EN|RU|UK
Блоги Сергій Пархоменко
директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД
  444  2

"Спасибо жителям Кривбасса..."

Його звуть Павло і йому 21 рік. Я познайомився з ним в Кошице, в Словаччині. Тут він працює на будівництві різноробом. До цього навчався в Польщі. Після того, як під час однієї з вечірок Павло мав необережність вигукнути «Слава Україні!», польські студенти звернулися в поліцію. Коли постала загроза депортації з країні, Павло звернувся до Генерального консула України за допомогою. Але консул в грубій формі відповів: «Єзжай, бандера, дамой, єслі закони мєстниє нє уважаєш!». В результаті Павла відрахували з університету і депортували. Щоб якось заробити на життя (бо в Україні роботи нема, а в Росію він їхати відмовився з ідеологічних переконань), Павло поїхав працювати на будівництво в Словаччину. Ось що він розповів:

«В 2019 році я, як і більшість моїх друзів (нам якраз виповнилося 18 років), вже мали змогу голосувати на виборах. Ми голосували за зміни, за Зеленського. Друзі казали, що Порошенко настільки закрався, що у нас, молодих, нема майбутнього з таким президентом… Хоча батьки намагалися якось пояснити, що мої друзі, м’яко кажучи, помиляються, я твердо стояв на своєму: я вже дорослий і сам прийматиму рішення, сам нестиму відповідальність за свій вибір! Ех, якби ж я тоді послухав батьків…

…Коли після 3-х місяців безкінечних конфліктів з Верховною Радою новий президент таки протиснув свого міністра оборони, якогось дурачка, у якого тільки військова кафедра за плечима була (зараз навіть прізвища не згадаю, пам’ятаю тільки, що вони з Зеленським в 90-х познайомилися, коли в КВН грали), Росія атакувала Маріуполь…

Поки новий міністр оборони і президент вагалися, думали, як відповісти, російські окупанти взяли Авдіївку, оточили Маріуполь і наближалися до Бердянська. Нарешті Зеленський дав згоду на 7-у, здається, хвилю мобілізації… Я спочатку теж хотів іти на війну, але коли в новинах почали передавати інформацію про нові «котли», коли ми побачили, як з фронту йдуть десятки вантажів-200, коли дізналися, що загинув мій сусід, який теж, до речі, дуже агітував за Зеленського, батьки зняли останні гроші, що зберігали в Приватбанку, і відправили мене навчатися в Польщу. Благо, біометричний паспорт встигли зробити, поки ще Порошенко був президентом, і я встиг без проблем дістатися Варшави, бо на той момент безвіз ще діяв. До речі, добре, що батьки тоді все з депозиту зняли, бо потім Приват, який повернули попередньому власнику, взагалі всі вклади заморозив.

А в цей час Зеленський таки прийняв умови Путіна і ватажків ДНР - Пушиліна і ЛНР – Пасічника про мирову угоду на основі входження ДНР та ЛНР до складу України на умовах автономії і проведенні виборів до Верховної Ради в ОРДЛО паралельно з амністією всіх бойовиків.

Восени 2019 року ЄС призупинив безвіз і дію Угоди про асоціацію… Після парламентських виборів бойовики разом з «Опозиційною платформою за життя» та рядом мажоритарників (деякі з них пройшли в парламент під прапорами партії «Слуга народу», але потім перейшли до колаборантів) сформували більшість. Премєром став Микола Азаров, а спікером – Віктор Медведчук. Першим рішенням нової Ради стали зміни в Конституції, а саме – відмова від курсу на вступ в НАТО і ЄС.

Поки відбувалася ця колотнеча, деякі ОТГ на сході і півдні країни почали грубо порушувати законодавство України: не маючи на те право, почали створювати нові адміністративні одиниці з правами автономій, повертати комуністичні топоніми, вводити російську мову як регіональну...

Звичайно, більша частина українського суспільства постала проти такого стану речей. Почалися вуличні акції, сутички, полилася кров - навіть в далеких від Донбасу регіонах. В цей час, навіть без усіляких референдумів, Верховна Рада узаконює дії ОТГ, закріплюючи за ними статус практично автономних республік. Звичайно, українські патріоти за допомогою зброї в ряді таких ОТГ почали відновлювати той стан речей, що був до осені 2019 року. Але Росія, з якої зняли санкції за Донбас, вводить «зелених чоловічків» на Херсонщину, Харківщину, Одещину, Запоріжжя… Зеленський, який вже усвідомив свою помилку, просить Захід відновити санкції проти РФ. Але Верховна Рада, що і так урізала повноваження президента до мінімуму, блокує ініціативи Зеленського, ще й погрожує йому розпочати процедуру імпічменту….

Що буде далі – я не знаю. Поки тут, в Словаччині, а далі подивлюся. Може, поїду до Німеччини. В Україну повернутися не можу – в новинах кажуть, що кожного українця, який перетне кордон між країнами ЄС і Україною, будуть доправляти в СБУ, бо тепер кожен наш громадянин розглядається урядом Азарова як потенційний диверсант, засланий НАТО для підготовки перевороту в Україні…

Хто винуватий в усьому цьому? Спочатку серед моїх друзів, які зі мною вчилися у Варшаві (переважна більшість з них – зі Львова, Києва, дехто, як і я, з Винниці), була популярна кричалака «Спасібо жителям Крівбаса…».

Тепер я розумію: «спасібо» треба казати не лише «жителям Крівбаса», а всім наївним мешканцям що Кривого Рогу, що Винниці, що Києва, що Одеси, що Дніпра, що Харкова, всім нам, що допустили такий стан речей!

Може я таки наважуся повернутися в Україну, хоча тут, в Європі, мені якось комфортніше і спокійніше».

Це поки що – вільні роздуми на тему «що буде, якщо…». Але погодьтеся, не такими фантастичними вони видаються. І ми ще маємо час зробити все від нас залежне, щоб цей сценарій не втілився в реальному житті. 


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх