EN|RU|UK
Блоги Геннадій Друзенко
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  522  0

НЕПОМІЧЕНА РЕВОЛЮЦІЯ

Поки в Україні та США тільки й розмов про імпічмент, "Моніку Зеленські" та перші відставки, які вже спровокував по обидва боки Атлантики Українагейт, у Великобританії трапилась справжня юридична революція.

Створений лише 10 років тому Верховний Суд Об’єднаного Королівства одностайно ухвалив рішення про те, що зупинка роботи парламенту за ініціативою прем‘єр-міністра Бориса Джонсона, яку схвалила Королева, порушує неписану Конституцію Туманного Альбіону.

Ну і що тут такого, запитаєте ви? От наш КС може скасувати поправки до Конституції, які вже набрали чинності, а Верховний Суд США може розтлумачити першу поправку до американської Конституції (яка гарантує свободу слова, преси, релігії та зібрань) як таку, що забороняє обмежувати розмір виборчих фондів кандидатів у президенти. Суди наразі і не таке витворяють...

Справа в тім, що знайома нам зі шкільних підручників та університетських книжок філософія влади - далеко не єдина в світі. Якщо ви скажете британцям, що "єдиним джерелом влади є народ", вони сильно здивуються. Як втім і якщо ви поцікавитесь, як в них працює теорія розподілу влад, сформульована Монтеск‘є. В британській системі координат сувереном є не народ Об‘єднаного королівства (ніколи не зустрічав фрази we the people of the United Kingdom), а парламент. Власне обмеження влади британського парламенту владою інституцій ЄС і було одною з причин Брекзіта, хоча - згідно з британською конституційною доктриною - саме парламент добровільно делегував частину своїх повноважень Брюсселю і теоретично міг їх завжди повернути власним рішенням.

Уряд також у свідомості британців аж ніяк не окрема гілка влади - це радше виконавчий орган парламенту, а не щось відрубне і незалежне. Тому якщо ви спробуєте переконати британців, що міністри як представники екзекутиви не можуть бути членами парламенту, вам покрутять пальцем біля скроні: прем‘єр та кабінет - це найважливіша частина парламенту, його осереддя, плоть від плоті і кров від крові Вестміністера.

З судами теж все не зовсім так, як нас вчили. Це правда, що британські суди - на відміну від континентальних - являються не тільки тлумачами законів, які ухвалив парламент, а й творцями права. Але попри це британські судді, будучи історично агентами Корони, а не окремою гілкою влади, традиційно уникали втручання у політичні справи. Тобто відповідно до британської традиції, Джонсон сам мав розібратись зі своїми колегами по парламенту, має він право відправляти їх у короткострокову неоплачувану відпустку чи ні. Тому чимало аналітиків справедливо передбачали, шо Суд усунеться від розв‘язання цього делікатного питання, пославшись на традицію та брак повноважень.

Але цього разу судді вирішили інакше. Ба більше, вирішили одноголосно (у Верховному суді Об‘єднаного Королівства 11 суддів), що надає їхньому безпрецедентному рішенню особливої сили. Насамперед Суд наголосив, що справа, яку він розглядав, унікальна, не мала аналогів у минулому і маловірогідно, що матиме у майбутньому. По-друге, він підкреслив, що в жоден спосіб не розглядав питання Брикзиту (зупинка роботи парламенту була викликана саме його небажанням підтримати Джонсона у прагненні прем’єра вийти з ЄС до 31 жовтня за будь-яку ціну) - судді лише оцінювали, чи мав прем‘єр міністр достатні правові підстави радити Королеві зупинити роботу парламенту до 14 жовтня чи ні.

Суд у своєму рішенні навіть цитує Біль про права 1688 року, який забороняє судовий розгляд будь-яких парламентських процедур (в силу того, що саме парламент вважається у Великобританії сувереном). До речі, верховні суди Англії та Вельса відмовились розглядати цю справу на підставі того, що розгляд взаємин парламенту та Кабінету поза їхньою юрисдикцією. Верховний суд Шотландії, навпаки, розглянув справу по суті і оголосив зупинку роботи парламенту незаконною та такою, що не має правових наслідків. Верховний суд Об’єднаного Королдівства визнав свою юрисдикцію розглядати справу по суті. Але для цього він мусив послатися на прецедент 1611-го року (!), який говорить що "Король [який на той час був урядом] немає жодних повноважень, окрім тих, що прямо визначені правом [the law of the land]".

Врешті-решт Суд визнав, що за певних обставин зупинка роботи парламенту на вимогу уряду є законною і зосередився на питанні, чи мав Борис Джонсон достатньо вагомі підстави радити Її Величності поставити Вестміністер на паузу. Суд прийшов до висновку, що Джонсон не тільки не мав вагомих підстав - він загалом ніяк не обґрунтував своє клопотання Королеві. А отже парламент може збиратись хоч наступного дня: зупинка його роботи визнана незаконною і такою, що не має правових наслідків. Причому в основі судового рішення лежить знову-таки доктрина парламенстського суверенітету: не можна без супервагомої причини зупиняти повноваження суверена та ще й у такий критичний для країни час. На цьому суд поставив крапку.

Але певні стратегічні висновки, хоча і не записані в рішенні Суду, є очевидними: якщо парламенту потрібно апелювати до суду аби відновити свою роботу, не такий він і суверен. Тому деякі британські коментатори вже назвали це рішення "британським Мербері vs Медісон". Поживемо - побачимо... Але те, що конституційний дизайн Сполученого Королівства - однієї з найстарших і найстабільніших демократій у світі - переживає фундаментальні зміни, немає жодного сумніву.

Для чого я все це написав, якщо "мирна конституційна революція" у Великобританії не має жодного прямого стосунку до України? Напевно через смуток від порівнння цього епохального судового рішення британських суддів з рішенням Конституційного суду України від 20 червня 2019 року, яким останній вмикнув зелене світло достроковим виборам до Верховної Ради. Якщо британський суд, маючи на те дуже хиткі підстави, змушений шукати прецеденти в далекому минулому (коли ще урядом був король), утверджує себе як остаточного арбітра у конституційних суперечках між парламентом і прем‘єр-міністром, стримуючи волюнтаризм та популізм останнього, небезпечний для країни; - в той самий час український КС, повноваження якого чорним по білом виписані в Основному законі, не оминає можливості дискредитувати себе низьким прогином перед сильним (як варіант - популярним) та харизматичним політичним лідером. Забуваючи що не буде України - не буде кому платити суддям їхні чудові зарплати, пенсії та інші соціальні "вкусняшки", про які може лише мріяти простий посполитий. Навіть якщо Україна залишиться, але припинить бути демократією, кому тоді буде потрібний "орган конституційної юрисдикції" на Жилянській? Ви щось чули про Конституційний Суд Республіки Білорусь? А він є 🙂...

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх