EN|RU|UK
Блоги Геннадій Друзенко
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  142  0

КАПІЛЯРИ ВЛАДИ та МРІЯ ПРО СОФІЮ

У Мішеля Фуко є чудовий образ: влада наче кров в капілярах. Жоден президент, жоден прем‘єр, жоден міністр не зможуть зробити щасливою громаду невеличкого села, якщо селяни не самоорганізуються, не оберуть притомного сільського голову і не почнуть давати собі раду.

Якщо ми продовжимо цей образ, то Зеленський прийшов до влади з умовним літром владної крові, коли організм потребує п‘яти. Ані повноцінної команди, ані цілісної візії розвитку України в нього не було. Була ілюзія, що достатньо замінити поганих хлопців на добрих - і Україна перетвориться на землю обіцяну.

Півроку тому, коли столо зрозуміло, що Зеленський - наступний Президент України, почалось активне заповнення вакууму влади: як кадрове так і ідейне. Доливання тих чотирьох літрів владної крові, яких у Зеленського на старті його президентської каденції просто не було. І судячи з усього, через брак стратегічного мислення та політичний інфантилізм патріотичні сили часто-густо саботують процес заповнення владних вен та капілярів патріотичними кадрами та ідеями. І саме це відкриває регіоналам шлях до реваншу. Бо поки патріотична спільнота підозріло дивиться на Вадима Пристайка чи Олександра Литвиненка, вагаючись колаборанти вони чи ні, Портнов заповнює вакум влади в "реформованій" судовій системі, Хорошковський, залишивши Монако, шукає собі гідне місце під зеленим сонцем, а відповідальний за корупцію в уряді Азарова Богдан монополізує вуха Президента.

Ті, хто слухав абсолютно притомний виступ Пристайка на понеділковій "Свободі слова", мав би пригадати прислів‘я "почт робить короля" і задуматись, чому патріотичні сили майже добровільно віддали формування королівського почту в руки своїх непримиренних (справжніх, на відміну від Зеленського) ворогів. Якщо ми вже кричали, що Зеленський - книжка-розфарбовка, то чому ми відмовились бодай спробувати її розфарбувати у жовто-блакитні кольори?..

Але схоже цю опцію ми проїхали. Що ж, патріотично-ветеранська спільнота отримала шанс виправити помилки Революції Гідності, яка - попри всю трагічність -замість радикальної зміни системи завершилась елітною рокировкою: заміною одного - відверто кримінального - клану "синів і дочок Кучми" на інший, більш цивілізований. Що ж робити, аби зупинити цей проклятий маятник і знову не повернути на своїх плечах до влади "вчорашніх", які згаяли свій шанс завершити революцію, промінявши наше майбутнє на роттердами+, свинарчуків та інші гешефти?

Насамперед слід визнати, що на цьогорічних виборах Україна проголосувала не так за Зеленського, як за радикальні зміни. За майбутнє, яке за означенням радикально відрізняється від минулого, що скидалось не безкінечне трасування колоди тих самих засмальцованих карт. За завершення наших вічно незавершених революцій. Цей сутнісний вибір українського народу слід всіляко вітати і підтримувати. Навіть якщо Зеленський виявиться лжемесією і вестиме Україну на манівці, вимогу революційних змін слід не ганити, а всіляко заохочувати. Помилка в інструменті досягнення не має знецінювати легітимності власне правильної мети. Перспективний наратив протесту (що претендує згодом вирости в контреліту) має бути таким: народ, ви зробили правильний вибір, ви обрали майбутнє, але ви помилились з моїсеєм, який замість землі обіцяної веде вас назад, у землю єгипетську, з якої ми з такими жертвами та зусиллями пішли.

Друге. Ми маємо визнати та задекларувати, що боротьба проти Росії має шанси тільки якщо ми її одночасно трактуємо як боротьбу за майбутнє. Ставка на консервативні цінності - це шлях до поразки. Націю, "історію якої не можна читати без брому" і яка настільки різна для її різних регіонів, ніколи не мобілізує історичний наратив. Ми маємо вчитись футуристичному пафосу у розстріляного відродження (не даремно його провідної постаттю став не неокласик Зеров, а "неоромантик" Хвильовий, до речі етнічний росіянин). Ми маємо протиставляти себе Росії як "землю свободи та можливостей", а не як "український переклад російського ориганалу" - таку саме ксенофобську, несамокритичну, архаїчну, загрузку у власних фобіях та комплексах, яка мріє про власного Сталіна в образі Бандери. Пам‘ятаємо, що оригінал завжди привабливіший за кальку.

По-третє, протестному руху вже сьогодні треба думати про злуку харизматичних фронтовиків (з якими поки не густо) та інтелектуалів, спроможних продукувати сенси. Шанси на перемогу з‘являться тільки тоді, коли протестний рух не тільки народить власних валенсу, фрасенюка, буяка та лиса (усі - активісти профспілкового руху "Срлідарність"), а також знайде своїх мазовецьких, геремеків (бажано так само єврейського походження) та міхніків.

По-четверте, слід пам‘ятати, що більшість нетоталітарних революцій завершувались за столом перемовин. Звичайно, якщо "патріоти" прагнуть побудувати українську версію тоталітаризму, достатньо гасла "Зелю геть!" та планів вислати всіх його виборців в екзиль чи заслати в табори на перевиховання. Якщо ж ми бачимо майбутнє України по-іншому, вже сьогодні потрібно дискутувати і формулювати свою конституційну адженду. Ті засадничі принципи, які відрізняють нас і від чиної і від вчорашньої влади. Той суспільний договір, який ми готові будемо запропонувати українському загалу. Ескіз того собору, який ми мріємо звести на українській землі.

Бо "Геть від Москви!", можливо, і достатньо аби почати боротьбу, але аби виграти Україну, слід мріяти не про зруйнування Кремля - слід бачити уві снах як звести свою Святу Софію.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх