EN|RU|UK
Блоги Борис Бабін
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  88  0

Маніпуляції з міжнародним правом та ризики для Азовського та Чорного морів

Виступ на Міжнародній конференції з морської безпеки, 14 листопада 2019 р., Одеса

Сьогодні Україна перебуває у непростій ситуації подальшої ескалації російської агресії яку на жаль, не усі бажають помічати та вірно оцінювати.

Ця ескалація відбувається як на морських акваторіях Азовського та Чорного морів так у Світовому океані в умовах коли наш, сподіваюся, спільний, супротивник користується правовими умовами так званого "мирного часу".

Така тактика є традиційною для Росії з часів холодної війни та її виходу в Світовий океан, утворення низки прибережних зон тоді ще радянського військового домінування. Хоча Росія не є причетною до формування сучасного морського права її бажання трансформувати та видозмінити його норми для прикриття власної експансії є непереборним. Традиційною з радянських часів концепцією є приховане масове використання суден торговельного флоту для військових потреб та спроби поширити на них невластиві міжнародному праву імунітети. Також традиційним є зловживанням Росією режимом так званих "історичних вод" як в Арктиці так й у Тихому океані, а також й у нашому регіоні.

Відносно новими формами маніпуляцій є користування, зокрема для задоволення політичних завдань, масове російськими власниками торговельних суден без прапору, зокрема й на Чорному морі, що не хочуть помічати інші морські держави.

Також російській владі характерно масове неправомірне втручання у супутнікові системи спостереження за судноплавством та толерування судноплавства із виключеними авто системами сповіщення.

Зловживаючи правом на рятування торговельного судна підконтрольні росіянами торговельні судна для політичних завдань заходять в закриті порти та акваторії.

Зловживаючи правом на безпеку та захист довкілля росіяни використовують прокладені ними трубопроводи та встановлені чи захоплені морські споруди як місце концентрації військових, зокрема розвідувальних та диверсійних сил.

Зловживаючи правом судновласника на вибір класифікаційного товариства росіяни зробили з Російського морського регістру судноплавства та Російського річкового регістру всесвітню мережу впливу, що серед іншого допомагає у покриванні всіх вищевказаних форм маніпуляції.

Наприклад саме через власні класифікаційні товариства та відповідні корупційні зв’язки росіяни фактично контролюють український океанічний риболовний флот які досі формально знаходиться під прапором чи у власності держави Україна.

Переходячи до маніпуляції з регіональними угодами також зверну увагу на Конвенцію Монтре 1936 року, що стосується режиму користування протоками Босфор та Дарданелли.

Адже цей договір є сьогодні радше міжнародним звичаєм ніж практичним документом, бо його учасниками є лише тринадцять держав, до яких прикладом не належить ані чорноморська Грузія, ані низка країн НАТО включно із Сполученими Штатами.

До речі Україна ніколи не ратифікувала Конвенцію Монтре і для нас ця угода діє згідно закону про правонаступництво СРСР, та лише у частині що не суперечить "інтересам республіки".

Дуже цікаве на підставі чого ця Конвенція може встановлювати обов’язки для третіх країн, що серед іншого прямо суперечить Віденській конвенції 1969 року. Також незрозуміло як бути з очевидними колізіями Конвенції Монтре та Конвенції ООН з морського права 1982 року.

Ситуацію ускладнює те що Конвенція Монтре укладалася на двадцять років та контроль за її виконанням мала здійснювати Ліга Націй, якої давно не існує а ООН відповідними правами користуватися чомусь не хоче.

За таких умов прискіплива увага Росії щодо потреб дотримання формальних вимог цього насамперед історичного документу країнами НАТО, у той самий час, коли РФ цинічно та відкрито нехтує вимогами цієї конвенції, є нічим більшим як маніпуляцією міжнародним правом. Тим більш, це важливо, адже Конвенція Монтре не регулює такі важливі питання як перетин проток військовими кораблями не для відвідання Чорного моря, а з метою заходження в Азовське море, Дунай, Дніпро, та інші судноплавні річки басейну, для транзиту на Каспій.

Ще більш цинічним є використання Росією двостороннього Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 р, який забороняє відвідання акваторії Азовського моря та українських портів військовими суднами третіх держав без згоди Росії.

Цей договір був укладений з Україною під прямою загрозою застосування сили в умовах Тузлінського інциденту 2003 року, коли Росія погрожувала прямим вторгненням. Також цей договір так і не був виконаний РФ за змістом адже передбаченої ним лінії кордону на Азовському морі встановлено так і не було, саме через позицію Росії.

Крім того із початком російського вторгнення в Крим у 2014 р., зокрема з використанням Керченської протоки та наступною окупацією Криму цей договір втратив власний об’єкт та мету.
Така фундаментальна зміна обставин та невідповідність Договору 2003 року Конвенції 1982 року досі не призвели до констатації нечинності цієї угоди Україною виключно через шалений тиск на нашу державу з боку агресора.

І як одне із знарядь такого тиску росіяни використовують міжвідомчу українсько-російську угоду з питань рибальства в Азовському морі 1993 року, яка дозволяє не тільки російським рибалкам перебувати в будь-якій точці Азову, але й фактично дозволяє перебування там суднам російської прикордонної служби а також дозволяє спеціально обладнаному російському судну здійснювати так звані "наукові дослідження" біля берегів України.

Ця угода розмиває як режим морських просторів на Азові, так й утворює шалені корупційні ризики для вітчизняних чиновників, адже відповідний вимір цієї угоди становить декілька мільйонів доларів щорічно. Крім того ця угода з 2014 року стала знаряддям де-факто визнання українськими посадовцями спроби анексії Криму.

На жаль як раз учора, 13 листопада, на виконання нового урядового розпорядження № 1043-р було здійснено спробу провести заочну "сесію" україно-російської комісії з питань рибальства у Бердянську та подовжити стару практику виконання відповідної угоди на 2020 рік. Але вже увечері того ж дня профільним парламентським комітетом із закордонних справ було схвалене вимогу до Уряду України переглянути підхід до виконання цієї угоди та уважніше дослідити без пекові ситуацію на Азовському морі.

Втім, насправді ще у 1992 році Україна повідомила ООН про встановлення нашою державою вихідних ліній на Азові. Використовуючи цю інформацію з офіційного сайту ООН фахівці визначили орієнтовні межі морських просторів України на Азові. Як можна побачити сьогодні Україна не контролює води Азову суміжні з російськими, це стосується вод біля Криму та Новоазовського району Донецької області.

Тому немає жодних перспектив для офіційного визначення морських кордонів України на Азові у частині суміжній з РФ до деокупації цих територій.

Але сьогодні ніщо не заважає Україні одностороннім шляхом встановити згідно норм міжнародного права зовнішню межу територіального моря та прилеглої зони та у частині вод, що примикають до підконтрольної території, контролювати ці простори силою міжнародного права та наявністю в акваторії боєздатних кораблів ВМС Збройних Сил України.

Також хочу додати, що прилеглість окупованих районів Донецької області до Азовського моря фактично унеможливлює навіть на теоретичному рівні виконання так званих "Мінських домовленостей". Адже ці "домовленості" не передбачають встановлення Україною контролю за лінією кордону на акваторії Азову. А це утворює необмежені можливості постачання Росією на окупований Донбас найманців, озброєнь та техніки.

Вже сьогодні ця морська зона стала вагомим джерелом небезпеки для судноплавства та рибальства. Зокрема слід нагадати на загальновідомі фіксовані факти використання росіянами у цих водах з 2015 року плавучих мін, що є серед іншого міжнародним злочином.


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх