EN|RU|UK
Блоги Сергей Коваленко
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  253  0

ОПЕРАЦІЯ "СТІЛ"...

...або як один нацгвардієць ветеранський більярд полагодив.

У нас все ВИЙШЛО! Позитивна новина на тлі не дуже приємних подій…

Це Володя Бойчук. Позивний «Удав» – мабуть, тому що він високий, завжди спокійний і виважений. Водночас, незважаючи на усі життєві випробування – це людина-позитив, невиправний «улюбленець жінок», люблячий батько маленького сина, невгамовний громадський активист і борець за народне щастя.

Він звичайний солдат Національної гвардії України. Точніше – не просто солдат, а старший солдат запасу. «Старший» – тому що досвідчений і обстріляний (при тому, що до війни не служив строкову), «запасу» – тому що наразі за станом здоров’я є людиною цивільною, проте завжди готовою знову повернутися у стрій.

Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (це найвища за ієрархією нагород українська медаль).

2014-го, коли у Криму з’явилися «зелені чоловічки», Володя перебував «на маскві», маючи там легальну, дохідну і творчу роботу з виготовлення «авторських» меблів і взагалі, як то кажуть – «повний фарш». Він покинув все це і повернувся на Батьківщину, щоб її захищати. Записався добровольцем до 2-го резервного батальйону Національної гвардії України, брав участь у бойових діях із визволення Слов’янська, став автором чи не першої пісні, народженої на цій війні  (група «НеМо» пізніше заспівала цю пісню вже у професійній версії ).

Під час другого відрядження на Схід у складі батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького 28 серпня 2014 року Володя дістав тяжких поранень у запеклому бою під Дебальцевим, у якому полягли 4 його однополчани (ще один згодом помер у госпіталі), серед них і його друг, солдат резерву Олексій Курмашев

Володя вижив – дивом, згодом поділившись про це страшними спогадами із «Цензор.Нет». 

Він міг звільнитись «за інвалідністю», але наполіг на тому, що хоче продовжити службу, був призначений на «штабну» посаду, діловодом у новосформовану медичну роту Північного Київського територіального управління НГУ – легендарний підрозділ, що відіграв важливу роль у обороні Дебальцевого у лютому 2015-го (чотири побратими Володимира, яких він знав і споряджав на війну – загинули, рятуючи поранених)…  Після розформування медроти (а він «сходив з палуби останнім» – разом із командиром) служив у «батальйоні Кульчицького», поки дозволяло здоров’я.

Підкреслюю: він НЕ «колишній доброволець», він старший солдат запасу – завжди готовий до того, щоб повернутися до лав Нацгвардії і взяти до рук зброю…

Втім, від деталей біографії перейдемо до цікавих подій, що сталися, коли днями Володя потрапив до Українського державного медико-соціального центру ветеранів війни , що у селі Циблі Переяслав-Хмельницького району Київщини.

Йому одразу ж, з перших днів сподобались умови лікування, і серед багатьох процедур та тренажерів особливу увагу викликав… більярд! 

Володя колись любив цю гру, хоча останній раз брав у руки кий десь років 15 тому. 

Спробував «пригадати юність» – і одразу відчув, що ось цей «тренажер» для нього справді корисний. Причому справа не лише у тому, що більярд розвиває координацію рухів і «окомір», а й у тому, що, як виявилося – під час «баталій» на зеленому сукні відбувається невимушене і щире спілкування між ветеранами різного віку, різних звань і різних війн, зав’язуються дружні стосунки…

Одна проблема: більярдний стіл у закладі лише один (хоча й досить якісний), і його обладнання було дуже зношене, сукно на столі явно потребувало заміни.

Інша людина, побачивши це, напевно, ну – написала б скаргу директору центру (мовляв, пошукайте кошти на ремонт власного майна), або просто похитала б головою, та й пішла б собі, мовляв, «Не моє – і не болить…».

Але ж це – нацгвардієць Володя Бойчук, старший солдат запасу.

Володя на своїй сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» звернувся за порадою та підтримкою до друзів і однополчан. Причому поради були справді важливими, адже «більярдний світ» досить специфічний, і «масовою» за кількістю шанувальників цю гру – точно не назвеш. Протягом кількох днів йому довелося прочитати чимало негативних коментарів, на зразок «Нема вам що робити – тільки б кулі ганяти?», «От якщо б ти на квадрокоптер збирав чи на протези…», «Не на часі…», ну і звісно ж, натяки на те, що більярд сприяє «моральному розбещенню»… Особливо неприємною виявилася розмова з добре знайомим побратимом, який має успішний бізнес, позиціонований саме як «ветеранський» – на прохання про допомогу нацгвардієць отримав відповідь: «Якщо це державне майно – нехай держава за ним доглядає…».

А чимало осіб, фірм і організацій вирішили за краще – «просто промовчати».

Але ж це – Бойчук, старший солдат запасу…

За ці самі кілька днів на його картку благодійники перерахували гроші (від 100 до 1200 гривень) яких у сумі – вистачало для початку ремонту. Водночас на заклик ветерана АТО відгукнулося підприємство з міста Каменського (колишнє місто Днепродзерджинськ) – «Більярдна фабрика «Billiard-Partner» ( https://billiard-partner.com/ ). Керівництво компанії, яка понад 12 років займається виробництвом та реалізацією більярдного обладнання на ринку України і за кордоном, не лише прийняло рішення подарувати реабілітаційному центру три новенькі киї, надіславши їх поштою, а й підказало телефон майстра, який охоче погодився оновити зношений стіл. 

До слова, майстер, якого звуть Федір, теж прийшов із подарунком – більярдною крейдою та насадками для київ. І додам: подароване майно офіційно «прийнято на баланс» центру, і його керівник висловив Володі подяку за небайдужість і активну громадянську позицію.

Але ж це – невгамовний Бойчук...

Він уже затіяв у вихідні більярдний турнір, а ще мріє знов збирати своїх партнерів за більярдним столом (наприклад, у Києві) і наголошує, що більярд – гра надзвичайно корисна для бійців, які зазнали травм і контузій…

Дякую всім, хто брав участь у цьому маленькому, проте важливому проекті. 

А всім іншим – нагадаю безсмертні рядки Шекспіра (звиняйте, у російському перекладі):

«Те воины, в постели что лежат сейчас – 
Пусть проклянут себя за то, что не были средь нас…».

Підполковник запасу Сергій КОВАЛЕНКО

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх