EN|RU|UK
Блоги Дмитро Горєвой
Дмитро Горєвой, релігієзнавець, директор Центру релігійної безпеки
  4925  35

Примхи Філарета та майбутнє ПЦУ

Всі вже почули заяву Філарета про відновлення УПЦ-КП. Логіка у високопреосвященного владики проста ‒ скликаємо собор, змінюємо статут і проголошуємо патріархат. А оскільки патріарх вже є, то новим очільником церкви стає сам Філарет.

І це при тому, що сам Філарет обіцяв напередодні собору, що не претендуватиме на керівну роль у новій автокефальній церкві. Є навіть відповідний документ. Філарет мав здійснити транзит церковної влади, проте відмовився.

Такі дії Філарета несуть загрозу усій новонародженій Українській автокефальній церкві. Річ у тому, що відповідно до статуту ПЦУ та Томосу про автокефалію питання статусу та титулу предстоятеля вирішуються спільною комісією ПЦУ та Вселенського патріархату. Тобто самостійно проголосити патріарший устрій церкви та змінити титул предстоятеля з митрополичого на патріарший просто так не можна. Треба погодження з боку Вселенського патріархату.

Якщо ця норма буде порушена це може спровокувати навіть відкликання Томосу. Такі прецеденти вже були в історії. Румуни у 1878 р. після 13 років перебування у розколі (самостійно проголосили автокефалію) нарешті отримали Томос від Вселенського патріархату. У Томосі була умова, що румуни отримують миро від Константинополя. Однак у Бухаресті вирішили, раз Томос вже у нас, то вороття немає. І почали самі варити миро, тим самим порушивши Томос. Реакція Вселенського патріархату була миттєва ‒ тільки-но підписаний Томос відкликали і він так і не набув сили. Для подолання церковного конфлікту потрібно було 7 років. Погодившись на умови Константинополя румуни таки отримали Томос, але вже за іншого Вселенського патріарха, аж у 1885 році.

Схожа до нас ситуація була у болгар. Вони після понад 70-річного розколу отримали автокефалію у статусі митрополії у 1945 році. Через 8 років вони скликали Помісний собор на якому в односторонній спосіб проголосили патріархат. Це викликало конфлікт з Константинополем, який тривав ще 8 років, аж допоки Вселенський патріархат у 1961 році не визнав патріаршого статусу БПЦ.

Чи потрібен зараз ПЦУ патріархат?

Патріархат нічого не додає до функціонування церкви, окрім понтів. Очільники усіх автокефальних церков рівні між собою і мають однакові права і голос їх є рівноцінним. Однак існує така річ, як Диптих ‒ перелік всіх очільників автокефальних церков. Спочатку у ньому згадуються патріархи, потім архієпископи, а за ними митрополити. Церковні мужі дуже чутливі до таких речей ‒ їм важливо на якому місці у переліку вони стоятимуть. Так ось, якщо ПЦУ односторонньо проголосить патріархат, то ми автоматично маємо зайняти 10 місце ‒ після Грузинської Церкви. Однак лишимо позаду Кіпр та Елладу. Це вкрай негативно відіб'ється на міжнародному визнанні ПЦУ, оскільки Кіпр дуже хворобливо ставиться до цього питання.

Нам наразі немає куди поспішати. Спочатку потрібно довершити процес визнання, відновити сопричастя з усіма автокефальними церквами. А вже потім гнути свою лінію і змагатись за патріархат. Це називається стратегічне мислення. На жаль, владика Філарет не хоче його демонструвати.

Небезпека наразі полягає у тому, чи вдасться Філарету увести у розкол інших. Якщо за ним піде незначна кількість людей ‒ це не страшно для церкви. Більше того, ПЦУ позбудеться зайвої токсичності, що посприяє зближенню та об'єднання з парафіями УПЦ (МП), які дуже часто не проти автокефалії, а проти Філарета.

Якщо ж Філарета підтримає більшість ‒ українська автокефалія може загинути, ледь народившись. Оскільки нам вже не віритимуть, за нас ніхто не захоче "впрягатись". Все залежить тільки від нас. Чи вистачить мудрості та рішучості у преосвященних владик вистояти та не прогнутися під психологічним тиском їхнього колишнього керівника? Побачимо. На 14 травня Філарет збирає довірене коло осіб, тоді ж він і вирішуватиме чи йти на розкол чи ні.


 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх