EN|RU|UK
Блоги Павло Куліш
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  374  1

Війна після смерті, безсмертя української нації


Історія ця почалася тоді, коли Україна освідомила, що її повністю огорнули павутинням обману, страху, ненависті до власної самобутності, лишили права обирати власний шлях розвитку. У 2013 році, люди почали протистояти негласній окупації з боку Росії, яка затягнула зашморг на шиї української нації, через своїх протеже Януковича, Азарова, Єфремова, Медведчука та їхніх поплічників. Протести які відбулися по всій країні кожен бачив по своєму. Хтось бажав скинути ярмо приступної влади, яка нагло віджимала все і вся, хтось боровся за європейський вектор розвитку, хтось рятував Україну від втрати власної самобутності. Всіх цих людей об’єднувала одна ідея “треба рятуватися від задушливих обіймів Росії”. Бо саме від Росії віяло російським "фольклором", брехнею та узурпацією влади, саме Росія насаджувала нам культуру бандитського двовладдя. Отак по всій країні почали просипатися люди. Однією такою людиною став Даніїл Касьяненко, молодий хлопець, якому було на той час 17 років. Народжений у 1996 році, в місті Запоріжжі, він на відміну від своїх однолітків швидко зорієнтувався і обрав сторону. Сторону європейського шляху України, сторону незалежної України. Сповнений бажання будувати самостійну країну, він став пліч опліч з тими хто боровся на місцевому запорізькому майдані. Потім анексія Криму і він у лавах місцевої самооборони, готовий протистояти російській армії з палицею в руках. Захоплення Донецька і Луганська російськими найманцями, вже 18 річний українець сприйняв, як удар по всьому що він любив. Бо з дитинства він чітко знав, що таке батьківщина і що таке чоловік, який має боронити своє.

08.03.2015 року, три дні після 19-го дня народження, поставивши батьків перед фактом, він рушив на війну. Тоді вступивши у лави добровольчого батальйону “Карпатська січ”, сповнений жаги до перемоги, без страху і вагань Даніїл опинився в епіцентрі бойових дій, там де битва набула принципового характеру, там де зібралися самі люті оборонці української землі, там куди ворог посилав свої кращі сили, селище Піски, біля донецького аеропорту.

Три місяці, дві контузії, вмовляння батьків повернутися, категорична відмова, мужність, і ось він, загартований у боях воїн, який щойно офіційно вступив у лави 93 бригади ЗСУ. Воїн якому 19 років, мрія якого була перемога, загинув 6 серпня 2015 року виконуючи бойове завдання на передньому краю боротьби за незалежність і територіальну цілісність України. Так ми всі думали тоді. Загинув, як тисячі українців, поклавши життя за щасливе майбутнє вільної України. Похорони, сльози, його більше немає. Та ні, все не так то просто. Залишивши земне життя він продовжив воювати! Через нас, через наші сни! Спілкуючись з тими хто його знав я дізнався, що він продовжує впливати на багатьох людей, змінювати їх долі, направляти, приходити на допомогу, підказувати.

Так 07.08.2019 року відвідуючи його могилу разом з батьками і близькими, я розповів свій сон, який наснився мені напередодні. Бій, Даніїл поранений у ліву руку, кажу йому - нам треба їхати додому, він відмовляється, каже “Я залишаюся на позиції!”. Я розлючений виходжу з приміщення і кажу сам собі “тоді я теж залишаюся”. У цей момент сон рветься, розбудив дзвінок друга. (Для мене цей сон знаковий, залишу свої висновки при собі).

Присутні на кладовищі вислухали мене. Марина мати Даніїла, розповіла про слова подруги її сина, яка сказала “він на завжди залишився на бойовому посту”. Там на кладовищі, я почув ще дві історії. У Даніїла був друг по школі, який свого часу відпетляв від повістки і довгий час уникав зустрічі з військкоматом. Та одного разу уві сні до нього прийшов Даніїл і наполегливо порадив стати у лави ЗСУ, мовляв “що ж ти друже, соромно бігати, хтось має захищати батьківщину”. Сьогодні цей хлопець з гордістю одягнув військову форму і навіть прийняв рішення робити військову кар'єру. Успіху йому і вдалої служби! Друга історія. Даніїл уві сні попередив свого побратима Олега, щоб той не йшов на чергування на позицію, а помінявся з іншім воїном. Тієї ночі був тривалий обстріл. Усі залишились живі. Олег впевнений, що саме Даніїл врятував його життя.

Виходить Даніїл Касьяненко продовжує жити і битися вже після фізичної смерті? Перетворюючи наші сни у реальність, направляючи нас на боротьбу за ті ідеали, які захищав сам? Він реально одягнув свого шкільного приятеля у берці, врятував життя іншому, дає мені підказки! І це лише те що знаю я! А до скількох ще знайомих і не знайомих він приходить у снах? Скільки таких, як Даніїл, тих хто продовжує вести українців до перемоги, тих хто захищає нас з небес?

Виходить, українську націю єднає щось більше ніж матеріальні ознаки? Виходить, ми безсмертні!

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, так буде небо!

Ліна Костенко.


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх