаєрських виборів, поклав обов’язкове до виконання рішення міжнародного суду на столи переговорів. Так саме згадка у "Висновках" про Міжнародний комітет Червоного Хреста дозволить нам бути значно наполегливішими щодо потреби неупередженої та відданої реалізації цією структурою в Україні власного мандату. Звісно така реалізація на засадах права Женеви, вкрай незручних росіянам, також матиме стратегічно корисні наслідки саме для нас, а ніяк не для агресора.

В принципі владі України поступово вдається головне – потроху перетворювати Мінський процес із місця для незрозумілих та відірваних від реальності політичних дискусій у вимір практичних, гуманітарних кроків з реалізації перемир’я. Насамперед це обмін та відкриття нових пунктів пропуску, під якими може розумітися КПВВ "Золоте" (інших практично досяжних варіантів наразі немає), ну й звісно обмін полоненими та тривалі припинення вогню. У політичній частині, упевнений, нас чекають затяжні переговори заради переговорів за змістом "формули Штанмаєра", які матимуть практичну вартість хіба що для підготовки для органів вітчизняної влади апарату досвідчених переговорників з багаторічним досвідом.

Нинішнє відкладання ж наступного раунду переговорів на чотири місяці, до весни 2020-го, прямо підтверджує бажання переговорників вивести з фактичних підстав нинішніх переговорів занадто ускладнене "газове питання". У ньому позиції трьох учасників "четвірки" протилежні – Україна хоче зберегти максимально тривалий та потужний транзит газу з РФ в Європу, не закуповуючи газ у РФ для власних потреб. РФ хоче щоб Україна максимально дорого закуповувала для себе російський газ, зокрема й для окупованого Донбасу, а транзит здійснювала лише на рік–два поки не запрацюють обхідні трубопроводи, з якими у РФ виходить заминка. Німеччина хоче максимально дешевий газ із декільками різними варіантами його надходження на європейський ринок, включно але не обмежуючись українським транзитом. А Франції це питання, через специфіку її енергетики загалом байдуже, тому прикладом її нинішня "африканська" дружба з РФ більше стосується життєво важливого для П’ятої Республіки урану.

РФ мала метою застосувати "Нормандский формат" для тиску в газовому питанні на Україну, як державу, що в Мінську у 2015 р., мовою права війни, декларувала часткову капітуляцію. Але наразі позиції РФ не так сильні, і не лише на полі бою. Бо наразі склалася ситуація програшу в газових арбітражах, очікуваних санкцій США на "Північний потік-2" та глобального падіння цін на вуглеводні.

Саме тому наступна зустріч четвірки відбудеться після завершення кризової для європейської енергетики зими, коли у "газовому питанні" стане менше невирішених факторів. Бо з’являться, якими вони б не були, газові угоди між РФ та Україною, вирішиться питання американських газових санкцій проти РФ та з’ясується реальна спроможність РФ постачати газ в обхід України та й обсяги такої спроможності.

Тому натяки канцлера Меркель про потребу перегляду мінських домовленостей варто розуміти саме у цьому вимірі – або РФ та Україна мають самі до весни домовитися про якійсь modus vivendi у газовому секторі, або Європа буде змушена шукати інші формати впливу на агресора. Фактично маємо ситуацію, коли утворений РФ конфлікт на території України для тиску на нашу державу Європи поступово перетворює на знаряддя ефективного управління самою РФ. І це дає надію на те, що зміна в РФ влади на більш адекватну означатиме завершення російської агресії як життєво необхідний самій РФ фактор.

Формально є до заяв пані Меркель неможливо придратися, адже "мінські домовленості" мали чіткі терміни реалізації, які давно сплили. І тому попре правову нікчемність їх умов, навіть суто з політичної точки зору важко зрозуміти - як загалом можна виконувати те що давно не виконане, за умов радикальної зміни ситуації в Україні та навколо неї. Тому головна спільна теза президентів Порошенка та Путіна про "безальтернативність" Мінського формату саме вчора стала суто історичною. І це насправді головне досягнення України в Парижі.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх