EN|RU|UK
Блоги Іванна Климпуш-Цинцадзе
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  699  5

Переможемо Гідністю

Велика національна Гідність постає із відчуття громадянського обов`язку вільної людини

Як і все справді святе, це відчуття присутнє в одних і, на жаль, відсутнє в інших. Воно незбагненне, а тому незрозуміле для режимів несвободи, що ламають об нього зуби протягом історії по всій планеті.

Отже, Гідність народжується з Відповідальності. У березні цього року я бачила лиху протилежність: як безвідповідальність породжує ницість. Під синьо-жовтими прапорами, у 80-ті роковини битви карпатських січовиків на Красному полі негідні нащадки глумилися над подвигом своїх предків. Тоді я не розказувала про це — було соромно за земляків, які у такий день перекрикували панахиду. Вони почали запускати в небо над змоченою кров`ю землею чорні кульки з карикатурами на тодішнього Президента. Іншого місця і часу для цього либонь не знайшли. Поруч стояв мій тато з його братом — сини головного команданта Карпатської Січі. Найменше хотілося, аби вони побачили цю ганьбу. Не вийшло. Схопивши ті огидні плакати на кульках, таки отримала в`їдливі закиди про "наживання на війні". Їдучи в Хуст із чорними від фарби руками, я думала про циклічність чорної історії.

Чому 80 років тому Карпатській Україні, яка обрала Гідність, не вдалося? Бо мільйони українців за два десятиліття до того обрали "пєрєстать стрєлять", не підтримавши тих, хто закликав до оборони. Вони зневажили Гідністю у спокусі отримати все за ніщо. Марно було сподівалися на допомогу з "великої України" по той бік гір — вона вже й собі не могла допомогти, виморена голодом.

Чому закарпатці 80 років тому пішли в нерівний бій з окупантом, свідомі того, що йдуть на вірну смерть? Бо Гідність дає Надію. З тієї ж причини того ж страшного 1939-го в бій проти німецьких танків ішла польська кавалерія. Поляки втрачали життя, але здобували Честь. Це дало їм безцінну моральну перевагу перед ворогом і загартувало вміння бути вільними, що, зрештою, виросло у "Солідарність" і дало поштовх революціям проти комунізму по всій Центрально-Східній Європі, 30-ліття яких ми відзначаємо цьогоріч.

Гідність — це зброя. Яскравий приклад цього в 1940-му продемонструвала і Фінляндія, давши відсіч устократ сильнішому СРСР. Вінстон Черчилль тоді сказав по радіо: "Фінляндія показує, що можуть зробити вільні люди. Послуга, зроблена Фінляндією для людства, неоціненна. Вони продемонстрували перед очима усього світу військову неспроможність Червоної армії та Червоної авіації. Протягом цих кількох тижнів запеклої боротьби за Північним полярним колом розвіяно багато ілюзій щодо Радянського Союзу. Усі можуть бачити, як комунізм розкладає душу Нації; як він робить її жалюгідною та голодною в мирний час, і показує, яка підла і мерзенна вона в час війни". Бо комунізм — це про безвідповідальність, якою так щедро нас і сьогодні поять ті, хто дає прості відповіді на складні питання, хто методично вбиває повагу до інститутів, хто сміє знецінювати нашу жертву, хто, прийшовши на тотальній критиці, сам критики не сприймає.

Зробивши хайп — ідеологією, а колективну безвідповідальність — виправданням бездіяльності, напередодні шостих роковин Революції Гідності нас примушують здатися. Чи слабші ми військово, ніж 6 років тому? Очевидно, ні. Але будьмо щирими — щось таки надломилося. Щось чорне, як та фарба карикатур із Красного поля, забруднило наші серця. Історія і таке бачила теж. За місяць до захоплення німцями Парижа в 1940-му, сучасник відважних поляків та фінів, начальник Генерального штабу Франції Моріс Ґамелен писав: "Французький солдат, учорашній добропорядний обиватель, не вірить у цю війну, схильний невпинно критикувати кожного, хто мав бодай якісь повноваження, він не отримав тієї моральної і політичної культури, що приготувала б його до драми, у якій розігруватиметься доля нації". Чи не стали ми тим французьким солдатом? Переконана, що слова Ґамелена точно не про всіх нас нинішніх.

Водночас слід визнати, що, навчившись битися, ми досі не навчилися будувати разом. Нас довго вчили не вдумуватися, а слухатися. Уміти мудро розпорядитися вибором — часом більше випробування, ніж прийняти бій з очевидним злом. Сильнішими за ворога на полі бою можуть бути лиш зневіра і нерішучість. Тому переможцями з нинішніх потрясінь вийдемо, озброївшись таким суспільним договором, зазіхання на який стане неприпустимим. Вірилось, що ми вже маємо його, тим паче скріпленого такою гіркою ціною. Але, певно, не всі її заплатили сповна.

Тому перед лицем путінської тиранії, яка не викликає сумніву у своїй безжальності, спитаймо себе: чи готові ми заплатити ще більшу ціну за усвідомлення реальності; чи оте незбагненне почуття громадянського обов`язку таки можна прищепити і в інший спосіб? Я впевнена, що можна — через правду і відповідальність.

15 березня цього року я їхала з Красного поля засмучена, але з надією. Цю надію дала мені пам`ять про гідність січовиків Карпатської України 15 березня року 1939-го, вояків УПА, дисидентів, Героїв Небесної Сотні і загиблих військових у війні з РФ. Однак, окрім Надії, хай Гідність породить і Відповідальність — за жертву тисяч полеглих і за майбутнє мільйонів ще ненароджених.

Джерело "Новое время"

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх