EN|RU|UK
Блоги Александр Михельсон
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  7959  89

Сварка Зеленського й Клімкіна як погана прикмета для всіх

Сумна і водночас анекдотична історія про те, як президент Зеленський публічно на міністра Клімкіна образився – це історія про головну, напевне, загрозу українській державності сьогодні. Про конфліктність, помножену на непрофесіоналізм.

Немає нічого дивного, коли між новою владною командою і рештками старої відсутня довіра. Ми не знаємо достеменно, на чому ґрунтувався глава МЗС, не поставивши главу держави до відома щодо пропозиції росіян віддати наших моряків лише для того, щоб ті сиділи в українській в’язниці. З опублікованого паном Клімкіним листування очевидна справедливість його слів про те, що це дійсно була "пастка", і дійсно "досить примітивна". Проте лишається загадкою, чому про всю цю історію так і не стало відомо панові Зеленському – ну хоч би постфактум, але ж не з преси, а безпосередньо від МЗС.

Можливо, міністр і справді мав підстави вважати, що президент "повівся б" на російську пастку. Водночас у заяві Клімкіна на тому ж Facebook – мовляв, "мене знайти легко", тож дарма президент жаліється на брак комунікації – проглядає забагато особистого. Принаймні, в конкретному ж випадку проблема в тому, що президент взагалі був не в курсі, що треба когось шукати, еге ж?

Словом, "так не робиться".

Реакція Зеленського ще дивовижніша. Винести претензії до міністра на публіку – це не тільки продемонструвати urbi et orbi, що на найвищих щаблях української влади в непростий, м’яко кажучи, для країни час займаються дріб’язковими чварами. Це ще й розписатися у власній слабкості. Політична недосвідченість і особисті комплекси – налице, і це не тішить. Досі подібною поведінкою серед українських президентів вирізнявся хіба що Віктор Ющенко. Всі знають, чим воно скінчилося.

Під час візитів п. Зеленського до Парижа та Берліна команда президента, зчепивши зуби, закликала на допомогу команду МЗС, і всі без винятку оглядачі-міжнародники стверджують, що якби не це, візити вийшли б геть провальними, а так усе було ще більш-менш. Проте тепер суперечності між Михайлівською й Банковою вилізають у публічний простір, і то в цілком істеричній формі. Важко не зауважити, що стається це з подачі росіян – великих майстрів створення розколів як у суспільствах, так і в елітах країн, які вони обирають своїми цілями.

І якщо Зеленський та\або його радники вважають, що досить буде поміняти міністра на лояльного, і все виправиться, то це не дуже обґрунтовані надії. Українська дипломатія (як і дипломатія будь-якої країни) – це каста. З одного боку. А з іншого, це – вкрай коротка лава запасних і просто брак професіоналізму. Так склалося ще з радянських часів, коли найкращих послідовно забирали до Москви (та вони й самі туди рвалися, чого вже там).

Сумнозвісний розкол у суспільстві, оці всі "75 % на 25 %" - це вже досить погано, але він, на щастя, буяє здебільшого в соцмережах. Латентний конфлікт між професіоналами з кастовим гонором та "молодою командою" з апломбом народних улюбленців – це було б набагато гірше.

Як казав класик, "астанавітєсь".

P. S. Як стало відомо зі статті "Європейської правди", опублікованої якраз під час написання цього блогу, за лаштунками конфлікту проглядається домовленість Парижа та Бреліна з Московю – домовленість, якої досягли і без міністра Клімкіна, і без президента Зеленського. Що ж: це лише підкреслює актуальність проблеми…

 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх