EN|RU|UK
Блоги Алла Лесько
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  198  0

«Підводне каміння» законопроекту № 2314

Закон "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" (став відомий широкому загалу як «законопроект № 1008») вже підписано  Президентом України.

Й найближчими днями цей закон набере чинності. 

Припускаю, що саме з метою його впровадження, 25 жовтня поточного року Президентом України як невідкладний було подано законопроект №2314 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо удосконалення перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку».

Запропоновано зміни до статті 19 ЦПК України, відповідно до яких для цілей цього Кодексу малозначними визнаватимуться:

3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);

4) справи про розірвання шлюбу;

5) справи про захист прав споживачів;

6) справи про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи, якщо учасник справи не заявив клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

На мій погляд, додаткове визначення як малозначних справ, наведених у пунктах 3-6, суттєво не змінить ситуацію із навантаженням Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі-КЦС), оскільки справи зазначеної категорії і до внесення змін могли бути визнані й визнавалися судом справами малозначними за ознакою незначної складності та в багатьох випадках по таких справах мала місце відмова у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 6 ст.19 ЦПК. Тому не можна сказати, що саме ці категорії цивільних справ були чинником, що значно впливав на обсяг навантаження суддів КЦС та що пропоновані зміни здатні істотно покращити ситуацію з навантаженням у Верховному Суді.

Разом з тим, маю сказати, що підтримую зміни, запропоновані до частини 4 статті 389 «Право касаційного оскарження», відповідно до яких особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи було прийнято безпосередньо судом апеляційної інстанції. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.

Саме такі зміни я пропонувала у своїй статті «Проблеми дотримання прав та інтересів осіб, які не брали участі у справі», опублікованій у квітні цього року у фаховому журналі «Правова держава» 33’2019 (сторінки 102-108). В цій статті мною доводилося, що умова щодо обов’язковості звернення до суду касаційної інстанції зі скаргою на рішення суду першої інстанції особою,яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою», передбачена ч. 4 ст. 389 ЦПК України, обмежує конституційне право особи на судовий захист і не відповідає принципу судової економії у тих випадках, коли питання про її права, свободи, інтереси чи обов’язки вирішено лише судом апеляційної інстанції.

Було зроблено висновок, що здійсненню права на судовий захист сприятиме зміна законодавства та що слід прямо передбачити можливість оскаржувати рішення суду апеляційної інстанції, у якому вирішені питання про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, які не були у суді першої інстанції залучені до  участі у справі,  цими особами безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Я наголошувала, що це стосується випадків, коли права, свободи, інтереси та (або) обов’язки особи зазнали порушень внаслідок ухвалення судового рішення саме апеляційною інстанцією, виходячи із того, що по-перше, рішення суду першої інстанції може не порушувати права такої особи.

По-друге,  рішення апеляційної інстанції, яким вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, набирає законної сили негайно після його проголошення, і може бути виконане за час, поки незалученою у суді першої інстанції до розгляду справи особою оскаржується рішення суду першої інстанції, яке її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки не порушує.

Ці зміни, на мій погляд, удосконалюють перегляд судових рішень і в апеляційному,й у касаційному порядку, тому та обставина, що запровадити їх пропонується законопроектом №2314, який має назву «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо удосконалення перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку» є цілком логічним та не порушує правил законодавчої техніки, відповідно до яких назва закону повинна відображати предмет, який цим законом регулююється.

Разом з тим, викликає занепокоєння, що в законопроекті щодо удосконалення перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, пропонуються зміни до статті 150 ЦПК, яка передбачає види забезпечення позову.

Ці зміни не охоплюються назвою законопроекту, отже на мій погляд, тут має місце порушення правил  законодавчої техніки.

Однак, найбільш вразливим є не саме по собі порушення правил законодавчої техніки, а зміст запропонованих змін. 

З нової редакції статті 150 ЦПК України виключаються такі види забезпечення позову як:
- встановлення обов'язку вчинити певні дії ;

- передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору;

- інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 – 9 цієї частини. 

Тобто, виключаються пункти 3,7,10 чинної в теперішній час редакції статті 150 ЦПК, та перелік видів забезпечення позову стає вичерпним.

Також цю статтю пропонується доповнити частиною 11, відповідно до якої «не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які мають своїм наслідком припинення, відкладення чи зупинення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних процедур, які проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб'єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну процедуру».

Зрозуміло, що може мати місце (деякі випадки навіть широко відомі) й непрофесійне чи несумлінне застосування певним суддею такого виду забезпечення позову. Однак, завжди залишається право переглянути таке рішення суду першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку.

Тому фактично пряма заборона для суду забезпечити позов задля збереження можливості  виконання рішення суду або ефективного захисту та поновлення порушених прав позивача в такій категорії спорів, як на мене, руйнує систему стримувань і противаг, яку й повинен забезпечити поділ влади на законодавчу, виконавчу та  судову.

До того ж може стати абсолютно безперспективним звернення особи до суду з позовом про визнання незаконним конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних процедур, які проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб'єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну процедуру.

Виконання рішення  у такій справі може вагалі  стати неможливим, оскільки в разі оспорення процедури  конкурсу, аукціону, торгів, тендера, під час розгляду справи можна буде організувати, швидко провести й завершити оспорювану процедуру, результатом якої буде  виникнення прав у  певної кількості осіб, на які може вплинути вже ухвалене рішення суду. 

Поки суд розглядатиме справу, позов у якій суду не допускається забезпечувати будь-яким співмірним видом, захист права особи може стати повністю беззмістовним, а фактичне відновлення права – неможливим.

Тому, на мій погляд, доповнення статті 150 ЦПК України частиною 11 порушуватиме право на справедливий суд, передбачене ст.6 Європейської конвенції з прав людини.

Допустимими процесуальними механізмами, які перешкоджатимуть ймовірним зловживанням  при оспорюванні в  судовому порядку  конкурсних процедур, на мій погляд, можуть стати, наприклад, скорочені строки розгляду справ цієї категорії та чітке зазначення в судовому рішенні про забезпечення позову строку  дії такого забезпечення.

В цьому сенсі згадалася справа, у якій Окружний суд у Сан-Франциско тимчасовим розпорядженням зупинив 19 листопада 2018 року дію указу президента США. Таким чином суд забезпечив позов американських правозахисників щодо виданого Трампом на початку листопада указу стосовно мігрантів.

Як вказувалося в судовому розпорядженні, ухвалені Трампом правила порушують імміграційне законодавство країни, оскільки кожна особа має право просити притулку у США, незалежного від того, потрапила вона на територію легально чи ні.

Судове розпорядження набрало чинності негайно і діяло до 19 грудня.
Нагадаю, що йшлося про оспорювання в суді підписаного 9 листопада президентом США Трампом указу про заборону надання притулку мігрантам, які нелегально в'їжджають до США. При цьому він заявив, що цей крок покликаний вирішити проблему багатотисячного "каравану мігрантів", котрий зараз рухається у напрямку США через Мексику. Правила мали діяти протягом 90 днів, за цей час держсекретар США і ключові міністри мали визначити, чи продовжувати дію документа.

От так працює і повинна працювати в демократичній країні система стримувань і потиваг гілок влади. 

Тому запропоноване законопроектом №2314 доповнення частиною 11 статті 150 ЦПК України, на мій погляд, повинно би викликати у правників занепокоєння та потребу обговорити допустимість запровадження таких змін.


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх