EN|RU|UK
Блоги Костянтин Єлісєєв
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  1796  14

Півроку дипломатії Зеленського: ключові висновки

Конституція України наділяє президента потужними повноваженнями у керівництві та реалізації зовнішньої політики держави, роблячи його двигуном зовнішньої політики. А в умовах триваючої зовнішньої агресії роль головного дипломата країни є такою ж визначальною, як і роль Верховного головнокомандувача.

Перші півроку роботи шостого президента України вже дають змогу зробити висновки щодо "особливого стилю" нової дипломатії Зеленського, який, безперечно, матиме свій "особливий вплив" на майбутнє України.

Очевидно, що президент Зеленський не може скаржитися на слабкі стартові позиції для власної дипломатичної діяльності. Він отримав свій уряд, свій парламент, безпрецедентну підтримку суспільства у поєднанні з дієвою дипломатичною службою, потужною трансатлантичною коаліцією та масштабним зовнішньополітичним доробком президента Порошенка, особливо на євроінтеграційному та євроатлантичному напрямах. Складалося враження, що з такими козирями, помноженими на власний шарм і комунікативний талант, досягти карколомних зовнішньополітичних успіхів не потребуватиме надзусиль.

Проте, на жаль, вже за перші півроку українська дипломатія під керівництвом Зеленського виявилася розбалансованою, дезорієнтованою та послабленою як змістовно, так й інституційно. Їй бракує солідності та ґрунтовності. Дипломатія стає все більш реактивною і залежною від впливу зовнішніх обставин та інших акторів. Президент Зеленський намагається проводити значну кількість міжнародних зустрічей і візитів, результатом яких в абсолютній більшості залишається лише добре знайомство. Аматорські, лінійні та романтично-наївні підходи нової команди знецінюють міжнародну суб’єктність України, підривають міжнародну підтримку і довіру, суттєво ускладнюють реалізацію стратегічних цілей.

У полоні ілюзій щодо "швидкого миру"
На фоні відсутності конкретики та прагнення знайти найкоротший шлях до серця українського виборця кандидат Зеленський чи не найбільше запам’ятався наївними твердженнями, що для швидкого миру на Донбасі достатньо "перестати стріляти" і усунути тих, хто "заробляє на війні".

За півроку після перемоги на виборах президент Зеленський мав би вже прийняти реальність та усвідомити хибність і авантюрність подібних тез. На жаль, стріляти не перестали, українські герої продовжують гинути, відступ українських військ спровокував громадський спротив, а формула Штайнмаєра засвідчила, що ми почали грати за російським сценарієм виконання Мінських домовленостей, практично відмовившись від попередньої логіки "спочатку безпека".

Еволюція президента Зеленського, а відтак і його дипломатії, від наївного романтизму у бік суворого державницького прагматизму відбувається радше під тиском українського суспільства, але не на основі тверезої оцінки мотивів і замислів російського президента.

Можливість досягнути "швидкого миру" на Донбасі завжди була. Небезпечність такого варіанту полягає у тому, що він можливий лише на основі вимог Кремля. Ціна такого "миру" - не справжній мир, а капітуляція.

Демонструючи брак стратегічного бачення як виходити з донбаського клінчу, нинішня команда не змогла нічого запропонувати, окрім філософських роздумів на тему "бути чи не бути" Мінським домовленостям. І навіть пішли далі, ставлячи Україну перед вибором - між свободою та холодильником - маніпулятивно залякуючи українців, передусім пенсіонерів, схудненням гаманця у разі провалу "плану Зеленського". Натякають, що свою армію годувати дорого. Тому і поспішають, через що, завдяки медійним "фішечкам", для багатьох Мінські домовленості – це формула Штайнмаєра і розведення військ. Хоча ні перше, ні друге в їх текстах не згадуються.

Крім публічних декларацій про принциповість для нової влади відновлення суверенітету України над Кримом та призначення нового представника президента з питань АРК, президент Зеленський і його команда поки не представили жодних змістовних ідей щодо стратегії повернення Криму в Україну, зосередившись виключно на інформаційних кампаніях та законотворчих вправах.

Зазирнути в очі Путіну
Піврічна дипломатія нового президента запам’яталася й хаотичною епопеєю з проведенням нормандського саміту. Домінує одержима ілюзія, що особиста зустріч з президентом Путіним (будь-де, хоч в Казахстані, хоч в Парижі, хоч в Берліні) та можливість "поговорить" змусить Росію відмовитися від свого агресивного порядку денного щодо України. Так само невиправданим стало штучне самообмеження піврічними часовими рамками строків відновлення миру на Донбасі. Але саме цей заявлений турборежим фактично виштовхав Україну на шлях непопулярних кроків, провокуючи все більше питань українського суспільства.

Підхопивши Київ на гачок завищених зобов’язань, Москва у притаманному їй стилі висмикує окремі елементи врегулювання як пріоритетні, нав’язуючи свій порядок денний та сценарій.

І навіть попередня домовленість про проведення саміту 9 грудня в Парижі ще не гарантує, що він відбудеться. В Бразилії на полях саміту БРІКС Володимир Путін був достатньо відвертий - і розведення не зовсім таке, і заяви глави МЗС про вихід з Мінських домовленостей турбують, і закон про особливий порядок має бути узгоджений з російськими маріонетками. Тобто поле для маневру та провокацій є доволі широким і все залежатиме від того, чи вважатиме російський президент, що його передумови виконані. Крім цього, дата 9 грудня не є випадковою, адже вже 12 грудня лідери ЄС мають вирішувати долю продовження економічних санкцій проти Росії. Відтак, Кремль максимально використає цю зустріч, щоб забезпечити послаблення санкцій ЄС за мінімальну ціну. Тому відповідальність української дипломатії за результати та наслідки саміту для санкційного режиму буде величезною.

Умиротворити агресора
Сумлінне виконання російських забаганок лише заради нормандської зустрічі відсунуло на другий план питання консолідації міжнародної проукраїнської коаліції та пошук нових важелів впливу на агресора.

Якщо всі минулі роки Київ задавав тон в посиленні міжнародного тиску на Москву, то уже зараз Банкова мало не грає першу скрипку політики примирення. Особливо промовистим стало відмовчування Банкової з приводу важливої, хоча й проміжної, перемоги України у Міжнародному суді ООН у питанні порушення Росією конвенцій про фінансування тероризму і ліквідацію всіх форм дискримінації, а також схвалення проекту нової Резолюції ГА ООН "Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим і Севастополі, Україна".

Крім цього, бракувало активних наступальних дій української дипломатії для відновлення вільного судноплавства в Азовському морі та Керченській протоці, повернення захоплених Росією трьох українських військових суден. Так і не було ухвалено національних санкцій проти фізичних та юридичних осіб РФ за так звану паспортизацію на Донбасі.

Загалом, такий підхід диктується прагненням "не нервувати, не ображати" Путіна, щоб вийти на конструктивну атмосферу під час особистої зустрічі з ним.

На фоні такої готовності Києва до політики умиротворення змінюють риторику і міжнародні партнери. Прикладом стали все частіші візити до Москви європейських лідерів, ініціатива Президента Франції щодо більшого залучення Росії до європейських процесів, розгорнуті обійми Трампа для зустрічі "друга Володимира" у США на наступній зустрічі Сімки. Та й готовність партнерів підтримувати наші ініціативи щодо впливу на Росію треба буде ділити на ступінь миролюбивих очікувань від Москви.

Важливо розуміти, що, якщо Україна сама не відстоює власні інтереси і йде на сумнівні компроміси, ніхто не буде її замість неї захищати. Останні події в Молдові свідчать про неспроможність Заходу прораховувати і, тим паче, нейтралізувати підступні кроки Кремля на пострадянському просторі.

Інерційність європейського та євроатлантичного курсу
За президента Зеленського інерційною залишається політика України щодо Європейського Союзу та НАТО. Президент Зеленський отримав у спадок дуже потужний і масштабний доробок на євроінтеграційному та євроатлантичному напрямах, починаючи від закріплення курсу на членство в ЄС і НАТО в Конституції України до укладення і запуску основоположних механізмів у цих сферах на кшталт Угоди про асоціацію з ЄС, включаючи поглиблену та всеохоплюючу ЗВТ, програм макрофінансової допомоги ЄС, річних національних програм співробітництва з НАТО, запровадження безвізового режиму з ЄС, отримання статусу аспіранта щодо членства в НАТО.

Крім цього, п’ятий президент передав наступнику високий рівень особистих довірливих контактів з керівництвом інституцій ЄС та НАТО, консолідовану санкційну підтримку у питанні протидії російській агресії та кілька перспективних "живих досьє", включаючи поглиблення секторальної інтеграції в енергетичній та цифровій сферах, питаннях митної співпраці, юстиції та внутрішніх справ, "промислового безвізу", приєднання України до Програми розширених можливостей НАТО і отримання Плану дій щодо членства в Альянсі.

У перші місяці Зеленський виконав задачу-мінімум, аби формально підтвердити незмінність євроінтеграційного та євроатлантичного курсу, здійснити необхідні візити до Брюсселя, провести Саміт Україна-ЄС та прийняти в Києві Президента Євроради Дональда Туска і делегацію Північноатлантичної ради. Водночас, з його пріоритетів та публічної риторики поступово зникають ЄС і НАТО, що не залишається непоміченим ані міжнародними партнерами, ані українським суспільством. Президент Зеленський поки не став двигуном та промоутером подальшого зближення з ЄС та НАТО, а відтак і не є надихаючим прикладом для парламенту і уряду.

Не прослідковується й особливого бажання керівництва держави налагоджувати мости з новим керівництвом європейських інституцій.

Токсичність України у США
Авантюрність у зовнішній політиці і надмірне покладання на тіньові канали комунікації значно звузили вікно можливостей для України на американському треку. Динамічне загострення ситуації навколо телефонної розмови Зеленський-Трамп, прагнення будь-якою ціною догодити главі Білого дому і ліквідація посади спецпредставника США з питань України є сигналом, наскільки українське досьє стає токсичним для американського політикуму, ставлячи під загрозу двопартійну підтримку і двосторонні відносини в цілому аж до часу президентських виборів в США у листопаді 2020 року.

Американський напрям чи не найвиразніше показав неефективність дипломатії гучних анонсів замість системної роботи. Ледь не з часу інавгурації було анонсовано про організацію "успішного візиту" президента Зеленського до Білого дому, який мав відбутися з дня на день. Вже колишній Секретар РНБО Олександр Данилюк 2 серпня запевняв, що ось вже за підсумками його липневого візиту в США та на виконання вказівок президента "розроблено абсолютно новий, відмінний від порошенківського, порядок денний безпекових відносин між США і Україною, де Україна стає реальним суб’єктом відносин".

Натомість, на сьогодні маємо вельми депресивну картину: відсутність послів відповідно у Вашингтоні та Києві, відставку друга України Курта Волкера, і, як наслідок, зниження рівня уваги та залученості американської сторони до мирного процесу на Донбасі, фактичне замороження механізмів двостороннього стратегічного партнерства, відставку прихильного до України радника з питань національної безпеки Джона Болтона.

Обмеженість горизонтів дипломатичної діяльності
За 6 місяців пасивною була політика з просування національних інтересів у відносинах з Китаєм, країнами Південної та Південної-Східної Азії, Африки, Латинської Америки (формальна зустріч-знайомство з Президентом Бразилії не зараховується).

Чи не єдиною вдалою спробою президента Зеленського за півроку вийти на глобальний рівень стала участь у Генеральній асамблеї ООН у вересні.

Міжнародні фінансові організації в режимі очікування
Протягом першого півріччя відносини з міжнародними фінансовими організаціями поки не позначилися вагомими практичними здобутками.

За підсумками зустрічей Президента України з очільниками всіх головних кредиторів України (Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським інвестиційним банком та Європейським банком реконструкції та розвитку) міжнародні фінансові організації задекларували готовність і надалі підтримувати Україну, сприяти у проведенні реформ, надавати фінансові кошти на пільгових умовах для розбудови української інфраструктури. Помітною подією стала міжнародна інвестиційна конференція у Маріуполі щодо відновлення Донбасу та продовження політики сприяння розвитку українського Приазов’я.

Водночас представники МФО наголошують на необхідності проведення кардинальних реформ і відзначають, що найяскравішим маркером проголошеної готовності нових українських еліт до реальних змін є вирішення питання націоналізації Приватбанку і взаємовідносин влади з його колишнім власником. Саме ці питання є лакмусовим папірцем для структурних інвесторів. І в цьому контексті час грає не на користь України. Чим довше тягнеться час із невизначеністю, тим гірше це відбивається на сприйнятті України іноземними інвесторами.

Слід пам’ятати, що готовність МВФ працювати з Україною – це зелене світло для всіх наших іноземних партнерів та інвесторів.

Які шляхи покращення ситуації?

1. Необхідно невідкладно виробити цілісну зовнішньополітичну стратегію України, що покладе край дилетантизму, обмежить можливості для ситуативних рішень і поверне зовнішню політику на рейки командної гри.

2. Доброю нагодою для "роботи над помилками" була б нарада послів України. Сподіваюся, що до кінця року зазначений захід відбудеться. Він потрібний як для дипслужби, так і для президента України. Треба відновити престиж та авторитет української дипломатичної служби і головне - довіру до неї з боку глави держави на фоні недавніх скандалів. Не слід недооцінювати потенціал вітчизняної дипломатії та відводити їй роль другорядних гравців.

3. Було б своєчасним призначити наших послів, передусім на найбільш відповідальних напрямах як США, НАТО, Рада Європи, Китай.

4. Доцільно повернутися до змістовної роботи над "дорожньою картою" виконання Мінських домовленостей, включаючи розгортання миротворчої місії ООН на окупованому Донбасі. Можливим часовим орієнтиром для досягнення зрушень та наступного саміту Нормандської четвірки могла б стати п’ята річниця Мінських домовленостей 12 лютого 2020 року. Не можна дозволити Росії заморозити ситуацію на Донбасі. Необхідно забезпечити дієвість та посилення міжнародного режиму санкцій. Варто також відновити практику зустрічей/телефонних контактів у форматі лідерів Україна-ФРН-Франція.

5. Настав час оприлюднити всеохоплюючу стратегію деокупації Криму, яка б об’єднала в одному пакеті інструменти міжнародного права, виконання санкцій і ретельне відслідковування випадків їх порушення, позови до міжнародних судів і арбітражів, моніторинг порушення прав людини з боку Росії як окупаційної влади. Крим має і надалі перетворюватися на непідйомний тягар для Кремля, що у підсумку наближатиме його неминуче звільнення з-під окупації політико-дипломатичним шляхом.

6. Важливою є мобілізація міжнародної підтримки задля відновлення і гарантування свободи судноплавства в Азовському і Чорному морях, враховуючи його значення для соціально-економічної стабільності південних регіонів.

7. Слід розробити комплексний план мінімізації негативних наслідків справи про імпічмент президента Трампа для двосторонніх відносин з акцентом на збереженні двопартійної підтримки США.

8. У координації з американською стороною слід зупинити реалізацію проекту Північний потік – 2.

9. Доцільно встановити особисті контакти з новим керівництвом інституцій Європейського Союзу та новим складом Європейської Комісії. Серед нестандартних кроків рекомендую провести спільне засідання колегії Єврокомісії з Урядом України.

10. Слід розпочати процес перегляду Угоди про асоціацію із застосуванням інструменту "скринінгу" відповідності українського законодавства законодавству ЄС. Ініціювати започаткування Євросоюзом нової багаторічної програми макрофінансової допомоги Україні.

11. Варто наполягати на отриманні Україною Плану дій щодо членства в НАТО та збільшенні допомоги Альянсу на досягнення критеріїв членства.

12. До моменту набуття членства в Альянсі треба розпочати діалог щодо укладення двосторонніх безпекових угод зі стратегічними партнерами України.

13. Необхідно зберегти серед ключових зовнішньополітичних пріоритетів залучення двосторонньої та багатосторонньої допомоги для розвитку оборонного потенціалу України, включаючи військово-морський компонент.

14. Варто розширити географію безвізових подорожей для наших громадян. У фокусі уваги мають бути передусім такі знакові країни, як Канада і Японія.

15. Доцільною є розробка комплексної стратегії співробітництва з Китаєм, а також стратегії просування зовнішньоекономічних інтересів України в регіонах Азії, Африки і Латинської Америки.

16. Корисним було б відновлення діяльності Національної інвестиційної ради для залучення додаткових ресурсів з метою підтримки сталого економічного розвитку.

17. У наступні півроку надзвичайно важливе значення матиме участь президента України у Давоському форумі (січень) та Мюнхенській безпековій конференції (лютий).

Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги!

 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх