EN|RU|UK
Блоги Алла Мегель
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  792  0

Як Володимир переміг Вовочку або ці руки нічого не підписували

З 2014 року Україна кров’ю виборювала для себе право бути політичним суб’єктом. На переговорах у Мінську було зроблено вже не перший крок назад - до ролі об’єкта та «предмета переговорів» (читай торгів) у геополітичних розкладах.

Як це відбулося?

Ще вчора зранку фахівці передрікали якусь форму легалізації формули Штайнмаєра на зустрічі у Мінську:

    -  Чи це буде редакція москви з подальшою федералізацією, всепрощенням та виборами під пильним наглядом через приціл генно модифікованих зелених чоловічків (не плутати з виборцями Зе)?

    -  Чи варіант Києва: банду – геть, російські війська – чемодан, вокзал, росія, а потім ми вже будемо з виборами розбиратись (версія ненависної зеленому - ох, ця зрадницька палітра! – електорату влади Порошенка)?

    -  Чи, можливо, загадкова редакція самого Штанмайєра, яка, наче кицька в темній кімнаті, десь є?

Проте, народу, як водиться, нічого ніхто не пояснив.

Влада протягом дня грілася у променях харизми Тома Круза і прикидалася, що все Ок.

Не Ок стало ввечері, коли російські ЗМІ почали трубити про чергову перемогу Володимира над Вовочкою і фактичну капітуляцію України на Донбасі.

Новина гуляла мережею більше години, поки, нарешті, Офіс не зібрав брифінг і не заявив, що, насправді, «ці руки нічого не підписували», а те, що підписали, то так, цидулка.

Насправді, немає жодного значення, який папірець і ким вчора було підписано. Всі сторони процесу отримали потрібні сигнали. Давайте розберемося.

Європа і Штати мають радіти, адже вперше з 2014 року Україна послала чіткий сигнал про те, що нам можна нав’язати будь-яке рішення, вигідне «зарубіжним партнерам». Якщо раніше розмови про те, що Америка та/або ЄС  і росія вже все закулісно повирішували і злили нас, були вигадками пропагандистів, то зараз підґрунтя для цього є. Українська влада готова брати до виконання чужі рішення і не має власного політичного бачення ситуації в цілому.

росія теж при бонусі. Оскільки повний текст формули ніхто не бачив, а підписані вчора документи мають кілька версій, то пропаганда агресора може трубити на весь світ про перемогу, легалізуючи при цьому через масове оприлюднення саме свій варіант. В так званих ДНР-ЛНР вже гострять лижі до українського Парламенту. Якщо раніше безперспективність цих двох псевдодержавних новоутворень була очевидна навіть дитині, вчорашній вечір дав їм шанс і набір можливостей.

Вже багато написано різних експертних думок про те, як може скластися пасьянс  Україна-росія-ЄС при розкладі формули Штайнмаєра на практиці. Але у своїх версіях фахівці забувають про ще одну сторону, яка вчора також отримала сигнал. Ця сторона – це громадяни України. 

Українці отримали чіткий меседж про те, що обраній ними владі на них начхать. Влада нічого не винна своїм громадянам і своїм виборцям, навіть тим із них, які страждають від війни найбільше: переселенцям, мешканцям прифронтових зон, жителям Сходу і Півдня України:

-  саме їм доведеться ходити по хліб в один магазин зі вчорашніми бойовиками, 

- їх діти сидітимуть за однією партою із нащадками тих, хто обстрілював населені пункти,

- Власники віджатих квартир, машин, бізнесів зможуть познайомитися із новими господарями свого майна та потиснути їм руки на знак примирення.

Про це, звичайно, не написали вчора у документі, який Леонід Кучма підмахнув від імені України, про це не сказали на президентському брифінгу. Це все – між рядків. Бо, якщо ти приходиш до влади під гаслом «мир за будь-яку ціну», «треба, просто, перестати стріляти», маєш бути готовим, що ціною стануть не політичні поступки і навіть території. Ціною стануть життя. Життя тих, хто тобі повірив.

І знаєте, що найпечальніше? Що їм і на віру електорату теж начхати. На відміну від своїх виборців, команда нового гаранта вже досягла своєї мети: вони при владі, і можуть грати нею на власний розсуд (ну, або як скаже сильніший амбал зі світового підворіття). Далі цього їх амбіції ніколи не сягали. Садити, кажете, обіцяли? Так там же не було сказано, кого! А вчора-сьогодні під АП все є й кого посадить.

Звичайно, при такому розкладі, ми – націоналісти – видаємось власть всласть імущим трошки на голову бахнутими. Бо думаємо про самостійну державу навіть зараз, коли кожен штанмайєр намагається диктувати нам, як жити.

Ваш "Сектор правди" - Марія Яремчук та Алла Мегель


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх