EN|RU|UK
Блоги Виолетта Киртока
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
  1428  4

Чотири роки ніхто не несе відповідальність за смерть спецпризначенця в ДТП

3 липня виповниться чотири роки, як Максим
, заступник командиру батальйону 3-го полку спецпризначення, загинув в маршрутці, повертаючись додому з війни. Майор приймав участь у запеклих боях з осені 2014 року. А на початку липня їхав у рідний Кропивницький на короткочасний відпочинок. І не доїхав. Сідаючи в маршрутку в Києві, Максим подзвонив мамі і сказав, що виїжджає. Ще й попросив приготувати плов. Це був останній дзвінок бійця.

Неподалік від Корсунь-Шевченківського маршрутка на великій швидкості влетіла в вантажівку. Як говорять свідки ДТП, водії машин, які обігнав той самий мікроавтобус, він летів на великій швидкості, його мотало по всій дорозі. В результаті аварії декілька пасажирів отримали важкі травми, а Максим Латаєв загинув на місці.

- Від вцілилих пасажирів маршрутки я дізналася, що з водієм відпочатку поїздки було щось не те, - говорить сестра загиблого спецпризначенця Інна Латаєва. - По дорозі він кричав на когось по телефону, зненацька тормозив там, де не було ні перешкод, ні інших машин. Декому здавалося, що в якісь моменти він почав засинати за кермом. Один з пасажирів - водій-дальнобійник - запропонував сісти за кермо в Корсуні. Але вони туди не доїхали. Максим сидів безпосередньо за водієм, удар прийшовся прямісінько на його місце... Лікарі казали, що врятувати його не було ніякої можливості. Інший молодий чоловік отримав перелами обох ніг, ще у одного був зламаний хребет, жінка, яка сиділа попереду, стала інвалідом внаслідок перелама стегон. При цьому водій відбувся лише подряпинами. Він вискочив із-за керма і... сховався на обочині.

Фірма-перевізник ФЛП"Домарецька" і надалі продовжує займатися перевезенням людей. По факту ДТП була відкрита кримінальна справа, вона вже давно передана в суд. Водій Дмитро Ємельянов проходить по ній як звинувачувальний. У справі визначено вісім постраждалих. Серед них мама і сестра загиблого Максима. Суди вже тягнуться більше, ніж три роки. Засідання безкінечно переносяться.

- Таке відчуття, що винні будь-яким способом хочуть уникнути покарання, - продовжує Інна. - Хазяйка маршрутки стверджує, що водій взяв машину без відома та поїхав у Київ. Але всі пасажири дізналися про відхід мікроавтобуса по маршруту, звертаючись до диспетчера. Їм говорили, куди підійти, звідки їх заберуть. Вже пізніше стало відомо, що бус не розрахований на пасажирські перевезення, а перероблений з вантажного. Від удару всі сидіння було зірвано.

Два роки справа розглядалася судом Корсунь-Шевченківського, змінилося двоє суддів, але з місця справа так і не зрушила. Потім її передали у Кропивницький, судды Руслану Бурко. Але і тут швидкості не додалося. Розгляд справи могли відмінити... із-за погодних умов, заметілі, наприклад.

- Ми з мамою вже втрачаємо надію, що справа взагалі закінчиться вироком, - каже Інна. - Це дратує і злить. Ми вважажємо, що люди, які винні у ДТП, мають понести відповідальність за скалічених людей, бути покараними за те, що загинув мій брат, захисник країни, який міг би ще прислужитися Україні.

11 червня мало бути чергове засідання, але його відминили у зв’язку із відсутністю адвоката водія, яка мала справу в іншому місті. У неї завжди є вагома причина, яку вона надає суду. Ми вже тричі почали справу з початку. У Корсуні суд вислухав всіх потерпілих і мав вже виносити рішення, коли справу передали в суд Кропивницького. З того часу у справі змінилися два судді, перший також встиг провести декілька засідань, вислухати людей, які їхали у тій маршрутці. Тепер ми це зробили із ще одним суддею. Зараз все зупинилося на стадії, коли адвокат водія зробила запит, щоб у суд викликали експерта, який проводив експертизу технічного засобу після ДТП. У матеріалах справи, у його висновках чітко записано, що мікроавтобус був справний, що ніяких технічних причин для зіткнення не було. Там само, як і стан вантажівки. Експерт у висновку написав, що зіткнення сталося з вини водія мікроавтобусу. Але адвокат водія тепер ставить це під сумнів. Більше того, наполягає, що вантажівка була перегружена, і її водій також має відповідати за ДТП. Хоча це не так. Вантажівка відповідала всім нормам, до того водія претензій немає. Він, до речі, двічі давав свідоцтва у суді, приїздив на засідання, хоча за цей час влаштувався працювати за кордоном

На даний момент засідання перенесено на 11 липня. Чи відбудеться воно – уявлення не маю. Хлопці з полку, друзі Максима готові приходити на суди, щоб підтримати нас з мамою, щоб показати суддям і винуватцям, що вони також хочуть почути вирок. Але ці постійні переноси…

-Що з водієм мікроавтобуса, чим він зараз займається?

-Продовжує возити людей. Перші три місяці він провів під домашнім арештом, а потім цей строк закінчився, він повернувся до роботи. Ще якийсь час він працював на ту саму організацію, якій належить та машина, на якій він скоїв зіткнення. Зараз, наскільки я знаю, возить людей на море. За цей час на нього склали два чи три адмінпротоколи, тобто правила порушує і далі… За цей час, що тягнеться справа, я вияснила, що бажаючи заробити побільше, водій сів за кермо, не відпочивши. Напередодні дня загибелі мого брата він відвіз людей на море, а пізно ввечері зібрав пасажирів в Кропивницькому і відвіз їх в Київ, без сну був майже двоє діб. А звідти ще набрав людей і поїхав назад. Відпочинку у нього не було зовсім. Тому цілком ймовірно, що він просто почав засинати, коли врізався в вантажівку…

Кожного року виходять публікації про цей суд, суспільству нагадують про ДТП, але на адвокатів винуватця та суддів це не впливає жодним чином. Вони, таке відчуття, не вміють співчувати, впевненні, що ні вони самі, ні їх близькі не потраплять в таку ситуацію, не сядуть в автобус до водія, який буде нехтувати життями пасажирів.

Несправедливість того, що відбувається, обурює друга загиблого Максима десантника Олександра Пономарьова, який намагається не тільки підтримувати родину спецпризначенця, але й достукатися до суддів, щоб все ж винні були покарані.

-Я починав служити в 50-му навчальному центрі, на базі якого готували бійців – 3-ого та 8-ого полків спецназу, - говорить Олександр. - Макс був у нас викладачем на циклах тактико-спеціальної підготовки. Коли організовувалися змагання груп спецназу, все було на ньому, він продумував маршрути, завдання… Потім Макс був призначений командиром першої роти, в якій служив. Він страшенно любив парашутний спорт, як і я. Тому ми разом з ним тренувалися. Коли частину розформували, багато хто з офіцерів звільнився. Макс також пішов у цивільне життя, але з початком війни повернувся. На його рішення вплинуло моє поранення… Загибель Макса стала для мене неймовірною трагедією. Крім того, що загинув прекрасний чоловік, ще варто пам’ятати, що підготовка грамотного офіцера такого рівня, як Максим, обходиться державі досить дорого. І його загибель з вини водія – це втрата для всієї країни. Саме держава має бути зацікавлена в покаранні винного – бо втратила свого захисника. А ми маємо ситуацію, коли на мирній частині можна вбити людину и не бути за це покараним! Мене злить і ображає, що так розкидуються людьми! Поки ти бойова одиниця – ти потрібний, як тільки з тобою щось трапилося – не потрібний. Так не має бути! Я готовий їздити з Хмельницького у Кропивницький на засідання, але ж їх постійно переносять. Я маю підтримувати сестру і маму Макса в такі дні, але судді наче навмисно затягують процес, роблячи додатково боляче рідним і знайомим бійця. Але найбільше мене вразила відповідь одного з журналістів-телевізійників, до якого я звернувся з проханням підтримати Інну, нагадати глядачам про цю ситуацію. Мені сказали: "Та це вже нікому не цікаво"… Я з цими словами міритися не буду!

Взагалі, у мене таке відчуття, що правосуддя в нашій країні не на боці бійців. І в травні це довели саме в суді по іншій справі – над фермером-сепаратистом, з вини якого загинула ціла група бійців спецназу під Латишево. Фермера з Доннеччини Миколу Бутрименка визнали винним у фінансуванні тероризму. У 2014 році він здавав бойовикам місце розташування українських військових. 29 липня 2014 року 19 бійців 3-го полку спецпризначення в районі села Латишеве Шахтарського району розшукували пілота українського літака Су-25, який був збитий проросійськими силами 23 липня. Микола Бутрименко зустрів військових та запропонував їм переночувати в ангарі його ферми. На той час він керував агрофірмою "Імені челюскінців", був депутатом Шахтарської райради Донецької області від "Партії регіонів", а сам повідомив про це терористам. Ті прибули на місце на БТРах і БМП, розстріляли ангар з кулеметів. Частина українських бійців загинула на місці, інші потрапили в полон, кільком вдалося врятуватись.

Деякий час Микола Бутрименко навіть їздив на підконтрольну Україні територію по пенсію, але згодом став обережнішим і лінію розмежування вже не перетинав.
У червні 2016 року українські спецпризначенці затримали його в "сірій зоні", поруч із блокпостом сепаратистів на КПВВ "Мар’їнка". Місяць тому Куйбишевський районний суд Запорізької області виніс вирок — позбавлення волі строком на 8 років з забороною обіймати керівні посади з організаційно-розпорядчими функціями та здійснювати фінансово-господарську діяльність на строк два роки та з конфіскацією майна.

Відповідно до "закону Савченко", Миколі Бутрименку зарахували термін перебування в СІЗО у строк відбування покарання. Зважаючи на те, що він перебував під вартою з 1 липня 2016 року, підсудний вже відбув шість років ув’язнення (один день попереднього ув’язнення вважають за два дні позбавлення волі). Тобто досить скоро він вийде на волю і зможе робити все, що завгодно? Хіба це справедливо по відношенню до загиблих? Це послугує чудовим прикладам іншим зрадникам: мовляв, українське правосуддя нічого серйозного вам не зробить. Мене це особисто страшенно злить. Так не може бути. І про це потрібно не говорити, а кричати, вимагаючи справедливого суду.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх