EN|RU|UK
Блоги Марія Соколова
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
Материалы по теме:
  327  1

Шлях законопроєкту: від ідеї до закону

 (як написано в підручниках і як все насправді)

Нам інколи складно орієнтуватися у вирі новин про законотворчу діяльність Верховної Ради України. Особливо зараз, коли новинні сайти заполонили заголовки "У ВРУ зареєстровано ініціативу щодо…", "Народні депутати прийняли законопроєкт №Х" і так далі. Здається, що без юридичної освіти (а це, на хвилинку, 4 роки життя, як мінімум) тут не розібратися. Однак, є й гарні новини: якщо є бажання розібратися, що до чого, достатньо знати базові принципи законотворчого процесу, про які далі і піде мова.

Ідеї для законопроєктів та їх створення

У суспільне житті є різного роду проблеми, на вирішення яких і має бути спрямований законодавчий процес. Наприклад, трудова сфера потребує заміни застарілого законодавства, яке створює незручності для працівників та роботодавців. Однак, чи є беззаперечний зв'язок між проблемами і законотворчістю? І так, і ні. Тепер детальніше: точкою відліку завжди є чийсь інтерес: окремого депутата (щоб збільшити свій рейтинг чи змінити світ на краще), групи осіб (наприклад, пацієнти, які потребують безкоштовних ліків), окремої особи (бажання зменшити податки). Проте наявність проблеми ще не гарантує її вирішення. До слова, новий трудовий кодекс так і не ухвалили.

Але, якщо інтереси та суспільна проблема поєдналися - то це підривний коктейль. Тут і починається ґрунтовна робота: досліджується проблема, збираються дані, проводяться консультації із усіма зацікавленими сторонами та особами, які потенційно можуть бути зацікавлені або компетентні в даній темі. Після закінчення етапу дослідження проблематики може виявитися, що треба змінити або прийняти новий закон. Зазначимо про існування важливого правила: якщо проблема може бути вирішена будь-яким іншим способом – то варто піти цим шляхом. Саме тому ви ніколи не бачили закони про утеплення будинку №16 на вулиці Весела.

Ідеї законопроєктів, як і самі законопроєкти, можуть формулюватися:

  1. урядом: існують спеціальні департаменти, які цим займаються;
  2. народними депутатами: самі законопроєкти зазвичай пишуть їх помічники або експерти;
  3. президентом;
  4. міжнародними організаціями, які працюють в Україні;
  5. громадськими організаціями;
  6. бізнесом тощо.

За великим рахунком, написати проєкт закону може будь-хто. Але це не завжди добре. Коли наступного разу натрапите на новину про новий законопроєкт, спробуйте оцінити: чи люди, які його писали, дійсно компетентні та чи мають відповідну освіту чи релевантний досвід для цієї роботи. Часто буває так, що сама ідея проєкту закону досить хороша і зачіпає суспільно-значимі питання, але його реалізація бажає кращого.

Реєстрація законопроєкту

Написати проєкт закону - це ще далеко не все. Тепер в гру вступають суб’єкти законодавчої ініціативи, які мають зареєструвати законопроєкт у парламенті, після чого просто текст стане законопроєктом офіційно.

Подати законопроєкт на розгляд Верховної Ради можуть ті, хто має так зване право законодавчої ініціативи. Це Президент України, народні депутати України, Кабінет міністрів України і Національний банк України. Тож, наприклад, якщо громадська організація підготувала хороший законопроєкт, то його потрібно презентувати комусь із уряду або народному депутату, щоб той зацікавився цією ідеєю. Головне - довести, що законопроєкт дійсно вирішує якусь важливу проблему.

Уряду найскладніше реєструвати законопроєкти, оскільки всі урядові законопроєкти мають пройти складну процедуру погодження всередині уряду. Але тут є лазівка: інколи законопроєкти, розроблені урядом, реєструються народними депутатами, бо їм це зробити набагато простіше. Невеликий інсайт: якщо ви бачите, що урядовий законопроєкт зареєстровано депутатами, це означає що його хтось не погодив в уряді, найчастіше - це Мінфін, який відповідає за фінансування. Тому дивіться уважно на такі законопроєкти, тут можуть мати місце різного роду маніпуляції.

Що потрібно для реєстрації законопроєкту?

Для реєстрації законопроєкту має бути сам текст проєкту, а також пояснювальна записка. З нею важливо ознайомлюватись для кращого розуміння суті документу. Саме в пояснювальній записці ви знайдете інформацію про те, яка є проблема і як її хочуть вирішити. Часто автори використовують її, щоб співати дифірамби своєму проєкту, тому суттєву інформацію ще треба добре пошукати. Крім того в пояснювальній записці має міститися інформація про необхідність фінансування у разі прийняття закону. Часто цю тему упускають, але пам’ятайте, що майже будь-який ухвалений законопроєкт потребує на його реалізацію грошей з державного бюджету.

Включення до порядку денного - наступний крок. По суті, це політичне рішення, яке ухвалюють народні депутати. Тому важливо розібратися, чи зацікавлені депутати в тому, щоб далі працювати над конкретним законопроєктом.

Висновок Комітету та Головного науково-економічного управління. Кожен законопроєкт має отримати ці два висновки перед тим, як він потрапить до залу засідань, де депутати будуть вирішувати його подальшу долю. До речі, ознайомлюватись із цими висновками корисно, особливо, із висновком управління - саме там можна побачити нищівну критику від парламентських "старожил".

Перше читання. І ось, красивий та усіма або не усіма прочитаний (депутати часто не мають часу на те, щоб читати самі законопроєкти) законопроєкт потрапляє в сесійну залу. Нардепи можуть його або прийняти в цілому, або відхилити, або прийняти за основу, тобто, відправити на друге читання.

Зосередимося на останньому варіанті: законопроєкт прийняли за основу. У народних депутатів є 14 днів (або 7 днів за скороченою процедурою) на те, щоб подати свої поправки (а разом з ними - і у громадськості, яка може це зробити через депутатів). Поправки подаються в комітет, комітет розглядає кожну з них: приймає або відхиляє і вже з них формує фінальну версію законопроєкту до другого читання.

Друге читання. І знову законопроєкт у сесійній залі. І знову є декілька варіантів подальшої гри:

  • прийняти в цілому: законопроєкт майже став законом;
  • відправити на повторне друге читання: процедура повторюється;
  • відхилити: прощавай, друже!

Звісно, законопроєкт ще може потрапити на третє читання, як це пише в підручниках, але такого вже давно ніхто не пам’ятає.

Якщо Верховна Рада приймає законопроєкт, то його підписує голова Верховної Ради та направляє президенту.

Підписання законопроєкту президентом.

Президент України протягом 15 днів після отримання закону вирішує, що з ним робити. Або підписує, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює, або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради для повторного розгляду.

Після підписання президентом законопроєкт нарешті стає законом. Але щоб робити великі справи потрібно, щоб він почав діяти. Закон набуває чинності через 10 днів після його офіційного оприлюднення. Проте якщо в самому законі зазначені інші терміни і умови, то вони мають перевагу.

Ось такий шлях проходить законопроєкт для того, щоб стати законом. Час цієї подорожі може бути різним: від 1-го дня до кількох років. Все залежить від обставин та політичної волі.

Якщо ви зустріли в новинах інформацію про законопроєкт, і хочете скласти про нього свою думку, то зверніть увагу на текст проєкту, хто зареєстрував, хто писав. Подумайте, чиї інтереси цей законопроєкт представляє. Почитайте пояснювальну записку та висновок головного управління. Спробуйте знайти аналітику щодо цього законопроєкту - часто такі матеріали роблять профільні громадські організації.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх