EN|RU|UK
Блоги Інна Березюк
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  258  1

Благими намірами.....

Хочу, шановні читачі, медики й не медики, поки тема ще не зовсім остигла після чергового Комітету здоров'я нації ВРУ, який засідав 4 грудня й знову вчергове розглядав відправлений попереднього разу більшістю голосів на доопрацювання дуже дискутабельний по його деяким позиціям ЗП № 2089 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення доступності лікарських засобів для громадян», також декілька слів закинути до питань ринку лікарських препаратів в Україні, бо вчора знову було реально гаряче.

Аргументи авторів та прибічників цього Законопроекту  були на засіданні Комітету просто «розпеченим від праведного гніву камінням» в голови контраргументуючих, хто вчерговий раз з різних боків намагався застерегти авторів саме від ризиків, які на практиці буде нести цей закон, так ідеально теоретично "розписаний" в маркетинговій презентації пані Ольги Стефанішиної – головного подавця цього Законопроекту на доповідь.  А навіщо щось там «доопрацьовувати» та слухати тих, хто по суті був би й не проти паралельного імпорту як теоретично дієвого засобу зниження ціни на ліки в світі, але абсолютно чітко вчора виступив проти того, як це преподноситься взагалі у вигляді конкретного Законопроекту, та ще й з якою "актуалізацією" та без жодного урахування справжніх реалій теперішнього ринку обігу ліків в Україні, вивчати й знати особливості й підводне каміння якого ніхто з таких "любителів медицини та фармакології" не бажає (чи то просто чомусь не хоче?), але пропіаритись та вирішити власні питання ціною невідомого рівня ризиків для здоров'я нації наполегливо все ж таки усіма шляхами як при пожежі чомусь дуже намагається.

Що що, а робити шоу навіть з звичайної кропіткої аналітичної та фахової роботи, де мають обговорюватись дійсно усі шляхи та ризики, ці королі "сцени пацієнтів" вміють. А тому вочра для дієвих «ударів нижче пояса», як сказав на Комітеті пан Олесь Довгий, усім відомими «Пацієнтами України» разом з зондер-комндою підтримки на чолі з самим «головокомандувачем»(!) Дмитром Шерембеєм під соусом начебто різних організацій для «зібрати більшість голосів» було залучено також вже і реальних пацієнтів – і серед них дитину, хлопчика з синдромом Вільсона-Коновалова, якого з собою привела прямо в зал засідання Комітету мама. Я, знаючи не на слух, а як сама така ж мати дитини з інвалідністю, лікування якої є досить дороговартісним, розумію, що цю жінку до зали Комітету призвела не радість та банальне користолюбство, як це буває зазвичай на "акціях" цих активістів, а відчай та може й якась надія на те, що ці люди, що її привели, виконають наобіцяне їй за це, але все ж таки вважаю ганебною практикою використання участі власних дітей під впливом дорослих на їх дії задля таких "актуалізацій" Законопроектів, щоб усім "дітись нема куди було". Все ж таки методи обирати потрібно належні моралі та совісті. Й я здивована чомусь, що саме у залі законотворців та людей, які мали б знатись на праві, ні у кого з депутатів не виникло офіційного застереження того, що в даному випадку можуть примусово порушуватись права самої дитини на реальне власне, а не з примусу, бажання такої публічності. Але це вже питання до організацій з захисту прав дітей, давати таку оцінку як діям таких представників громадськості, так и таким батькам, які нехай навіть і задля порятунку життя та здоров’я самої дитини використовують її як «об’єкт актуалізації потреб».

А ось тому, якщо вже точно йдеться про право, про совість як категорію в його застосуванні, та про справедливість та далекоглядність з урахуванням рівних прав усіх та застереженням шкоди до ближнього, то ми, давайте, у намаганні розібратись, де ж таки зарито камінь правди, реально й чесно потурбуємось саме про цю конкретну дитину, яку привели до зали Комітету,  «просити про паралельний імпорт», а також й про безліч інших таких же дітей.

А для цього на чаші цієї Феміди давайте поставимо для порівняння ціну на ліки, які в Україні є надмірно дорогими, я точно не сперечаюсь, та ризик мати фатальні ускладнення від подібним чином здешевленої "рибки", з причини неочікувано поганої з неї потім "юшки". А в  такому випадку вже не теорія, я моя реальна багаторічна практика лікаря показує, що навіть здешевлення ліків може просто вже вчергове потім не знадобитись, на жаль.

Тож про що йдеться у цьому такому розпіареному Законопроекті, що зокрема серед інших різних питань зачіпає й питання відкриття паралельного імпорту медичних препаратів до України?

Поясню просто.

Зараз ліки від, наприклад, тої ж хвороби Вільсона-Коновалова в Україні є, але купувати їх сім’ї для планового лікування дитини дорого. Здається, наявність й досі в теорії не скасованих поки що на папері ніким в державі аж тридцяти восьми, здається, державних програм по фінансуванню окремих нозологічних груп за кошти бюджету, до яких входить також і ця хвороба, та повне фінансування протокольного лікування усіх дітей-інвалідів, а не тільки з таких груп зокрема, згідно Постанови КМУ № 1303 дозволяла б цій мамі взагалі не перейматись цим питанням, якби в нас була просто правова держава. Але в нас точно ні, бо свою власну відповідальність за це центральний орган виконавчої влади колись вдало одною лише доданою фразою в цій Постанові поклав на місцевий бюджет, а тому там в свою чергу місцеві феодали вирішили, що 300 тис. грн. річного доходу за основним місцем роботи для головлікаря ЦПМСД є важливіші, аніж якісь там Постанови Кабміну й тепер реальні гроші такого пацієнта вже остаточно «ходять за пацієнтом» після відвідання карману держчиновника виключно вже в надзалишковіших, порівняно з іншими навіть роками, рештках, як то, наприклад, 6 тисяч гривень на місяць на амбулаторію, де на обліку стоїть тільки дітей-інвалідів до 200 осіб порівняно з заробітньою платнею чиновника понад 20 тис гривень на той же місяць за таке «керування» первинкою…. А тому вихід в мами такої дитини тепер один – або купувати тут, дорого, та потім йти по відшкодування до суду, а коштів обмаль чи взагалі їх просто іноді немає, або ж регулярно їхати до сусідньої з Хмельниччиною Польщі, де ціна на такі ліки в три, а іноді й в більше разів, дешевше, аніж в Україні.

Причина такого дисонансу в цінах на ліки досить банальна. Польща – це країна дійсно вже давно європейська, а тому в плані обігу ліків вона має усі належно на практиці, а не на папері, працюючі механізми обігу, що дозволяють й рентабельними бути, й справедливу ціну на ліки для населення утримувати. Також і соціальні програми для подібних дітей в Польщі не виглядають так, як в Україні, а тому навіть якби й постало питання розширення паралельного імпорту ліків, то точно робилось би це для них не за рахунок ризиків для усієї решти суспільства.

Україна ж, яка являє собою на сьогодні не тільки в плані виконання на місцях «якихось там» Постанов КМУ фактично з правової точки зору той вже використовуваний народом як ім’я загальне «Гондурас», таких регуляторних механізмів зараз або не використовує ще й поки взагалі, або ж якщо вони й виписані у нас належно на законодавчому рівні, то їх просто або ніхто не хоче виконувати в дії, або ж їх вже реально немає кому й за що просто проводити. Бо розвалити систему вітчизняної СОЗ не важко, щоб не ламати голову, як модернізувати, але ось побудувати щось на місці груди каміння виявилось для таких горе-реформаторів зараз дуже важко.

Саме це в своєму комплексі дій по контролю та регулюванню обігу ліків на ринку України й спричиняє на сьогодні шалений дисонанс в цінах у нас й в Польщі, а не сам по собі паралельний імпорт, який там начебто є, але займає він в обсягу від загального ринку не більше 20%  та ще й з урахування того, що він є там 1)дистрибутивним, тобто ліцензується й ввозиться тільки певними гравцями ринку, та 2)  дозволеним тільки для медичних препаратів переважно інноваційного ряду та для лікування рідких хвороб й тільки в межах Євросоюзу або може ввозитись з країн з жорсткою регуляторною політикою щодо контроля та реєстрації, як то Велика Британия, Японія, Швейцарія тощо.

В Україні ж сьогодні у новому Законопроекту, наміряючи на свою клешню підкову з чужого коня, навіть цього чомусь не побажали побачити, хоча ми наполегливо пропонуємо авторам вже вдруге надягти окуляри при порівнянні, для того, щоб роздивитись саме цю різницю в паралельному імпорті в Євросоюзі на відміну від того, за що зараз ратують «Пацієнти України» від імені усіх – теперішніх й майбутніх, реальних пацієнтів України.

Так ось, давайте повернемось до деталей ситуації.

Потерпає ця мама з своєю дитиною, або витрачаючи шалені кошти на купівлю того, що їй держава взагалі-то є винною, в аптеках України, самотужки купуючи належні для дитини ліки, або ж щомісячно їде до аптек Польщі за такими ліками, щоб здешевити усю цю процедуру. Варіантів у неї, на жаль, поки що мало для вибору – або купувати дорого, або кататись за більш дешевшими до іншої країни – держава Україна не бажає поки що шукати інші просто правильні й усім давно відомі шляхи.

Що ж пропонується тепер для держави Україна на вирішення цієї конкретної проблеми для такої сім’ї у якості «єдиного знайденого дієвого механізму» державними законотворцями?

Може,, Ви думаєте, узгодити питання належного обсягу та механізму бюджетування вже діючої на папері Постанови КМУ № 1303? Та ну що Ви! Це ж гроші й контроль за їх обігом в держбюджеті – для країни це «задорого».

А може переглянути Закон України «Про рекламу лікарських засобів»? Та ну що Ви! А на чому ж будуть заробляти в нас безліч громадськості? Як отримувати кошти, коли «реклама -двігатЄль прогресса» для великої кількості тих, хто звик робити все, що завгодно, але тільки не працювати руками у цій країні?  А якщо підключити до цього ще й «постійну кнопку похвали-шантажу» в залежності від поведінки такого гравця реклами на фармринку, то й взагалі можна навіть на роботу громадським діячем рідше набагато під КМУ та Верховну Раду ходити.

А тому з найбільш «безпечних тем» ось той самий паралельний імпорт ліків до України з інших держав, де ціна на них нижча, вже тепер не в сумці у окремої мами за конкретним її рецептом, а масово й в Законом України дозволеному порядку фактично й пропонується впровадити.

Давайте подивимось не на тему паралельного імпорту взагалі, а на даний законопроект як такий.

«ЖелЄзні» аргументи, за якими завтра на черговому Майдані або в черговій акції під Кабміном або Радою можна буде побити тих, хто проти, у авторів Законопроекту , які вже прямо вчора заявили «Нехай пацієнти України знають, хто заважає їм з Нового року отримати «нижчі за ціною» ліки», є два:

1)  Ціну на ліки масовим ввозом паралельно з Польщі таких же ліків, що зареєстровані в Україні та зараз ввозяться через стандартний механізм контрактних дистриб’юторів, але продаються кінцевому споживачу дорожче, аніж у тій же Польщі, суттєво вдасться таким чином знизити, бо це підкосить, наприклад, легально відкриту у вигляді представництва в Україні компанію «Тева», що зараз зареєструвала та ввозить за стандартною процедурою на територію України той же «Цинктерал» (використовується в плановому лікуванні хвороби Вільсона-Коновалова, на яку хворіє приведений до залу Комітета хлопчик – прим. автора), що вона робить так само, до речі, й в Польщі.

Вийде така собі унтер-офіцерська вдова. Чи подіє це на той конкретно сектор, де й відбувається реальне здорожчання ліків в Україні зараз, якщо ми поставимо у випадку конфронтації самого ж до себе одного й того ж логістичного постачальника? Авторам та «науці це невідомо», бо не це є зараз головним бажаним предметом допуску паралельного імпорту на ринок України в даному законопроекті взагалі. То навіщо тоді й взагалі це вивчати?

2)  Безпечність ліків це не погіршить аж ніяк, бо теоретично пані Ольга Стефанішина «просто впевнена», що «їх і так за вже існуючими механізмами контролюватимуть, оскільки  вони зареєстровані в Україні».

Й це заявляються, незважаючи на те, що попереднього разу представники двох регуляторних структур в державі, що саме й відповідають за фармконтроль – Держлікслужби та Держцентру по контролю за лікарськими засобами, одноголосно заявили, що у них на сьогодні немає ані достатніх ресурсів, ані достатніх в обсягу додаткових методів налагодження такого дієвого контролю.

Теоретикам законотворчості, які наприймавши купи законів потім погано перевіряють, як же вони працюють «в полі» та чи взагалі там працюють, можу чітко відповісти –

й той, й інший аргументи на сьогодні є звичайними «заспокійливими мантрами» себе та аудиторії.

Причини прості – неможливо насаджувати закони на непідготований грунт.

У випадку паралельного імпорту, де у самій ідеї немає нічого поганого, але її реалізація на абсолютно хибному грунті може спричинити безліч більш фатальних ризиків, аніж зниження доступності  до лікування внаслідок зависокої ціни для споживача, саме так і буде.

Й для України зараз від паралельного імпорту не буде не тільки користі, але й буде ще скоріш за все ще й велика шкода.

Саме у такому форматі підтвердив це на попередньому засіданні Комітету, на якому законопроект завертали вже для доопрацювання, колишній міністр охорони здоров’я пан Олександр Квіташвілі, якого автори проекту самі представили залі як того, хто в свій час піднімав питання можливості використання паралельного імпорту серед інших можливих шляхів зниження ціни на ліки в Україні, посилаючись на власний успішний досвід в Грузії свого часу.

Але навіть й він вказав на те, що тодішні реалії Грузії зараз неможливо з урахуванням усього комплексу необхідних для цього заходів вважати для України тими, що вже підготовані тут для цього.

Тепер все ж таки декілька заперечень конкретно щодо обох «желЄзних аругментів».

Перше.

Ціна на ліки у випадку такого застосування паралельного імпорту, як передбачається в законопроекті або ж НЕ ЗНИЗИТЬСЯ ВЗАГАЛІ, АБО Ж ЗНИЗИТЬСЯ ДУЖЕ НЕСУТТЕВО.

Уявімо собі, що завтра Закон прийнято і паралельний імпорт на ліки запрацював, тобто мамі вже не потрібно власними силами їхати до аптеки в Польщу та купувати там ліки. Ліки привезе на територію України для неї тепер «постачальник ФОП дядя Вася».

Перше, що зразу додаваймо до польскої ціни, так це те, що дядя Вася обов’язково докине до базової закупівельної ціни накладні витрати з транспортування, виготовлення стікерів на українській мові по зовсім незрозумілому  в законопроекті механізму, трошки розсуваних різним контролерам на усіх етапах «подяк», бо якщо контрольні механізми не діють прозоро, то це означає й що скаржитись на корупцію обгрунтовано потім буде неможливо, тож краще «профілактично попередити на всяк випадок».

Друге, що додаваймо, так це витрати з збереження великих партій (складування), логістику на території України, простій обігових коштів на шляху партії до рітейлу та потім від нього – до споживача.

Ну й третє – це додаваймо ще якнайменше прибуток самого дяді Васі у сумі, не менше від 50% на стартову ціну, що прийнято в нас у випадку таких механізмів «базарного ринку», а то й може ще додатково, як він не буде продавати це «з рук та по телефону», ще й прибуток рітейлера (аптекаря), у якого цей товар має бути поставлено.

Як після такої математики Ви вважаєте, добродії, що є дешевшим для мами в даному випадку? Купити білет до Пшемисля в обидва кінці або сплатити такий бізнес-ланцюг за паралельний імпорт?

Зрозуміло, що мені в такому випадку знову при бажанні можна заперечити – це ж не цигарки.  Ліки ж, напевне, методом паралельного імпорту будуть ввозити тільки крупні імпортери, наші дистрибюто’ри й ставити його на прилавок до кінцевого споживача будуть належно?

А тоді я раджу для початку напряму запитати наших дистриб’юторів  а) чи запитували про це у них законотворці? б) чи вигідно їм буде це робити при так виписаному законопроекті й чому ні? в) що все ж таки було б потрібно зробити в законопроекті для того, щоб паралельний імпорт працював саме так. Бо саме так він працює й в Польщі серед інших дієвих механізмів зниження ціни, й в усьому Євросоюзі.

Але ніхто й не питав тих дистриб’юторів, бо знову ж таки – не зниження ціни та реальне покращення доступності ліків в даному випадку є кінцевим глибоко заритим бажанням.

Ми взагалі не шукаємо легких шляхів й нам не потрібен чужий досвід, щоб їхати – ми бажаємо тільки натягти на себе чужі «шашечкі», щоб вважатись побідними, а ось обмежувати себе у правах «нагріти руки» на лобіюванні, на ринку потрібних нам зловживань прогалинами законів - жодним чином ні. 

Я розумію, що законотворець пані Ольга Стефанішина з філологічною освітою, навіть хизуючись своїм  «раніше набутим досвідом у фармзакупівлях в межах МОЗу» (не будемо тут про ці «здобутки» в деталях), погано розуміє, що математикою все ж таки потрібно було опікуватись до того, як казати слово в відкритому залі. Але мене в даному випадку більше дивує позиція її численних радників та співрозробників вже з державних інституцій правового й бізнес-проектування, які вчора дуже образились на мене й інших опонентів за те, що ми взагалі мали «наглість» піддати критиці досвід таких організацій.

Особливо мене здивувало, коли з їх вуст прозвучали модні нині слова «міжнародний досвід».

Але, шановні, міжнародний досвід й міжнародні гранти, які потрібно освоїти належно – то дуже різні речі. Й посилаючись з високих трибун на досвід та рекомендації ВООЗ та навіть ООН (це в питаннях паралельного імпорту! – трошки смішно якось), бажано було б у цитуванні не виривати з контексту таких рекомендацій окремі зручні частини тексту, а також й не забувати того, що й ВООЗ, й ООН постійно застерігають таких маніпуляторів своїми рекомендаціями від того, щоб ці рекомендації робити догмами, які є тими, що можуть штамповано дієво підходити усім країнам з абсолютно різними реаліями.

То при чому тут всесвітні організації й їх вивіска на цей законопроект, якщо технічне завдання його співробітники виконують не так, як цього потребує технічний регламент, а так, як це просить конкретний замовник?

Нічого з претензій до самої такої поважної інституції-розробника, але безліч – до тих її конкретних виконавців в такому проекті, хто не запитав у самого замовника, а чому саме такі умови задачі й не передбачив хибну відповідь на похибку заздалегідь.

Сподіваюсь, з реальним зниженням ціни в найближчій перспективі від введення паралельного імпорту саме в Україні та саме при такій подачі законопроекту все тепер зрозуміло.

Друге.

Поговоримо тепер про ризики відносно задекларованої нам начебто користі.

Якщо користі від реального зниження ціни, напевне, ми дочекаємось в даному випадку лише на папері та в кращому тільки в залі Ради під час голосування, то може є й ще якість «користі та зиски» з цього?

Так, є й досить значні – це реальний ризик втратити й без того дискутабельну на сьогодні безпечність лікарських засобів з огляду на те, як взагалі в Україні прийнято використовувати ліки й думати про безпеку їх використання не менше, аніж про їх користь.

Головною з причин для  таких фатальних ризиків, що можемо отримати раптом, є те, що реальність українського фармринку на сьогодні на шляху від витоку такого паралельного імпорту до кінцевого споживача (тої ж мами) не враховано в законопроекті було взагалі.

А ці ризики ми також можемо прослідкувати в ланцюгу, як і прослідковували, а чи знизиться реально ціна.

Перший такий ризик – це те, що паралельний імпорт без обмеження країн походження не застосовується майже ніде, навіть в найбідніших країнах світу, які використовують такий механізм забезпечення власного фармринку. В Євросоюзі, на показовий приклад якого посилаються автори законопроекту, й взагалі про це не йде мова – там паралельний імпорт дозволено тільки в межах обміну між країнами Євросоюзу.

Інші варіанти вбачають  додаткові дозволи препаратів, виготовлених на територіях з жорсткою регуляторною системою, що не відносяться до Євросоюзу, але також є потужними у цьому плані, наприклад, з Великої Британії, Японії, Швейцарії. Але точно не з Індії та Пакістану, які так полюбили в останні часи герої наших держзакупівель.

Другий ризик в тому, що якщо ми не використовуємо дистрибутивний спосіб ввезення паралельного імпорту, тобто не обмежуємо можливостей суб’єктів ринку для такого виду бізнесу, то дослівно це точно означає, що вже загаданий тут мною «постачальник ФОП дядя Вася» з якоїсь там Малої Арнаутської завтра також побажає «трошки підзаробити» на недалекому шляху з тої ж Польщі та на ввезенні такого паралельного імпорту.

А як наш дядя Вася вміє «порЄшать» з усіма належними гравцями даного ринку у плані контролю, ми точно з Вами знаємо, як він вміє «уважно прочитать закон на прЄдмЄт пошуку вікон можливостей», щоб не ходити у двері, також усі в курсі справи, ну а як дядя Вася буде дбати про якісь там «холодові ланцюги», якщо він навіть після шаурми на трасі мало турбується про власну безпеку чистих рук, то й мови взагалі ніякої немає.

Тобто вже на етапі «підготовки товару» для кінцевого споживача фантазія може в залежності як то кажуть від «рівня нашої розпущеності» намалювати нам велику кількість картин для завтрашнього кінематографу – від того, як він буде з польського на власний розсуд «по Гуглу» перекладати інструкцію на такий лікарський засіб, якщо в нас навіть працівники МОЗу (державні чиновники вищого рангу!) перекладали клінічні протоколи для усієї медичної країни ще не так давно цим же засобом володіння мовою, до того, як в сумці-холодильнику разом з салом та ковбасою для бутербродів в сорокаградусну жару перевозити, наприклад, препарати, які мають перевозитись з дотриманням суворого холодового режиму. А про те, що «заїхать по дорозі ще й до кума», де його після доброї вечері покладуть спати, а в цей час просто перепакують вміст тих коробочок з таблетками на менш затратну крейду (в кращому випадку!), щоб двічі наварити на одній партії, то й мови взагалі немає…

Ну все, напевне зупинюсь у наведенні варіантів «безпечності» паралельного імпорту у такому дизайні, бо можу дати багато нових «маркетингових прикладів» для наших «дітей лейтенанта Шмідта», про які вони може ще й не здогадувались, бо конференції з «обміну досвідом» поки що не проводять. Але в Україні з безліччю таких прикладів, з якими я стикалась вже у своєму реальному житті, напевне, було б вже потрібно.

Останній момент «безпечності» про який знають усі, напевне тут і обговорювати вкотре не потрібно – якщо при такій доставці до прилавка паралельного імпорту в нас ще й урахувати, що мало хто піде на початку за призначенням до лікаря та отримає там рецепт (а паралельний імпорт в усьому світі – це дороговартісні позиції й тому саме рецептурна й дуже жорстка рецептурна група), а добра аптекарка обов’язково порекомендує «Візьміть, допоможе, та ще й дешево», бо їй за це в цій країні просто нічого не буде, то годі й говорити.

Можливо, користь від зниження ціни таким способом точно буде, але навряд чи для здоров’я – в кращому випадку, дай Боже, щоб не для домовини.

Ось такі висновки, шановні, від того, як ті пропозиції, які у всьому світі вважаються доречними, в Україні можуть без уважної підготовки стосів паперів нових законопроектів бути дуже й дуже небезпечними.

Та ще й з огляду на те, що мені в даних конкретних деякіх авторів законопроекту все ще дуже хочеться запитати, а чому саме паралельний імпорт й так наполегливо, а не ті інші й більш дієві заходи, які сьогодні з меншим ризиком й також достатньо швидко можна було б провести належними законопроектами в державі для того, щоб реально й суттєво знизити ціну на ліки, та ще й покращити їх безпечність та якість результатів від їх використання?

Але це вже питання, напевне, іншої статті.

  А поки що, ну не вірю я таким «благим намірам», не вірю, шановні законотворці.

  Й з урахування того, що моя дитина з інвалідністю також має нозологію, яка в усьому світі вважається з огляду планової ціни щомісячного лікування «достатньо дорогою»,  то я краще поки що оберу купити того білета до Пшемисля та поїздити самостійно по ліки, аніж купувати їх у дяді Васі з метою економії свого часу, але точно не коштів та точно не здоров’я.

  Методи подібного «впровадження» паралельного імпорту можуть нагадувати в даному випадку тільки подібні ж пропоновані вже нещодавно методи легалізації медичного канабісу через введення «окремого Законопроекту» по легалізації вирощування «медичних конопель».

Може такий шлях до «покращення» й реальність десь на Марсі, але у «благі наміри» в Україні якось віриться  з трудом….


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх