EN|RU|UK
Блоги Іван Апаршин
військовий експерт, колишній директор Департаменту воєнної політики Міноборони та головний інспектор Міноборони, у минулому начальник Управління оборонної та безпекової політики Секретаріату Кабінету міністрів
  2514  53

Реформа ЗСУ часів Гриценка: Чому про кращі напрацювання хочуть забути заради передвиборчої боротьби

В останній день березня 2019 року українці прийдуть на виборчі дільниці, щоб обрати наступного Главу Держави. Вже в перший день перебування на посаді він повинен буде приймати рішення в сфері оборони. Що вимагає наявності на посаді президента професійної, фахово підготовленої особи. Часу на навчання в нього не буде! Натомість від його рішень буде залежати територіальна цілісність України та життя наших захисників на передовій.

Напевне, ніхто з українських виборців не схоче сісти в автомобіль, якщо за його кермом перебуватиме людина без водійського посвідчення та досвіду. Але чомусь багато громадян готові голосувати за кандидата в президенти без досвіду та освіти, які обіцяють «ковбасу по 2,20» та зменшення ціни на газ у 4 рази. То ж українське суспільство перебуває перед історичним вибором: чи стануть громадяни знову заручниками популістів, або ж посаду Глави Держави займе досвідчена та фахова людина з необхідним досвідом.  

Чим ближчою стає дата президентських виборів, тим більш цинічними та брудними стають звинувачення на адресу кандидата в президенти України Анатолія Гриценка. Всі вони звучать переважно від представників діючої влади. Спершу, активізувався Генеральний прокурор Юрій Луценко, який, всупереч закону, відкрито агітує за президента Порошенка. Під час засідання сумнозвісної ТСК Вінника, Луценко заявив, що Генпрокуратура візьметься за перевірку діяльності всіх колишніх міністрів оборони та керівників Генштабу з 1991 до 2014 років. Аби знайти винного у тому, хто з них став «генератором знищення військового потенціалу» ЗСУ.

Показово, що Луценко назвав таку справу «політичним вироком» для причетних до роззброювання української армії. Цікаво, а чи будуть судові вироки, або ж Генпрокурор, як завжди, обмежиться виключно політичними заявами? Більш того, ще до початку перевірки Луценко вже «визначив» винного, ним, як не складно зрозуміти, знову став  Анатолій Гриценко. Наступного ж дня тезу про Гриценка-зрадника підтримав Секретар Ради нацбезпеки та оборони України Олександр Турчинов. Додавши від себе багато інших неправдивих та оціночних суджень на адресу кандидата в президенти Гриценка.

Вважаю, що діючі представники влади, які у 2014 році через свою бездіяльність або ж відсутність досвіду, що стало одним з факторів втрати Україною Криму та окупації Донбасу, не мають морального права робити подібні заяви. А тим більше у період активної виборчої кампанії.

Адже правда зовсім інша! Навіть за два роки роботи на посаді міністра оборони України Анатолій Гриценко зробив набагато більше, ніж деякі наші можновладці впродовж останніх п’яти років. А напрацюваннями Гриценка і сьогодні користуються ті представники діючої влади, які звинувачують його у розвалі армії. 

Програма розвитку ЗСУ 2006-2011 років

З початком окупації Криму та бойових дій на Сході країни в 2014 році практично всі високопосадовці одностайно заявляли про те, що Україна могла протиставити російським військам не більше 6 тисяч підготовлених військовослужбовців з майже 200 тисячної армії.

Звичайно, впродовж останніх 5 років багато зроблено в плані боєздатності українського війська. Можливості армії зразка 2014 року та 2019 року – незрівнянні. Відновлено боєздатність військових частин, створено нові частини, достатньо повільно, але все ж відбувається оновлення озброєння та військової техніки. Але відкритим залишається питання: чому країна опинилась в небоєздатному стані у 2014 році? Та чи могли ми бути сильнішими на момент початку агресії? Однозначно могли, якби в період з 2010 по 2015 роки за президентства Януковича не були б знищені всі напрацювання, які проводились у Збройних Силах до цього часу.

Про це зараз мало говориться, але ще 2005 року під безпосереднім керівництвом міністра оборони України Анатолія Гриценка була розроблена та затверджена Державна програма розвитку ЗСУ на 2006 – 2011 роки. Вона передбачала не просто косметичні зміни у війську, а побудову стрункої системи оборони держави. Багато напрацювань з цієї програми втілюються в життя саме зараз.

Програма передбачала докорінну реорганізацію всієї структури української армії, видів ЗСУ, системи управління, підходів до планування і організації, їх підготовки і застосування. Система управління ЗСУ була оновлена, чітко розподілені оперативні,  адміністративні та функції забезпечення військ між органами військового управління усіх ланок (Схема 1).

Схема 1. Структура органів управління ЗС України, 2011 рік

Нормативно врегульовані і розподілені практично повноваження між Міністерством оборони України та Генеральним штабом ЗСУ. Вже тоді була запропонована оптимізація структури органів військового управління урахуванням стандартів збройних сил провідних країн Європи та НАТО.

Протягом 2006 – 2008 років здійснено перехід від багаторівневої системи оперативного управління до найбільш оптимальної, триступеневої системи: Генеральний штаб – Об’єднане оперативне командування – армійський корпус, повітряне командування, центр морських операцій, центр військ берегової оборони (Схема 2, 3).

Схема 2. Організаційна структури ЗС України, 2008 рік

Схема 3. Структура органів управління ЗС України, 2008 рік

Втілення в життя запланованої моделі дало б змогу вже в 2011 році мати збройні сили, які були б підготовлені й оснащені, здатні до захисту державного суверенітету і територіальної цілісності країни.

До речі, саме 2006 року вперше в Україні було створено Об’єднане оперативне командування, нині – ООС. Тоді воно здійснювало управління українськими миротворчими контингентами та персоналом в районах проведення операцій під проводом ООН і НАТО. (Схема 4). З того часу Об’єднане оперативне командування встигло пережити як розформування, так і повторне створення.

Схема 4. Організаційна структура ООК, 2007 рік

Структура Генерального штабу мала бути приведено у відповідність до стандартів штабів збройних сил держав-членів НАТО (Схема 5).

Схема 5. Структура Генерального штабу ЗС України, 2008 рік

Ще однією важливою структурою сучасної армії, яка б могла відігравати значну роль у 2014 році стали Сили спеціальних операцій.

Створення ООС у 2006 році

Державна програма розвитку ЗСУ 2006-2011 років передбачала їх створення у 2008 році.  Було сформовано відповідний орган військового управління, який в подальшому мав бути переформований у Командування (Схема 6). Однак роботи не було завершено, а до створення Командування Сил спеціальних операцій Україна повернулась тільки у 2015 році. 

Схема 6. Структура Сил спеціальних операцій, 2008 рік

Як бачимо, відсутність системного підходу та розвал українських Збройних Сил під час керівництва ними проросійських міністрів, як було у часи Януковича, призвела до втрати шести років, які могли б бути використанні для підготовки, оснащення та набуття військовослужбовцями сил спеціальних операцій необхідних бойових якостей. У ході реалізації Державної програми було уточнено розподіл військових частин та установ ЗСУ за функціональним призначенням (Схема 7).

Схема 7. Функціональні структури ЗС України, 2011 рік

Слід зазначити, що якби ця державна програма була реалізована у повному обсязі, українська армія зразка 2011 року мала б у своєму складі: Об’єднані сили швидкого реагування (30% бойового складу ЗСУ), у складі Сил негайного реагування – близько 6 тисяч чоловік, в постійній боєготовності, та ще приблизно 23 тисячі чоловік – Сил швидкого реагування, з терміном готовності, починаючи від кількох годин до кількох діб. І навряд чи би у 2014 році велись розмови про наявність лише шести тисяч підготовлених військовослужбовців для відсічі російській агресії.

Ситуація зі створенням Сил спеціальних операцій – лише один з прикладів. Теж саме відбулося з системою логістики, Командуванням сил підтримки, територіальними центрами комплектування, які також послідовно формувались, працювали, розформовувалися та наново відроджувалися.

Система управління надлишковим майном

Тема начебто наявності порушень під час розпродажу військового майна під час перебування на посаді міністра оборони, а нині – кандидата в президенти Анатолія Гриценка є чи не улюбленим «аргументом» представників діючої влади. Подібні закиди зайвий раз свідчать не лише про низький рівень компетенції цих осіб, а й відсутність знань про механізм реалізації військового майна впродовж 2006-2008 років.

Він був наступним: спочатку військово-політичним керівництвом держави визначаються загрози у воєнній сфері та завдання ЗСУ. Після чого Генеральний штаб ЗСУ відповідно до завдань, визначав, скільки техніки йому необхідно, та яка техніка надлишкова. Далі перелік техніки, яку склав Генеральний штаб, вноситься на затвердження до Кабінету Міністрів, проходить узгодження з профільними міністерствами і затверджується на засіданні уряду. Сама ж реалізація здійснюється через спеціальні державні підприємства, визначені також урядом.

Тобто, не міністерство оборони самостійно визначає, яка техніка та в якій кількості підлягає продажу. І навіть не міністерство оборони України здійснює її продаж. Аде будь-які логічні аргументи та пояснення не сприймаються під час передвиборчої боротьби.

Якщо ж говорити про функції міністерства оборони України у цьому процесі, за часів Анатолія Гриценка в 2005 – 2006 роках було впроваджено новий прозорий механізм реалізації надлишкового майна ЗСУ. При цьому, акцент був зроблений на запровадження чіткої системи обліку цього майна та встановлення його справедливої вартості.

Для цього він розпочав централізацію управління надлишковим, списаним і морально застарілим військовим майном у структурі міністерства оборони. Створив в МО та уповноважених Кабміном підприємствах єдину автоматизовану систему обліку та супроводу договорів (продажу). Відбулось удосконалення обліку даних про наявність і технічний стан надлишкового військового майна. Почалось використання єдиної типової форми договору на зовнішньому та внутрішньому ринках, а також документів з організації цього процесу. Обов’язковим стало здійснення незалежної експертної оцінки вартості відчуженого військового майна на конкурсних засадах.

В цілому ж під безпосереднім керівництвом Анатолія Гриценка МО України в 2005 – 2008 роках вдалося зробити багато, перш за все на стратегічному рівні. Були запроваджені глибинні зміни в системах військового управління та всебічного забезпечення ЗС України, удосконалена структура Збройних Сил, саме тоді були закладені основи переходу на контрактний принцип комплектування української армії та здійснені реальні кроки щодо наближення ЗС України до стандартів НАТО.

Наостанок зазначу: в силу професійного шляху я знайомий практично з усіма міністрами оборони України. Тому, маю моральне право та необхідні знання аби давати професійну оцінку діям кожного очільника відомства. Вважаю, що Анатолію Гриценку вдалося успішно керувати Міністерством оборони України, і саме як принципового та ефективного керівника його пам’ятають й українські військовослужбовці. Тому, саме такій людині не страшно довірити «сісти за кермо» не тільки оборонного міністерства, а й нашої держави.


 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх