EN|RU|UK
Блоги Владимир Липкан
Доктор юридических наук
  140  4

ПЛАНУВАННЯ ВЛАСНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ТА ЗАМОЖНОСТІ

Нинішня ситуація з виборами яскраво показала досить суттєві завдання, над якими має працювати українське суспільство. Передусім йдеться про необхідність зміни світогляду наших громадян. Розуміння того факту, шо ані Президент України, ані Парламент, ані будь-які інші інституційні структури не здатні самотужки перетворити нашу державу в процвітаючу лише за одним власним помахом руки має бути чітко усвідомленим.

Завдання українського суспільства полягає у тому, щоб зрозуміти власну історичну місію: творення нової держави. 

Саме тому, кожен українець має усвідомити свою причетність до побудови держави, кожен свідомий громадянин має поставити собі за мету власне благополуччя не як імператив лише власного розвитку, а як елемент розвитку всієї соціальної системи.

Так само як і процвітаюча держава має стати наслідком не запозичень різних ресурсів у міжнародних  організацій, постійних кредитів та інших інородних вливань, а передусім наслідком спільного та свідомого, цілеспрямованого та натхненного руху усього українства до спільної мети – побудови суспільства благополуччя.

Коли я чую про обіцянки щодо підвищення пенсій, підвищення рівня життя тощо мене просто душить сміх. 

Звідки це все візьметься? 

Це все одно, що спудей чи аматор в тому чи іншому виді спорту мріятиме про те, що, вдягнувши брендовий одяг, він одразу стане чемпіоном Олімпійських ігор, або чемпіоном світу. Я не політик, а аналітик, тому можу собі дозволити озвучити сухий остаток таких гіпотетичних та популістичних міркувань: цього не буде. І крапка.

Відсьогодні маємо зрозуміти і змінити своє власне ставлення до держави: вона не є служницею інтересів людини. Вона може лише разом із людиною, спільно з нею створювати умови для реалізації нею власних інтересів.

Не можна взяти з кошика те, чого ми туди не поклали.

Не можна очікувати, наприклад, на державну незалежність, якщо державні структури та весь інституційний механізм працює розбалансовано, а окремі органи державної влади фактично обслуговують корпоративні інтереси тих чи інших корпорацій або представників олігархату або ж транснаціональних корпорацій.

Не можна очікувати ефективності роботи від правоохоронної та безпекової системи, коли кожен орган не вбачає себе елементом саме система, а прагне до домінування. Я лишаю осторонь надмірно шкідливі звички сучасних очільників цих органів переносити обговорення вузько професійних питань у мас-медіа сферу.

Так само не можна громадянам, які свідомо не сплачують податки, не відкладають собі самостійно на період біологічного відпочинку розраховувати на пенсію. 

Фінансова нерівність є справедливою, оскільки є свідомими вибором кожного громадянина.

 Держава не примушує нас купувати по «акціям» кожного місяця здебільшого непотрбні нам речі. 

Держава не примушує нас якнайшвидше позбавлятися грошей, беручи споживчі кредити і потім роками застрягаючи у виплаті рабських відсотків. 

Це все наш власний вибір. 

Тож якщо ми маємо вибір,  то напевно, можна спробувати і щось таке, чого раніше не робили: спробувати спланувати  своє фінансове становище у період зрілості, тим самим формуючи нову традицію для прийдешніх поколінь, для яких наявність полісу накопичувального страхування буде сприйматись безальтернативною і безапеляційною аксіомою.

Я неодноразово писав про вади шкільної освіти. Вони передусім вони полягають у тому, що всіх дітей в звичайних школах готують до роботи в секторі Р (за Робертом Кійосакі) – роботи в якості найманих працівників, так званого фактичного трудового приблизно 45-річного рабства із цукеркою (для тих, хто доживе) в кінці - років в 70 можливість отримати державну пенсію.

Тобто наперед українська освіта суттєво (а може й свідомо) відстає від сучасних освітніх трендів, а головне вона фатально не відповідає швидкоплинності розвитку процесів у сфері кіберглобалізації і впровадження квантових технологій, квантового та нелінійого мислення, а також штучного інтелекту. 

Сьогодні в освітянській сфері навіть і зараз мало хто собі ставить запитання про те, що до 2030 року зникне майже 50 % всіх відомих сьогодні професій. 

А що це означає? А це означає, що сьогоднішня система освіти і подальшого навчання у ВНЗ початково приречена на підготовку … безробітних, і невдах. Сьогоднішня система освіти – фабрика для будови суспільства нещастя.

А тепер інше запитання: як може бути успішною держава, коли в ній люди є невдахами, коли люди в ній не почуваютсья щасливими і не вміють бути заможними?

Питань можна ставити багато, але в цій статті я зосереджу увагу лише на окремих аспектах, які, на мій погляд, відіграють ключове значення для будови ефективної держави.

Одразу ж відзначу, що далекий від абсолютизації концепції людиноцентризму. Тим більше, що залишки свідомих науковців, які самостійно працюють над власними статтями, здебільшого сліпо копіюють нав’язані тренди щодо зменшення ролі держави. До чого це призвело?

Особисто переконаний: Зменшувати роль держави можна буде за тих умов, коли вона стане настільки ефективною, що передача окремих функцій до громадянського суспільства чи то окремих громадян ніяким чином не вплине на подальшу ефективність функціонування усієї соціальної системи. 

За інших умов, це нагадує навчання плаванню за методикою: вивезли людинуу, котра не вміє плавати, до середини річки чи моря, кинули у воду и дивимось: якщо випливе, значить навчилася плавати, якщо ні, то хай тоне…

Такий підхід до побудови держави призвели до повного нівелювання розуміння сутності та призначення держави, відсутності поваги до державних інституцій. 

Ще раз підкреслю: поваги не до конкретних осіб, які тимчасово обіймають ті чи інші посади, а саме поваги та довіри до державних інституцій. 

Сакральність влади не є метафоричною. Вона є основою онтологічного та аксіологічного розуміння сутності влади.

Концептуальна хиба сучасного розвою українства полягає у комплексному впливі чинників, до основних з яких я включаю:

порушення законів діалектичного матеріалізму, засад системного та синергетичного підходів, що практично виявилося у: підміні змісту формою, якості – кількістю, фрагментації закону заперечення заперечення, коли руйнування усього без пропозицій будови нового вважається догматичним;

підміна реального життя віртуальним;

геймифікація суспільних відносин;

редукування складних проблем;

відсутність сталих традицій поваги до інституцій держави;

споживче ставлення до держави;

відсутність звичок щодо несення відповідальності за власне ефективне життя;

відсутність планування власного благополуччя,

На останньому дещо зупинюсь. У школі, наприклад, навчають математиці. Це апріорі потрібна наука. Але за формою подачі даної науки ще зі школи у малюків та дітей здебільшого відбивають усіляке бажання до її вивчення, прищеплюючи утилітарне ставлення до цієї науки в якості інструменту для підрахунку коштів в магазині.

І коли після розвалу Радянського Союзу нам нав’язали примат гуманітарної освіти, це було створено свідомо: позбавити нашу соціальну систему еліти, здатної математично і аналітично прораховувати настання тих чи інших наслідків від вжиття тих чи інших дій. Скажу інакше: руйнація формування математичного мислення з дитинства призвела до практичної відсутності національної еліти, здатної  до самостійного стратегічного мислення.

Іншими словами: сучасна система освіти спрямована на повне унеможливлення планування українською молоддю свого життя: стратегічного мислення; свідомого планування свого майбутнього, планування свого благополуччя, планування сімейного бюджету, та навіть планування свого щастя.

Саме тому, ідея накопичувального страхування, яка в усьому світі вже давно успішно реалізована причому у різноманітних формах і для іноземних громадян мати власний поліс накопичувального страхування так само нормально, як чистити зуби й мити руки, в Україні ще й досі не приживається. Причому саме на ментальному рівні.

Логічні аргументи, бухгалтерські звіти, апелювання до світових відомих аудиторських  компаній, що здійснюють перевірку лайфових компаній, їхні річні звіти, навіть напрями вколадення коштів за консервативним інвестиційним портфелем та інші аргументи не сприймаються домінуючою більшістю українців.

І це відбувається не тому, що це на працює. Це працює. Працює успішно і в усьому світі і вже багато років. 

І якщо на світлині ми бачимо бідного пенсіонера, то навряд чи скажемо: який бідолаха зі Швейцарії, так сподівався на державну пенсію, а вийшов не неї і геть збіднів… 

Так само навряд чи, коли ми бачимо світлину пенсіонерів, що подорожують світом на круїзних океаничних лайнерах, відвідуючи Багамські або Галапогоські острови, Норвегію, Арубу чи Французьку Полінезію, Мадагаскар, Перу, Камбоджу тощо, навряд чи ми з гордістю скажемо: о, це наші – українські пенсіонери з Жашківа та Жмеринки, Краматорська або Стрия.

А тепер запитання: а хто сьогодні заважає, працюючи в Жашкові чи Жмеринці, Києві чи Львові, Одесі чи Харкові, зрозуміти одну просту і навіть тривіальну істину: якщо ми  хочемо бути заможними в періоді біологічного відпочинку (періоді усвідомленої зрілості, періоді відпочинку – нехай там як!)у, то це потрібно ПЛАНУВАТИ!

Так! Власну фінансову заможність потрібно планувати.

Там де план – там є пан.

І якщо ми свідомо почнемо планувати свій робочий день, свій робочий тиждень, місяць, рік, десятиліття, а потім і взагалі окремі періоди нашого життя з прогнозними та індикативними кількісно-якісними показниками, то наша держава стане геть іншою. Підкреслю ще раз: розвиток та зміни держави починаються не з виборів Президента, а через зміну світогляду кожного з нас окремо. 

Вибори Президента – це результат та оцінка рівня розвитку кожного з нас.

Заможна нація – це щаслива нація. 

Благополуччя не є даром держави, а виступає наслідком розумного та правильного, свідомого планування свого життя, в тому числі й фінансових показників.

Не можна мріяти про високий рівень життя на пенсії, якщо ми все своє життя зароблені кошти лише витрачали. Ми не вкладали, не інвестували, не накопичували. ТО звідки у нас будуть гроші, якщо ми від них все життя шалено позбавлялись? 

Тому не потрібно усю відповідальність за своє життя покладати на когось. 

Наше життя – наша персональна відповідальність. Тож потрібно насампочатку навчитися бути відповідальними за себе, а потім вже вимагати відповідальності від інших, в тому числі й від політиків.

Держава може допомогти, направити, створити сприятливі умови. Але держава не може хотіти за нас, думати замість кожного з нас, планувати за нас, видумовувати цілі кожному з нас і реалізовувати їх за нас.

Отже планування благополуччя, планування своєї заможності кожним окремим українцем стане першою жаринкою до власного саморозвитку.

 В країні, де особистість прагне до самовдосконалення, державні інституції просто змушені будуть постійно змінювати свій формат функціонування. А якщо громадяни країни лише прагнуть змін у владних інституціях, при цьому не змінюючи свого світобачення, не плануючи власне життя, не плануючи, врешті-решт, власних змін, то з цього нічого не буде.

Планування власного благополуччя та щастя є свідомим процесом кожного українця. Нам потрібно позбутись застарілих традицій покладання усіляких тягарів, в тому числі й фінансових щодо нашого утримання, лікування, освіти тощо лишень на державу.

Маємо згуртуватись в спільному та синергетичному пориві до цілепокладання, формування власних планів розвитку персонально кожного і складання алгоритму досягнення цілей із конкретним або прогнозним ресурсним забезпеченням.

Розумні громадяни – основа процвітаючої держави.

В рамках моєї концепції Smart Ukraine саме розумні та свідомі громадяни, котрі планують своє життя, у тому числі фінансове благополуччя і становитимуть основу середнього класу, з лон якого згодом і формуватиметься національна еліта.

А національна еліта, своєю чергою, вже розроблятиме нові смисли буття соціальної системи, формуючи дороговкази процвітання для розумних українців, які утворюватимуть нову соціальну систему із власними метою, ідеалами, цінностями, інтересами та пріоритетами.


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх