EN|RU|UK
Блоги Анель Судакевич
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  190  0

Вистави для дітей на харківському ринку дозвілля

Історично театр — інтелектуальна розвага для обраних. За радянських часів вистави увійшли до обов’язкової (читай — нав’язуваної) програми дозвілля для всіх, особливо ж — дітей. Театр розвивав, виховував, повчав, прищеплював шаблони поведінки. Із відходом від єдиної правильної ідеології та переходом до ринкових відносин все ніби мало б змінитись, але...


Суб’єктивний вступ*

«Дуже дякуємо за те, що робите таку справу. Це неймовірний захват. Якість і енергетика вистави набагато вище рівня театру ляльок і ТЮГ. Дякую!»

Це анонімний відгук на музичну виставу для дітей 3-9 років «Три лисички», яку створила громадська організація «Платформа театральних ініціатив» із залученням професійних митців різних напрямків завдяки підтримці Українського культурного фонду. Театр ляльок — це Харківський державний академічний театр ляльок імені В. А. Афанасьєва, ТЮГ — це Харківський театр для дітей та юнацтва.

Що ж ми бачимо у відгуку: є задоволення від вистави умовно приватного театру і немає від того, що пропонують заклади державної власності.

Одна думка не може слугувати показником, тим паче, зрозуміти такі доволі абстрактні явища, як «якість» та «енергетика», але дає привід задуматись про ринок дозвілля для дітей і спробувати розібратись.


Про вільний час дітей і дорослих

Поки в Україні формують Національну стратегію із захисту дітей в Інтернеті, можна спробувати проаналізувати одну з альтернатив для проведення дозвілля — театр. На жаль, статистики у відкритому доступі віднайти не вдалося, але опитування батьків в рамках кількох театральних проєктів показують, що деякі діти в театрі не бувають взагалі.

На початку 2019 року Київський міжнародний інститут соціології опублікував дослідження, згідно з яким лише кожен десятий українець відвідав театральну виставу протягом останнього року.

В цілому, 50% опитаних протягом року не ходили на жоден культурний захід. Водночас 79% дорослих українців відвідували б їх, якби були гроші та час. 


Отже, судячи з попиту та названих причин, театр для українців нині — це товар розкоші. Однак державна культурна політика останніх років спрямована «на широкий доступ громадян до національного культурного надбання». Для цього, серед іншого, у 2017 році створений Український культурний фонд. Він на конкурсній основі надає фінансову підтримку для створення культурного продукту. Тому тепер можна потрапити на деякі вистави безоплатно. Умовно. Бо ті «грошові кошти» беруться з держбюджету, а туди потрапляють з податків і зборів. Там само береться фінансування усіх державних закладів культури.


Економіка дозвілля та театр

Вистава — елемент ринку дозвілля, так само як інтернет, концерт, фестиваль, телебачення, радіо, похід у кіно або до парку розваг, заняття у гуртках за інтересами, виставки, екскурсії тощо. 

Знайти тлумачення «ринку дозвілля» у науковій літературі не вдалося, але, вочевидь, це відповідає основним характеристикам — покупці (наприклад, глядачі) взаємодіють з продавцями (наприклад, театрами), в результаті чого на ринку є певні ціни. Як бачимо зі статистики вище, покупців вартість не влаштовує. З позицій економіки логічно, якщо продавці теж незадоволені, але у інший бік.

Держслужба статистики нараховувала у 2017 році 113 театрів по всій Україні. В них дали 31894 вистави, які подивилися майже 6,2 млн глядачів. На Харківщині нараховано сім театрів, 1661 виставу в яких того року відвідали 439,5 тис. осіб. Таким чином, на кожній виставі було приблизно 264 глядачі. Це менше, ніж крісел у глядацьких залах майже всіх вказаних театрів.

За інформацією, опублікованою Гільдією незалежних театрів, нині в Україні функціонує понад 300 театрів різних форм власності (державні та приватні), понад 100 з них — в Києві. 

Зазначається, що українські державні театри отримують від кількох сотень тисяч до десятків мільйонів гривень доходів, залежно від підпорядкування, втім структура цих доходів приблизно тотожна: «Державні театри (національні, обласні, муніципальні) отримують до 80-90% надходжень від державного бюджету відповідного рівня», — зазначається у публікації. Інші 10-40% театри отримують, наприклад, з продажу квитків, які вже є задорогими для половини населення України (див. вище). 

Наприклад, за даними Рахункової палати, у 2017 році Харківський національний театр опери та балету ім. М.В. Лисенка отримав понад 105 млн гривень доходів, з яких більше 91 млн гривень (86,7%) — державної фінансової підтримки.

В цілому діяльність театрів України є планово неприбутковою, зазначається у звіті Гільдії, у більшості формуються збитки, тобто зменшення або втрати економічних вигод, які приводять до зменшення власного капіталу.

Надається у звіті і інформація про державне фінансування театрів з розрахунком на людину: 

- 2014 рік, 828770 тис. грн/45963359 осіб = 18 грн на людину;

- 2015 рік, 346190 тис. грн/45782592 особи = 7,6 грн на людину;

- 2016 рік, 390640 тис. грн/45598179 осіб = 8,6 грн на особу.

Там само вказується, що надані державою кошти йдуть переважно на покриття комунальних платежів і виплати зарплат, а на розробку нових вистав грошей майже не виділяють. Це підтверджується, наприклад, вищезгаданим аудитом використання грошей національними театрами, проведеним Рахунковою палатою. Так, харківський оперний у 2017-му витратив на зарплати десь 78 млн гривень.

Дізнатися, які ж установи державні, можна на сайті Міністерства культури (нині — шматочок Міністерства культури, молоді та спорту України). Там бачимо театри, циркові та музичні заклади, бібліотеки, навчальні заклади, музеї, обласні центри народної творчості, науково-дослідні та методичні організації, культурні центри, заповідники, кіностудії та національні творчі спілки. 

З них у Харкові п'ять державних театрів (Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, Харківський академічний російський драматичний театр ім. О. С. Пушкіна, Харківський академічний театр музичної комедії, Харківський театр для дітей та юнацтва, Харківський державний академічний театр ляльок ім. В. А. Афанасьєва), одна національна опера (ХНАТОБ), одна спілка театральних діячів (осередок у Будинку актора ім. Леся Сердюка), два профільні виші (студенти Харківської державної академії культури та Харківського національного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського вчаться, ставлячи вистави), одне училище (Харківський вищий коледж мистецтв). Усі ці заклади створюють контент для глядачів, зокрема, дітей.


Театральна частка ринку дозвілля дітей в Харкові

Українські театри пропонують програми для дітей від народження (наприклад, у Київському академічному театрі ляльок), але до 18 років відвідання театру має обмеження. Традиційно вистави для дітей проходять у денний час.

У листопаді у харківському оперному пропонують один захід для дітей, але двічі — балет «Лускунчик». Вартість квитка — 80 гривень, зала вміщує півтори тисячі людей. В описі вік глядачів не вказаний, але за часом показу — об 11:30 — можна судити про цільову аудиторію.

Постановка, втілена Харківською хореографічною школою, святкує 25-річчя. За цей час, схоже, жодної альтернативи для дітей, яка могла б посісти місце у репертуарі ХНАТОБ, не створили. Можливо, через недофінансування. Але ж, наприклад, на «Лебедине озеро» на воді (Water fantasy) витратили майже мільйон гривень.

На сайті Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка чітко вказано, що дітям до 14 років перегляд вечірніх вистав без дозволу адміністратора театру заборонено. Серед невечірніх вистав бачимо лише музичну казку на одну дію для дошкільників і дітей молодшого шкільного віку «Кіт у чоботях», потрапити на яку можна за 50-80 гривень. Зал вміщує понад 800 глядачів.

Харківський академічний російський драматичний театр ім. О.С. Пушкіна вистав для дітей у листопаді не пропонує. 

Харківський академічний театр музичної комедії не вказує у афіші вік глядача, але у листопаді, наприклад, музичні казки на дві дії «Попелюшка» та «Кицькин дім», а також балет-казку у двох діях «Бембі». Зазначимо, що лише остання вистава йде у театрі з 2000-х, усі інші мають вік понад 30 років. Вартість квитків на вистави для дітей — 50 гривень, зал вміщує понад 400 глядачів. 

«Кицькин дім», а також «Дюймовочку», «Русалоньку», «Сплячу красуню» та інші інсценівки відомих казок можна подивитися у Харківському театрі для дітей та юнацтва. З 21 вистави, що пропонуються до перегляду у листопаді, лише три — умовно — для дорослих. Як вказано в афіші, українською в цьому театрі можна подивитися лише «Назара Стодолю» та «Ніч перед різдвом». Вартість квитків — від 50 до 80 гривень, в залі — 440 місць.

Харківський державний академічний театр ляльок ім. В.А. Афанасьєва має 29 показів за місяць, з яких 18 — для дітей. Тут також можна подивитися лише давно відомі казки: про Колобка, Ріпку, Червону Шапочку, трьох поросят, Буратіно, Айболіта, Лускунчика тощо. «Вартість квитків на виставу для дітей: 60 грн. для кожного глядача незалежно від віку. Вартість квитків на вистави для дорослих: 120 грн. для кожного глядача незалежно від віку. Звертаємо вашу увагу: по одному квитку проходить тільки один глядач. Діти до 14 років на вистави для дорослих не допускаються», — суворо зауважують на сайті театру. Одну виставу (без доставляння стільців) можуть подивитися 188 глядачів.

Театр — не для дітей
Infogram

На вистави до Харківської державної академії культури стороннім людям потрапити складно, найчастіше це відбувається на фестивалях.

Вистави студентів Харківського національного університету ім. І.П. Котляревського більш відкриті, але на листопад для дітей нічого не пропонують. Принаймні, на великі сцені.

Харківський вищий коледж мистецтв у листопаді не пропонує вистав взагалі.

Харківський осередок Національної спілки театральних діячів перетворив свою будівлю на повноцінний театр з двома сценами. У Будинку актора ім. Леся Сердюка фокусується значна кількість творчих колективів. Зокрема, дитячий театр «Сорванці» (у листопаді дає чотири вистави),  Малий театр маріонеток (чотири вистави) та згадувана на початку «Платформа театральних ініціатив» (одна вистава). Тут варто зауважити, що «дитячий театр» — той, в якому грають діти, на відміну від «театру для дітей», в якому неповнолітні — глядачі. Великий зал має 200 місць, малий — близько 80.

Хоча вони й базуються в осередку «державної» Спілки театральних діячів України, всі вказані театри приватні. Цікаво, що серед пропонованих ними вистав майже немає «попелюшок», «лускунчиків», «колобків» та інших персонажів із солідною літературною історією. Всього ж в афіші Будинку актора на листопад 68 спектаклів.

Якщо додати ці локації до загального списку державних театрів, то нескладний підрахунок дозволяє зрозуміти, що у листопаді майже кожна четверта вистава у вказаних закладах — для дітей. 


Статистика УКФ про театр для дітей і Харків

Український культурний фонд — ще одне джерело отримання державних коштів. За півроку існування у 2018-му він підтримав 298 проєктів, на реалізацію яких спрямували майже 150 млн. гривень. У 2019 році УКФ отримав з бюджету понад 700 млн гривень. На ці гроші підписано 422 угоди про надання гранту. 

Як діє установа: організації або люди формують проєктну заявку на конкурс, яка передбачає, серед іншого, і фінансування. Потім цю пропозицію розглядають експерти та вирішують, чи реально її реалізувати, чи актуально це для української культури тощо. За їх висновками формується рекомендація до фінансування. З авторами погоджених проєктів підписується угода, за якою після реалізації надається звіт.

Серед підтриманих у 2018 році проєктів, відповідно до звіту, — сім театральних для дітей. На жаль, жоден з них не дістався Харкова, але показово, що майже у кожному згадується інклюзія. 

Наприклад, реалізовані в Києві «Більше ніж гра» та «Арт-дія-інклюзія». Перший складався з 5-денного театрального міні-фестивалю з показами та воркшопами, що передбачали створення відкритого «інтерактивного та комфортного простору соціальної взаємодії» для всіх охочих. В рамках другого проходили покази інклюзивної вистави з аудіодискрипцією «АндерСон» та партисипативні заняття для дітей. Також організатори проекту вперше в Україні видали збірку дитячих п’єс «Магія театру» шрифтом Брайля.

Насправді, інклюзія — це такий стан, який передбачає, що зручно всім учасникам процесу. Та, як з’ясувалося, вимагає багато роботи не лише із командою проєкту, а й з глядачами та, як не дивно, журналістами.

Цього року УКФ запровадив програму «Інклюзивне мистецтво». Фінансування отримали 39 проєктів. Принаймні два з них — театральні, для дітей і демонструвалися в Харкові: «Три лисички» та «Простір можливостей». УКФ надав кожному по пів мільйона гривень. Одна з умов — безоплатність для глядачів, бо вони вже заплатили за них своїми податками.

Вісім показів інтерактивної вистави «Три лисички» та інші заходи проєкту відвідали принаймні 550 дітей і дорослих. За чотири місяці реалізації команда не лише створила спектакль з нуля, а й організувала та взяла участь у трьох тренінгах з питань інклюзії та розвиткових особливостей, підготувала та провела кілька свят-привітань з днем народження для дітей з інвалідністю, організувала інтерактивний майданчик на туристичному фестивалі тощо. Тобто актори працювали не лише над розучуванням слів та рухів, а й над тим, як працювати з різними глядачами, п’єса адаптувалася, музика писалася, створювалися костюми та декорації, все робилося з огляду на вікове та розвиткове сприйняття. Щоб комфортно та цікаво було всім.

Ще один проєкт реалізувався на базі Полтавського академічного обласного театру ляльок. Там провели кількаденний фестиваль з показами, семінарами, тренінгами й обговореннями щодо інклюзивності суспільства й українського театру. Також проєкт передбачав створення вистави для найменших «На хвилі», яку двічі дали у Харкові. До речі, на малій сцені театру Пушкіна. Слів у виставі немає, музика жива, актори постійно працюють з маленькими глядачами, місце для яких передбачено не лише у залі, а й на сцені. Однак на постпоказному обговоренні учасники зауважили, що працювати так важко через нестачу знань щодо особливостей поведінки різних дітей.

Описані вистави за один раз можуть охопити не більше 15-20 дітей, тому подальші їх покази — під великим питанням, адже плата за оренду приміщення, транспортування реквізиту, роботу учасників команди зробить квитки надзвичайно дорогими.


Суб'єктивні висновки

Як бачимо, театр в Україні сьогодні — статистично — неприбуткова організація, особливо якщо державний. За опитуваннями, половина населення не відвідує культурних заходів. Щоправда, мова не про неактуальність театрального мистецтва, а про певну елітарність, тобто дорожнечу та концентрацію у великих містах. Театральні ж діячі, навпаки, жаліються на замале фінансування, зосереджуючись на покритті мінімальних матеріальних витрат, а не репертуарі. Створення нових вистав надзвичайно дороге.

Втім, якщо дорослі можуть ігнорувати культурне дозвілля через зайнятість, діти повсякчас вимагають певної програми. Варіантів ніби безліч, на будь-який гаманець.

Наприклад, квиток до Харківського літературного музею коштує 15 гривень для школярів та 20 — для дорослих, дошколята — безоплатно. За екскурсію групі доведеться викласти 100 гривень. У кіно можна потрапити за 70 гривень. Безлімітний доступ до ігрової зони «Мурашка» у розважальному центрі Центрального парку культури та відпочинку ім. М. Горького можна отримати за 30 гривень, дорослим супроводжуючим прохід безоплатний. Атракціони дорожчі та з лімітом — 30-50 гривень за раз. Похід на виставу коштуватиме не менше 50 гривень. 

Здорова конкуренція призводить до зростання ринку, однак кожен з цих видів діяльності має специфіку та в цілому не взаємозамінний. Театр має бути інтелектуальним проведенням часу, але дорослі професіонали сьогодні, намагаючись зекономити, пропонують «витриманий часом» продукт або ігнорують дитячу аудиторію. На одних і тих самих атракціонах можна кататися нескінченно, до вистави більші вимоги, але вибір не дуже великий.

Незалежні театри знайшли можливість для отримання фінансування та пропонують вистави за власними п’єсами, проробляють із спеціалістами моменти інклюзивності, таким чином розширюючи аудиторію, ще й демонструються безоплатно, потенційно долучаючи до театру і тих, хто зовсім не має змоги сплатити. Але за всіх цих умов живуть, схоже, лише до кінця профінансованого УКФ проєкту або собі на збиток. 

Збільшення кількості нетривалих театральних проєктів ніби й добре для глядачів — це ж різноманітність, але якщо одночасно вистава приймає до 20 дітей, то показувати її аудиторіям, що не пересікаються, можна довго навіть у невеликому містечку. Чіткі ж терміни існування сильно обмежують доступність.


*Зауваження. 1) Авторка вибачається на використання анонімного закритого відгуку без дозволу. 2) Авторка дотична до проєкту «Три лисички», а також інших культурних і мистецьких проєктів Харкова, саме через це згадує про них, а не з комерційною чи рекламною метою. Так само — для інформації — вказані усі інші організації та установи.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх