EN|RU|UK
Блоги Виктория Косенко
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  1591  3

Вільний козак "Міна"

Побратими кажуть, що він сапер "від Бога", пам’ятають його не тільки за надзвичайну сміливість, але й за особливе вміння тролити ворога. Олександр S***, позивний "Міна", на війну пішов добровольцем з Майдану, спочатку у "Правий сектор", згодом продовжив захищати Неньку у складі 37ОМПб.



- Коли почалася Ваша війна, Олександре?

- В мене війна плавно перетекла з Революції Гідності на Донбас. Наприкінці жовтня 2013 року ми автостопом приїхали з другом доХаркова, це був перший день Євромайдану. Майдан відбувався і в Києві, і в Дніпрі, і в Запоріжжі, і в багатьох інших містах. Супротив злочинній владі переріс в супротив "рускаму міру". В моєму рідному Дніпрі проплачені агенти Кремля на нетривалий час підняли прапор "Новоросії", "Дніпровської республіки". "Правий сектор" та інші проукраїнські сили піднялися на захист територіальної цілісності України. А з початком активних бойових дій на Сході, наша діяльність перемістилася в Добровольчий український корпус "Правий сектор". Після Іловайська я став до лав 40-го батальйону, та деякий час перебував там, доти, поки його переформовували, приєднавши частину особового складу до 37-го ОМПб.

- Розкажіть про Іловайськ.

- Перші дні ми "намацували" підхід до Іловайську з Півдня. Там була дорога і ворожий блокпост. Ми під’їхали до нього зненацька, зробили кілька пострілів, щоб побачити, звідки відкриють вогонь у відповідь, таким чином провели вогневу розвідку. Для мене, та ще для кількох хлопців, це був перший бій. Не знаю, чому, але військових там було небагато – можливо, через загальний анабіоз - суспільство було геть не готове до війни. Військові до штурмових операцій були не готові, і цим займалися здебільшого добровольчі батальйони. Воювали ми у Кутейніковому, Амвросіївці, Благодатному, Новому Світі – це десь в середині - кінці липня. Через місяць майже всі ці місця стали територією пекельного "зеленого коридору". Серед хлопців з моєї групи, які залишились на фермі під Іловайськом, у живих зосталось три молодих бійця. Інша частина групи в оточення не потрапила. Ми тоді пробивали "дірки" в місто, наносячи з півдня болючі відволікаючі удари супротивнику, і таким чином допомагали заходити батальйонам "Шахтарськ", "Азов" і "Дніпро-1". Так було під с. Виноградним, що на околиці Іловайська - штурмова група "Правого сектора" колоною під’їхала до ворожого блокпосту, відкривши вогонь по сепарам. Поки точився запеклий бій, у місто з іншого напрямку зайшли добробати.

- Такі зухвалі виїзди робили виключно "правосеки"?

- Ні. Це було військове формування приблизно з двох рот військовослужбовців 40-го бату, група "Правого сектору" - десь 20 бійців, плюс підтримка бронетехнікою 51 бригади, вони стояли в Покровському за нами.

- Як Вам вдалося вийти живим із Іловайська?

- Після другого штурму Іловайську командир нам сказав: "Їдемо у відпустку!". Ми лишили на фермі декількох хлопців, а самі поїхали до Дніпра, залагоджувати юридичні формальності і сімейні справи. Ввечері сіли за стіл, і тут мені хлопці наші починають дзвонити: "Тут п...ець! Всі військові сідають в машини, автобуси, виїжджають. Від сепарських обстрілів згоріло все – боєприпаси, речі, рюкзаки!". Потім вони зателефонували ще раз, і вже питали, як їм звідти вийти. Спочатку ми списали це на неосвіченість молодих бійців. А потім уже зрозуміли, що там дійсно проблема – зайшли регулярні російські частини. Росіяни зайшли з напрямку КПП "Успєнка". Якщо дивитися обличчям на Північ, це КПП в стороні, трохи в бік від кордону. Коли відбувався перший штурм Іловайська, 40 батальйон і ми звідти, з того блокпосту, знялися і поїхали на штурм.

До біса ту відпустку! Ми вирішили терміново повернутися до своїх! Події розгорталися блискавично, на жаль, не на нашу користь. Закрилося кільце оточення, росіяни цинічно та нагло поливали вогнем наших бійців на нашій землі… Поверталися ми утрьох, разом з командиром розвідки 40 батальйону, і командиром нашої групи. Їдемо на Іловайськ, нічого не зрозуміло, все уточнюємо в телефонному режимі. Наші "правосеки" (основна група) їхали окремо. Ми заблукали, я виходжу, дивлюсь – якась нафтобаза, тільки за допомогою GPS виїхали, нарешті, на трасу. Коли дісталися до своїх, почули інформацію, що цілий автобус бійців "Правого сектора" було розстріляно під нафтобазою! Це була та сама нафтобаза, де ми блукали. Розминулись ми з автобусом буквально на пару годин, це й врятувало наші життя, бо їхали без зброї.

Пам’ятаю події добре, немов і п’яти років не минуло. Блокпост "Розівка". Там залишки 40 батальйону після "зеленого коридору". Понівечені скривавлені БРДМи, на них вивозять загиблих і поранених. Від батальйону майже нічого не лишилось. Хто горілку п’є, хто що. У командира бата обличчя чорне від шоку. Помалу виходять люди з напрямку траси на Старобешеве. Ми зустрічали наших бійців, які залишалися з 40-м батом. В телефонному режимі я спілкувався з Жорою (він зараз в 503 батальйоні служить, кулеметник). Він сказав, що вбили "Доброго", каже: "У мене половина обличчя в його мізках". Я по телефону зорієнтував його по напряму, куди потрібно виходити. Тобто ми в сам Іловайськ не зайшли, ми зустрічали людей, які виходили звідти. Пам’ятаю, як виходила колона "Буків". Був ще випадок. Прийшли селяни з Розівки (це перше село при в’їзді з Донецької в Запорізьку область), повідомили, що бачили російський бронеавтомобіль "Тігр". Ми поїхали його шукати, але не знайшли...

Резюмуючи Ваше запитання, скажу - в самому виході з Іловайську я не був, брав участь тільки в штурмових операціях, коли заходили в місто.

- Чому в 37 бат пішов сапером?

- Я до війни займався розкопками, відновленням макетів зброї, реконструкціями. На війні ми з друзями себе одразу позиціонували як сапери. Навчилися з інтернету, завдяки порадам старших товаришів, та експериментам. Вчились "методом спроб та помилок"... Якось вкрали у сепарів пластид, аж 36 кг – вони готувались підірвати міст, коли мала йти колона 40го бату на Іловайськ. Там залізничний міст був, прямо над трасою. Ми два рази крали в сепарів пластид, тим самим порушили їхні плани. Коли наші взяли полоненого, він розказав, як їх командир матюкався на нас.

- Як вам вдалося зробити таку контрдиверсію?!

- Ішов бій, перестрілка, противник зачаївся за поворотом дороги, що веде на Іловайськ. Ми стріляємо, і мій колега каже: "О! Дивись, який файний тросик! Будемо зайців ловити!". Краєм ока бачу - через дорогу тросик лежить. Напарник його бере, починає змотувати, (добре, що вирішив не тягнути), заліз під кущі, і як заволає : "Сапери! Сапери! Сапери!!!". Ми прибігли, а там – пластиду до фіга, і з іншої сторони дороги також! Поряд стоїть малолітній хлопець в камуфляжі. Ми йому: "Ти що тут стоїш? Бій їде!". А той дав "чергу" по Богдану, і втік. Тоді ми зрозуміли, що цей хлопчина готувався підірвати вибухівку. Вже потім я офіційно став сапером, і в армії отримав доступ до вибухівки. Хоча і в "Правому секторі" у мене проблем з вибухівкою не було)))

- Коли Вам було страшно?

- Майже всюди. Найстрашніше мені було, коли ми випадково (сам не знаю, як це сталося) заїхали на 22км на сепарську територію, майже під кордон, с.Дмитріївка. Ми їхали на КПП Должанський – я, волонтер, "Адвокат" і "Лютий". Виявилося, що Стрєлков (Гіркін) закриває Южний котел, але нам він про це не сказав)) Ми їдемо, на машині, у нас біноклі, їжа, забита волонтерська машина – це нас і врятувало, бо коли ми виїжджали, по нам стріляли, все було в решето, в машині близько 300 дірок, половину того добра довелось викинути. Десятки куль застрягли в ящиках з волонтеркою. Так ось, виїхали ми зненацька на ворожий блокпост, а там тип в майці-тільняшці та спортивних штанях нам махає: "Під’їжджайте!". Він, мабуть, не розібрався, що до чого, а я, "малолітній дурак", нічого кращого не придумав, ніж почати стріляти із заднього сидіння через лобове скло з АКСУ. Це розрядило обстановку))) - поглохли всі. Водій-волонтер з переляку вискочив з машини на ходу, машина покотилась назад. Ми також вискочили, пригальмували машину і вивели її на обочину. Сепари вже отямилися і відкрили по нам щільний вогонь. Ми почали відстрілюватись. Весело було)). Було навіть чутно їхні команди. Вони стріляють, ми стріляємо. Я знаходився за машиною, за капотом. Бачу, що вогонь переміщується, по попаданням, і по трасерам, які пролітають. Я стріляв, стріляв, аж розумію, що мій АКСУ не стріляє. Я перезаряджаюсь, але … стріляти вже немає чим. Дивлюсь, а "Лютий" підперся головою в кришку бензобака, взяв гранату, підклав під шию, сидить щось шепоче (може молиться), автомат лежить у нього на колінах - патронів немає. Забираю в нього гранату, кидаю. В тому бою шість гранат кинув! (Я їх на кинутих позиціях назбирав, там ще багато чого було). Сепари почали стріляти з підствольників, із ВОГа, я інстинктивно пригнувся, і кинув гранату не дуже далеко – контузив свого друга, він досі дуже погано чує на одне вухо. Мене тільки трохи коцнуло під погон осколком, але то єрунда... Оце було дійсно страшно!

- А як ви вибралися звідти?

- Був там друг, "Адмін". Він підповз, руками – на педалі, так і вивів машину. Ми застрибнули, все горить, по нам стріляють, але ми задом виїжджаємо. У горлі від нервів, пороху так сушить, аж дере. "Адвокат" в крові, йому вцілили в руку, коли хлопці перев’язували, джгут лопнув. Я по швидкому перетягнув презервативом йому руку, вколов "Буторфанола". Вибралися якось. Коли дісталися своїх позицій, я розказав про все черговим і пішов "Тридцятому" доповідати: "Ми бачили кинуті позиції! Там машини, зброя! Поїхали забирати!". Він на мене подивився: "Ти що, дебіл? Ви заїхали на 22 км на ворожу територію! Яка машина?!". Я виходжу на дорогу, а уже стоїть три "Урали" і наші пацани напоготові: "Міна", ну що, ми їдемо?". "Тридцятий"дуже сварився і всіх розігнав.

- Які враження були, коли потрапив в 37 батальйон?

- Батальйон як батальйон. Вільному козаку, "правосеку", вся ця армійська "диктатура" трохи не сподобалась.

- Бійці 37-го розказували мені, що Ви полюбляли сепарів тролити німецькими маршами…

- Я знаходився на Авдіївці, нудьгував... Аж раптом, вдача! До нас на блокпост заїхав п’яний зам по тилу сепарського батальйону "Меч", з водієм. Встали на блокпості, закурили дуріки, а коли підняли голови, побачили прапор український! Трохи потверезішали та зрозуміли, що все, пи..ець. Мені випала доля їх охороняти. Сиджу, охороняю, нудно. А вони мені ще й мозок клюють: "У меня батюшка московского патриархата, он меня выкупит!", "Дай водички" і т.д. Вони мене так задовбали! Я їм включив музику – німецький марш))) Воно питає мене: "Что это?". Відповідаю: "Заткнись, гнида, у нас скоро построение!". Слухаю марші, сам себе розважаю і кажу залітним: "Сейчас приедут оберштурмфюрер и штабс фельдфебель из "Правого сектора", они с вами разберутся. Мы, военные, ничего не решаем". Дивлюсь, старшого вже сіпати починає, а водій мовчки сидить. Я їм далі кажу: "Ти в Бога віриш?". "Да". "Так хоч помолись!". Нарешті повернулися наші хлопці з виїзду, я попросив їх посидіти з полоненими пару хвилин, щоб до вітру відлучитись. Повертаюсь – сепар вже блідий лежить, і наша медсестра дає йому водичку і ліки. Він, виявляється, почав в істериці битися і волати: "Уберите от меня фашистов!". Певне, не зрозумів мого гумору))) А без гумору на війні ніяк! Нас рускіє пропагандисти з початку війни обзивали фашистами, тому я вирішив їх потролити. Якось знайшов гетинакс, зробив таблички з написами типу "шпаціренферботен", "документенфорвайзен (документи до огляду)" і т.д., розвісив по всіх позиціях. На наш будиночок повісив "Комендатурен Талаковкадорф (Комендатура села Талаковка)", зверху "Укропен рейх", знизу прописом "Комендант гефрайтен Міна". Ми з хлопцями поржали, пофоткались, ну і виклав я ці фото у "Вконтактє". Все чисто по реконструкції, ніякого нацизму!)) Ой, що тут почалося! Це підхопили групи "Український наступ", російські "ДНР-ньюз", "Новоросія", всі-всі російські гівно-ресурси, розтаскали по Інтернету, по групах, передивились мою стрічку в Фейсбуці - а я там на реконструкціях до війни, то в німецькій формі, то в радянській був. Розшарили це все по всьому Інтернету. Згодом мене "Соболь", наш комбат, викликає і каже: "Міна", ми тут хотіли по російських новинах про моральних дух противника подивитися, так що не включимо – а усюди тільки ти!".

У мене був сучасний німецький кітель, його хтось з хлопців в Запоріжжі на секонді купив. Потім "Скорп", знаючи мою слабкість до раритетного військового одягу, знайшов гімнастьорку. З Тернополя мені привезли галіфе, а ще на Майдані мені друг "Лютий" примостирив класні німецькі чоботи. Я у 2014му ходив так, бо піксель не дуже мені подобався. Потім вдягнув бундес. А в кінці 15-го року я уже відійшов від "махновщини", носив піксель, і вся ця цікава історія закінчилась))

- Часто були виходи з розвідкою?

- Так, і самі виходили, і з розвідкою. Міни також ставили. В третю ротацію стояли ми в Янісоль, бліндажне містечко - друга лінія оборони, взимку, в лісі, в багнюці. Нашому начальнику розвідки захотілося двіжа. Ми взяли АГС і поїхали сепарів кошмарити. На цей час повинні були змінювати наш батальйон, і у нього був привід – ніби поїхати подивитись нові позиції. Ідемо, а нам назустріч сепарська група. Оскільки ми пішли туди "інкогніто", і викривати себе не могли, то розвернулися і вирішили тікати. Я біжу, біжу, тримаю станину, і не знаю чому, раптом зупинився: опустив очі долу, дивлюся, а в мене на нозі лєска! Глянув в бік, а там 120та міна, до якої примотана скотчем граната – розтяжка. Я ногу обережно витягнув, Богові подякував і побіг далі. А з АГС ми все-таки жахнули, в ту посадку, де ми сепарів бачили, це десь в районі Павлопільского рибоколгоспу.

- Олександре, Ви пішли на війну 19-тирічним хлопчиною, і швидко стали досвідченним бійцем, класним сапером! Хто допоміг Вам оволодіти складною та небезпечною військовою спеціальністю ?

- Деякі знання отримав з інтернету, до чогось дійшов сам, але майстерності саперної справи мене навчили побратими. З вдячністю згадую "Скорпа" - сапера 37го бата, його наука багато кому зберегла життя, у тому числі і мені. Він класний спец, який вміє щедро ділитися своїм досвідом! Вчився я одразу на практиці, на війні.

Згадую ще один приклад, але такий, як не потрібно робити саперу) Був у нас на полігоні майор, інструктував з техніки безпеки. Він нам каже: "Сьогодні даю теорію, завтра – практику. Ви знаєте, що детонатор при неправильному використанні може відривати пальці? Зараз я вам розкажу!". І він не збрехав, йому дійсно наступного дня мінним детонатором відірвало три пальця. Так що бійці отримали наочний приклад! Ми потім всім "Уралом" сміялися – така у нас психологічна реакція на побачене була.

Від автора: Весела вдача не один раз виручала Олександра на війні. А тепер допомагає адаптуватися у мирному житті, до якого ветеранам пристосовуватися не завжди просто…

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх