EN|RU|UK
Блоги Геннадій Друзенко
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  1757  13

РУБІКОН НОРМАНДСЬКИХ ІЛЛЮЗІЙ

Зустріч в Парижі безумовно стане для Зеленського першим серйозним рубіконом, який він має перейти. Рубіконом, який залишить позаду наївні сподівання та віру у прості рішення. Я сподіваюсь, він його перейде.

Коли націоналіста Гамсахурдія змінив на посаді очільника Грузії представник радянського істеблішменту Шеварнадзе, який повернувся на батьківщину з Росії, привів Грузію в СНД та узаконив на території Сакартвело російські військові бази, ані Абхазія, ані Південна Осетія не повернулись під юрисдикцію Тбілісі.

Прихід до влади в Молдові проросійського Вороніна і ще більше проросійського Додона не повернув ПМР до складу республіки.

І Абхазія, і Південна Осетія, і ПМР існують лише завдяки військовій протекції та фінасово-економічному субсидіюванню Москви. В усіх трьох випадках геополітична логіка (як її розуміють в Кремлі) явно домінує над економічною і просто над здоровим глуздом.

Звідки тоді надія, що особиста зустріч з Путіним змусить останнього відмовитись від усталеної російської традиції створювати та підтримувати "невизнані республіки", які міжнародна спільнота визнає невідокремною частиною сусдніх з Росією держав, а також запустить реінтеграцію окупованих районів Донбасу, знають тільки Зеленський і Єрмак.

На жаль, ані Зеленський, ані його зовнішньополітичні радники не читали The road to unfreedom ("Шлях до несвободи") Тімоті Снайдера, який з сотнями фактів, цитат та подій неспростовно демонструє, що існування незалежної України та сучасного путінського режиму - речі світоглядно несумісні. Визнання того, що Україна може розвиватись своїм власним шляхом - це самогубство путінського режиму і всієї його фашистської ідеології, старанно вибудованої впродовж останнього десятиліття.

На жаль, Президентові, аби зрозуміти, що пишуть розумні люди у розумних книжках, належить набити власні ґулі. Найсмішніше, що він їх набиватиме в тих самих місцях і в той самий спосіб, як набивав його попередник на посаді, хоча вся виборча кампанія ЗЕ і була побудована на протиставленні з Порошенком. Сподіваюсь, для протверезіння від ілюзій йому не потрібно буде гранати і невинних жертв під Верховною Радою.

Тому я розумію моїх друзів, що в неділю ввечері зберуться на Банковій підтримати Президента в його протистоянні з підступним і досвідченим ворогом і нагадати главі держави, хто в Україні справжній суверен.

Не розумію тих, хто піде вдень на бенефіс одного актора, підпис якого стоїть під мінською пасткою для України. І який 5 років переконував нас, що протести і мітинги під час війни - неприпустиме розкачування державного човна і гра на руку Путіну.

Бо схоже фан-клуб Петра Олексійовича також не читав The road to unfreedom. Бо якщо б читав, пам'ятав би, що одним з геніальних винаходів демократії є чітке відокремлення осіб від інституцій. В демократіях владу не спадкують, а обирають. І зміна облич на політичних посадах є ознакою демократичного здоров'я. Навіть якщо це зміна кращих можновладців на гірших. Принцип змінюваності влади важливіший за конкретні чесноти конкретного можновладця. Ті, хто свято вірить, що з виходом на політичну пенсію одного політика і приходом на його місце іншого, має трапитись катастрофа, точно вболівають не за демократію. Радше навпаки - прагнуть побудови в Україні маленької копії Росії, в якій наріжний камінь державності має конкретне ім'я - Путін.

Якщо ви справді любите Україну, якщо справді хочете їй добра, і вірите, що вона має бути сутнісно іншою від руського миру, виходьте підтримати Президента України (не конкретно Зеленського, а саме Президента України) у доленосних для всіх нас перемовинах, виходьте нагадати йому, хто є в Україні справжнім сувереном, виходьте засвідчити, що вам не байдуже і ви проти миру за будь-яку ціну. Бо іноді війна, навіть без надії на остаточну перемогу, - це єдина можливість не втратити себе.

Si vis pacem, para bellum (хочеш миру, готуйся до війни). До війни проти ворога, а не проти владних інституцій власної держави. Слава Богу, Україна - не Росія. І Янукович і Порошенко довели, що доленосні рішення в Україні ухвалює таки народ, іноді всупереч волі президента та інших можновладців. Це той месседж, який має стояти перед очима у Зеленського, коли він розмовлятиме з Путіним в Парижі.

Беріть з собою на Банкову побільше тепла і любові до України. І поменше ненависті до українців, навіть тих, чиї погляди ви вважаєте глибоко помилковими. Бо демократія - це про право на помилку, про легітимність, яка важливіша за правильність, про шанс тих, хто обирає, і тих кого народ обрав. Цей шанс є у кожного з нас. Тому Зеленський їде на зустріч Нормандської четвірки до Парижу. І тому мої друзі йдуть на Банкову - підтримати Президента і застерегти його від непоправних помилок.

 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх