EN|RU|UK
Блоги Ольга Скороход
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  1068  18

Слідами євреїв по "дорозі смерті": як наново будувати пам'ять про Голокост

Цьогоріч 29 вересня – у 78 річницю початку масових розстрілів у Бабиному Яру, кілька громадських ініціатив незалежно одна від одної організували ходи "дорогою смерті", якою змусили пройти євреїв до місця розстрілу. Я вперше у житті приєдналась до однієї з них. Так само вперше потрапила до Бабиного Яру в день вшанування пам'яті євреїв, хоча раніше часто тут бувала у будні дні. За останні кілька років власне меморіальна територія Бабиного яру змінилася - тут встановили інформаційні стенди, підняли плити старого єврейського цвинтаря, облаштували освітлення та алеї пам'яті. Однак все ж помітно, що цей простір разюче контрастує у пам'ятні та звичайні дні.

Викладачка історії, дослідниця пам‘яті про колективний травматичний досвід Світлана Осіпчук та дослідниця юдаїки, викладачка, авторка дослідницьких та освітніх проектів Надія Уфімцева вирішили організувати ходу пам'яті без офіціозу.

28 вересня 1941-го року нацистська окупаційна адміністрація наказала євреям наступного дня з'явитися на ріг вулиць Мельникова (нинішня Юрія Іллєнка) і Дегтярівської. Тому, за словами Світлани, з цього місця і вирішили розпочати ходу:

"29 і 30 вересня у Києві відбулося масове вбивство. Фактично була винищена вся єврейська громада – більше 33 тисяч людей було розстріляно. Це навіть технічно була дуже страшна організована акція. Про те, що вона відбудеться, серед нацистської адміністрації було відомо вже у середині липня. Почалися перші підготовки. За 3 чи 4 дні до самих пострілів відбувалося очіплення району, підготовка айнзацгруп, які будуть це виконувати. Це була частина нацистської політики на окупованих територіях. Це було не перше масове винищення євреїв на території України. Перше відбулося в Кам'янці-Подільському приблизно за місяць до подій у Бабиному Яру. Але Київ був столицею союзною республіки, а сам Бабин Яр потім намагалися просторово змінити, щоб пам'ять про цю подію потім не виникала в громаді. Відразу після завершення окупації радянська влада сказала, що це були "радянські громадяни, замучені фашистами". Тобто намагалися стерти етнічну складову нацистської політики – зокрема через те, що сам СРСР після війни був достатньо антисемітичним (це було пов'язано з геополітикою і певними внутрішніми традиціями ставлення до євреїв на наших територіях).

Куренівська трагедія 1961 року, в якій загинуло близько тисячі людей вже в мирний час, пов'язана з намаганням вплинути на ландшафт цього місця і стерти сліди, що колись це був простір, в якому вбивали саме євреїв.

Тому ми вирішити зробити цю подію, щоб якось прив'язатися до простору. Ми хочемо повторити шлях, який пройшли ці люди, коли їх змусили самих прийти на місце їхнього майбутнього вбивства. Щоб якось повернути цю історію в місто і засвідчити, що таке не минає безслідно і навіть якщо єврейська громада повністю винищена, є люди, які про це пам'ятають".



Відрефлексувати пам'ять про минуле у Бабиному Яру таким чином зголосилося більше 20 людей, близько половини з яких = це люди до 30 років. Надія Уфімцева наголосила, що досі непевність щодо можливості участі у таких пам'ятних заходах висловлюють навіть люди, які цікавляться історією.

"Дуже часто, коли люди чують про Бабин Яр, розстріл єврейської громади, вбивство людей з психіатричної лікарні… то говорять: "Я українець, до єврейської громади не маю стосунку, чи доречно буде, якщо я прийду вшанувати їхню пам'ять? Мені здається, що потрібно пам'ятати: Адам перекладається і як власне ім'я, і просто як "людина". Якщо ви відчуваєте себе людино, цього більш, ніж достатньо для того, щоб прийти вшанувати пам'ять будь-кого із загиблих по всіх подібних місцях в Україні, будь-якого періоду та епохи", - зазначила вона.


На місці лінії, на якій розміщувалися німецькі залоги. Звідси шляху назад вже не було.

За єврейською традицією, для того, щоб показати, що про певних людей або події не забувають, на могили або пам'ятники кладуть каміння – можна будь-яке, що трапиться під руку.

Єврейський цвинтар розміщувався практично на місці нинішнього телецентру. У подальшому кладовище було знесене.


У 2016 році на частині Бабиного Яру намагалися облаштували пам'ятні алеї, що поєднують різні меморіали. У конторі колишнього єврейського цвинтаря – єдиній збереженій на цьому місці будівлі – планують облаштувати інформаційний центр і невеликий музей про Бабин Яр і трагедії, які відбувалися тут. У подальшому українські науковці та велика частина єврейської громадськості сподівається на реалізацію великого проєкту щодо створення у Бабиному Яру єдиного меморіального парку, який охоплюватиме всі некрополі, місця розстрілів і ту частину яру, яка нині є занедбаною.

Біля пам'ятника розстріляним євреям Менора до нас приєднався рабин Роман (Реувен) Стамов, зачитавши поминальну молитву Ель Мара Рахамім.

Опісля він нагадав, що так як сьогодні ми згадуємо трагічні події напередодні юдейського нового року Рош Гашана, так і 78 років тому нацисти вчинили свій злочин напередодні іншого великого свята - Йом Кіпура (День спокути і прощення, Судний День):

"Найвірогідніше, німці знали, що роблять. Напередодні Дня спокути і прощення вони це почали. Вони знали, що у євреїв це дуже велике свято".

Рабин Стамов пропонує подумати над цим страшним символізмом:

"Пропаганда Гебельса працювала зі знанням справи – вони знали, що роблять. Треба розуміти, що і сьогодні ми отримуємо голос ззовні. Старше покоління з великою довірою ставиться до телевізора, більш молоде – з не меншою, як мені здається, ставиться до інтернету. І те, й інше – дві помийні ями. Там, звісно можна знайти щось хороше, але в основному ви розумієте, як це пахне. Потрібно розуміти, що силою слова з дуже культурний і цивілізованих людей можуть зробити звірів. З нас з вами можуть зробити звірів. І для чого потрібні всі ці церемонії та ходи? З одного боку – вшанувати пам'ять загиблих. З іншого, і це важливіше, - дати зрозуміти собі й довколишнім, що з нас можна зробити те саме, і ми не хочемо ставати людьми, які будуть готові за якусь ідею знищувати інших людей".

Що сьогодні спонукає українців відновлювати, чи радше творити пам'ять про Голокост, і якою має бути ця пам'ять? Дехто з присутніх поділилися міркуваннями:

Люба зі Львова: "На моєму періоді зростання Львів – це місто війни двох пам'ятей , української та польською. Моя родина похована на Личаківському цвинтарі. Поки я не приїхала у 17 років до Києва, я не знала, що Львів був фактично єврейським містом до Другої світової війни. Потім я почала аналізувати міський простір, в якому я зростала… були якісь люди, що зникли. Вони лишили по собі певні сліди. Наприклад, на пологовому будинку, в якому я народилася, цеглою викладена зірка Давида. Є повідомлення, що розкопали вулицю, а виявилося, що вона викладена з плит єврейського цвинтаря. Я дякую організаторкам, тому що для мене це створення пам'яті, якої мені бракувало. У Львові, де існувала синагога "Золота роза" біля площі Ринок, все моє дитинство був пустир, який фактично перетворили на смітник. Скільки років я там проходила, ніхто ніколи не розповідав мені, що там було. На щастя, сьогодні на тому місці меморіал. І тому сьогодні я тут, повертаю цю пам'ять, імені приємно, що це низова ініціатива, бо офіціози часом відштовхують.

Мар'яна з Києва: "Я виросла у Києві, але нічого не знаю про цю трагедію, хоча їжджу часто повз Дорогожичі. Цього року це вже втретє, коли я приходжу сюди саме в цю дату. Тоді тут було лише чотири людини. Раніше я ходила на екскурсії та лекції – про те, як єврейська спільнота жила в Києві.

Тарас з Рівного: "Коли я йшов цим шляхом, то думав про дорогу рівненських євреїв. Там цією дорогою щодня ходять люди, і у символічному просторі навіть немає згадок про те, що відбулося у місті. Моя родина жила недалеко від Рівного, згадую їхні спогади про період Другої світової, і розумію, що багато чого вони не розповідали. Я думав, як вони потім жили після всього побаченого під час війни. Головне, що всі ми – люди, і не має бути війни пам'ятей. Цих людей об'єднує те, що всі ці люди жили поруч, були сусідами. Для мене – це певна моя відповідальність розповідати про них".

Антоніна з Дніпра: "Дитиною я дуже часто гуляла в парку. Потім дізналася, що в цьому парку сталася подібна трагедія – масові вбивства. Були меморіальні камені з написом на мові, якої я не знаю. Це було важко, і вперше змусило мене замислитися про те, скільки не прожитих життів нас оточує. Це перший момент. Другий момент трапився у литовському місті Тракай. Я була на караїмському та староєврейському цвинтарях – там єврейська діаспора теж була винищена. Я намагалася уявити, що могли відчувати люди 78 років тому – як їхні мрії та сподівання були стерті. Однак пам'ять не має бути стерто".

Окрім внутрішніх рефлексій важливо також поміркувати, як сучасна пам'ять має бути відтворена зовні, вважає Надія Уфімцева:

"У Бабиному Ярі є ігрові майданчики, тут бігають та граються діти, і у цьому є щось символічне. Знаю, що час від часу тут встановлюють тренувальні загони для собак. Це також певна форма взаємодії з цим місцем. З одного боку, класно, що життя продовжується і що все не заросло чагарником, і ми можемо сюди прийти сьогодні. З іншого, це місце потребує певного ставлення. Я не хочу сказати правил, бо це те, що не може бути директивно вказано. Це те, що всі ми спільно творимо".

Світлана Осіпчук закликала кожного в першу чергу дати відповідь на це питання персонально:

"Якийсь час пройшов, і щоб приховати всі трагедії, тут розбили парк. Хтось говорив, що йому це складно. Я би не сказала, що мені складно. Це місце показує те, якою пам'ять є зараз. Можливо, ми хотіли б кращої пам'яті, але наразі вона така, як є. Ми думали, якою може бути сьогоднішня хода. Власне, ми сам і можемо примножити цю пам'ять, перш за все для себе".

Інформаційні стенди розповідають провсі групи населення, які були вбиті у Бабиному Яру, а також повоєнну історію ппам'яті про трагедію.



Пам'ятник українські поетесі, члену ОУН Олені Телізі, яка дуже вірогідно також була розстріляна тут.


Радянський меморіал жертвам Бабиному Яру.

 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх