EN|RU|UK
Блоги Виолетта Киртока
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  1411  4

Звання "Народний герой України" у Рівному отримають танкіст, п’ять піхотинців, двоє з яких – посмертно, лікар-нейрохірург, доброволець та відома організація ЕВАКУАЦІЯ 200

Церемонія нагородження відбудеться 17 серпня, у суботу, на літній естраді у парку імені Тараса Шевченка. Початок о 13.00. Вхід, як завжди, вільний

Війна продовжується – і про це варто пам’ятати. І справжні Герої приїдуть у Рівне у цю суботу на церемонію нагородження орденом "Народний герой України". Дев’ятеро номінантів отримають це високе звання. Їх будуть вітати як їх побратими, друзі, командири, так і люди, які вже отримали цей статус. У місті вже можна побачити портрети Народних героїв України. І дехто з них візьме участь у церемонії. Обов’язково буде родина Кирикович, яка у повному складі надавала першу допомогу пораненим на передовій у складі відомого медичного підрозділу "Госпітальєри".

Лариса Кирикович, що носить красномовний позивний Мама, буде вручати нагороди разом з кримським татарином, який провів два роки в російському полоні на території окупованого Криму, Ахтемом Чийгозом. Він – єдиний з Народних героїв, що отримав орден, не беручи участь в урочистій церемонії, бо в той момент він сидів у тюрмі. Завдяки другу місії, голові Меджлісу кримськотатарського народу Рефату Чубарову та дружині бранця Кремля вдалося пронести орден на судове засідання, щоб Ахтем Чийгоз, який всіма силами простояв окупантам, відчув нашу підтримку. В цю суботу він нарешті візьме участь у церемонії.

Історія кожного героя буде показана за допомогою відео та фотоматеріалів, про їх героїчні вчинки особисто розкажуть їхні побратими. Повірте, це будуть вражаючі свідчення.



Цього разу народні нагороди отримають дев’ятеро героїв.

Двоє – посмертно. Це Ігор Ляшенко, "Беркут", командир механізованого батальйону 24 бригади. За рік служби в АТО Ігор Ляшенко запам’ятався побратимам як дисциплінований, високопрофесійний і працелюбний командир. Підрозділи його батальйону неодноразово стримували прорив бойовиків у східні регіони України без втрат особового складу. Під командуванням Ляшенка було знищено велику кількість незаконно створених формувань поблизу села Ямпіль Донецької області. Але, переміщуючись між пунктами управління, офіцер потрапив у засідку терористів. Вступивши у бій, батальйон знищив нападників. Командир одним з перших став на захист своїх побратимів і особисто знищив декількох бойовиків, що перебували у засідці, однак внаслідок значних кульових поранень військовослужбовець Ігор Ляшенко загинув, не побачивши завершення бою.

Та Степан Воробець, "Яструб", командир розвідувальної роти штабного батальйону 24 бригади. Степан присвятив службі в АТО майже три роки, до цього пройшовши курси бойової стрільби у Чехії та закінчивши Школу бойової розвідки у США. Завдяки вдалій постановці завдань командиром та збору розвідувальної інформації, підрозділ неодноразово своєчасно попереджував бригадирів про напади на блок-пости і оперативно передавав інформацію про розміщення та військові засоби супротивника. 19 червня 2014 року поблизу села Ямпіль Донецької області розвідувальний підрозділ під командуванням Степана Воробця потрапив у засідку терористів. Перебуваючи у голові колони, офіцер і його бійці швидко визначили місця ведення вогню і відкрили вогонь у відповідь. Командир першим відкрив вогонь по супротивникові, особисто знищивши трьох бойовиків. Але під час бою у Степана влучила пуля снайпера. Від великої втрати крові офіцер загинув ще до завершення бою. Значних втрат особистого складу розвідувальної роти вдалося запобігти.

За нагородами їдуть: 

Сергій Корсун, "Бедрик", командир танкового батальйону 14 бригади. У серпні 2014 року завдяки вдалому командуванню та взаємодії з сусіднім взводним опорним пунктом батальйону Сергія Корсуна вдалося не допустити заволодіння супротивником висоти 277,2, більш відомої як меморіальний комплекс "Савур-могила" з позивним "Вимпел". Під час операції було відбито 4 атаки ворога, знищено значну живу силу противника та збережено власний особовий склад. Перебуваючи в оточенні 7 ворожих танків, Корсун здійснював коректування вогнем артилерії з єдиного танку, що лишився в підпорядкування української сторони. Оскільки зв’язок з командним пунктом батальйону під час обстрілу було втрачено, офіцер зв’язався з сусіднім взводним опорним пунктом та через нього передавав координати цілей для свого батальйону. У результаті противник зазнав нищівних втрат у живій силі і техніці і змушений був відступити у напрямку села Степанівка.

Юрій Капустяк, "Капуста", заступник командира 2 батальйону 24 бригади. "Боєць Юра Капустяк відзначився вже у Зайцевому, – розповідає командир 24-ої бригади, Народний герой України підполковник Валерій Гудзь. – Там він швидко вмів стабілізувати обстановку, наносив ворогу значущі втрати і при цьому не допустив втрат власного особового складу, хоча бої в Зайцевому відбувалися щодня. Він особисто завжди був на основному напрямку заворушень, безпосередньо командуючи вогнем у відповідь та захистом своїх бійців". "Прибувши на бойові позиції, ми організували кругову оборону упродовж 30 хвилин. Потім на нас пішли в наступ танк Т-80 та легкоброньований транспортер. В ході бою їх було підбито. На жаль, без втрат не обійшлося – одна бойова машина піхоти", – згадує деталі один з маневрів зими 2018-го сам Юрій.

Станіслав Гібадулін, "Хітмен", боєць 25-го батальйону територіальної охорони "Київська Русь". 29-річний житель Кишинева з 2015 року захищав Україну спочатку у батальйоні "Азов", а з 2016 року – у Збройних Силах України. Громадянин Молдови підписав контракт з українською армією 24 серпня. Саме ця дата була для нього принциповою. А після загибелі на Світлодарській дузі близького друга і власного другого поранення Станіслав остаточно заговорив українською. "У складі 25-го батальйону я і потрапив на Світлодарську дугу. Працювали ми там багато і цікаво. Там я і дістав перше поранення. Це було у лютому 2018 року. Нас обстрілювали з гранатомета, а ми з моїм другом Іллею Сербіним відповідали з АГСа. І тут пролунав постріл, звідки ми зовсім не очікували, і досить прицільно саме по нас. Поранення дістали ми обидва. Але Ілля – важчі, уламок зайшов йому в шию. Він загинув. А у мене уламки влучили в праву ногу і живіт. У стегні була перебита артерія… Я втратив три літри крові, але мене врятували. Коли мене везли в лікарню, я молив, щоб помер я, а не Ілля…" – згадує Станіслав. Війна залишила сліди по всьому тілу бійця: руки в слідах - дрібних і більших - від уламків, на правій кисті бракує фаланг на трьох пальцях, весь живіт перерізають шрами, лівої ступні немає, праве стегно пошрамоване...За ці роки Станіслав жодного разу не був вдома і не зізнається мамі, що тричі поранений. За його словами, він вже повністю відчуває себе українцем. І тепер для Станіслава важливо отримати паспорт, адже він прослужив в українській армії майже три роки, віддавши на захист нашої країни власні сили і здоров’я.

Ростислав Силівакін, "Крот", командир 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону 93-ої бригади. Молодий офіцер навіть за жорстких умов "тиші" завжди брав на себе відповідальність і відкривав вогонь по ворогові у відповідь. "Крот" воює як чорт, за принципом "будемо валити, а далі хай сварять", – жартома розповідають про нього побратими. Завдяки його грамотному командуванню і плануванню дій, під час ротації в Авдіївці було знищено близько 10 ворожих ВОПів. Серед заслуг бійця також відновлені позиції "Орлу", значне укріплення цієї ділянки фронту і допомога важкопораненому під час бою.

Дениса Гайда, "Росомаха", доброволець 1-ої штурмової роти. Ще на Майдані Денисові в голову прицільно вистрілив силовик. Врятувала каска. Попри поранення Гайда не поїхав у лікарню, а залишився захищати мітингувальників. З перших днів війни на сході України Денис пішов відстоювати суверенність держави у добровольчому батальйоні, захищаючи донецький аеропорт. Саме в ті пекельні дні боєць дістав важке поранення. Недолікувавшись, "Росомаха" повернувся у гарячу точку на допомогу побратимам, а за зібрані громадою кошти на лікування купив новий бронежилет. Бойові товариші Дениса додають, що, були ситуації, коли той чи не один тримав "промку" у надскладні для України і армії дні 2016-го.

Гуманітарний проект Збройних сил України "Евакуація 200". У вересні 2019 року гуманітарний проект "Евакуація 200" відзначить п'яту річницю створення. Донині в рамках його реалізації пошукові групи вивезли з району бойових дій 1736 тіл, 865 транспортували до місць остаточного поховання та передали родичам загиблих. За весь період АТО та операції Об'єднаних сил у ЗСУ було обліковано 525 зниклих безвісти. На сьогодні у ЗСУ залишається 71 військовослужбовець з цього переліку. "Робота важка. Але в морально-психологічному плані. Найскладніше – це зустрічі з рідними. Коли ми під’їжджаємо до батьківського дому з тілом загиблого, сльози матері або дітей дуже важко пережити",– ділиться учасник проекту Юрій Іващенко.

Юрій Скребець ("Юзік"), добровольчий медичний підрозділ "Госпітальєри". Успішний нейрохірург, заступник головного лікаря з хірургії та начмед Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І. І. Мечникова Юрій Скребець взяв відпустку, приєднався до добровольчого медичного підрозділу "Госпітальєри" та поїхав на передову рятувати життя. Попри важку контузію Юрій евакуював пораненого з промзони і рятував життя під час взяття селища Білокам‘янки – важкого і провального для України бою – де за декілька годин було організовано мобільний госпіталь.

Місто вже прикрашають портрети Народних Героїв, з анонсом події. Приходьте, привітайте людей, які, ризикуючи своїм життям, захищають нас з нами, вшануйте пам’ять загиблих. Побудьте поряд із справжніми.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх