EN|RU|UK
Блоги Катерина Одарченко
політтехнолог, партнер компанії "SIC Group Ukrainе"
  547  3

Чому Порошенко зрікся свого імені?

Однією з головних переваг демократії є створення політичних брендів – партій. Метою створення партії є набір однодумців, об’єднаних довкола певних ідей, лідерів чи міжособистісних зв’язків. В процесі своєї участі у виборах, підбору кандидатів, діяльності при владі та позавиборчої діяльності, партія здобуває прихильників, впізнаваність та кредит довіри. Як наслідок все більше людей хочуть долучатись до її лав, чи балотуватись від її імені.

Яскравими світовими прикладами партій з великим рейтингом та кредитом довіри є американські політичні монополісти – республіканська та демократична партії. Засновані ще в першій половині 19 століття ці дві партії завоювали довіру та підтримку достатню, щоб їх поколіннями підтримувала більшість американців. Подібна довіра до партій є значно ефективнішою ніж «ігри в гречку», бо часто виборцю навіть не важливо хто стане кандидатом, оскільки він голосуватиме за партію, діям якої він довіряє. Успіх демократів з республіканцями не є поодиноким випадком. Лейбористи та Консерватори в Британії, Європейська Народна Партія в Європарламенті, подібних прикладів в розвинених країнах багато.

На фоні успішних партій розчарування викликають дії Петра Олексійовича Порошенка. Висуваючи себе кандидатом на вибори 2019 року він відмовився від свого «Блоку Петра Порошенка», оголосивши про самовисування. У більшій частині самореклами він ховає власне ім’я за посадою Президента, мовою, вірою та армією, бо знає що після всього що накоїв блок його імені та він сам, будучи Президентом, кредиту довіри вже не лишилось.   

1.  Меседж бокс. Про Порошенка без «Порошенко»

Ще на початку перших соціологічних опитувань цієї кампанії, головним з яких було дослідження чотирьох провідних соціологічних компаній України: СОЦІС, КМІС, Рейтинг і Центру Разумкова, проведене за підтримки Комітету виборців України у період між 28 жовтня та 14 листопада 2017 року, стало зрозуміло, що антирейтинг Петра Олексійовича та його блоку є вкрай високим, а підтримка їхніх дій вкрай низька.

З огляду на ситуацію було прийняте стратегічне рішення зробити ставку не на бренд партії чи особистість кандидата, а на бренд України та патріотизм громадян. Порошенку прописали імідж «Державотворця». Антиобрази «батька корупції», руйнівника середнього класу, жадібного олігарха та «шоколадного короля» вирішили приховати за Томосом, військовим парадом на Хрещатику, «Безвізом» та словами про мову віру й армію. Фактично виборцям показали імітацію результату: «ми затягнули пояс економіці й завдяки цьому змогли отримати Томос».

Справжнім показником всієї цієї стратегії став з’їзд 29 січня «Від Крут до Брюселя. Ми йдемо своїм шляхом». Під час з’їзду Петро Олексійович остаточно розірвав асоціацію себе з блоком імені себе, заявивши про самовисування. Більше того, вся інформація подавалася в ключі, який вигадав ще король Фрації Людовік XIV:  «Держава - це я». Голос ведучого раз за разом повторював різні варіації виразу Людовіка, адаптовані під Порошенка: «Голосувати за Порошенка – значить зберегти Україну», «Голосувати за Порошенка-голосувати за Україну». Це робили з метою прирівняти критику Порошенка до критики України та українців. Самі українці сприйняли меседж із великим скепсисом.

 Для посилення ефективності нав’язування ототожнення Порошенка з Україною, паралельно відбулося формування ситуації зовнішньої загрози, що повторюватиме переможні вибори 2014 року.

2.  Вперед у минуле.

Перемогу в 2014 році Порошенку забезпечили лозунги про загрозу Росії та необхідність перемоги в першому турі. Також перевагою став імідж Порошенка, якого знали лише як бізнесмена, що продає за кордон Українські цукерки. Люди подумали, що грошей Порошенкові більше не треба і що його досвід управління бізнесом дозволить підняти економіку з колін. Виборець зрозумів як помилився, коли «Рошени» полізли, як гриби після дощу, а гривня впала не до 15 (чого і так всі дуже боялись), а аж до 35 гривень за долар. Як наслідок, імідж Порошенка став непідйомним тягарем для кампанії, а проблеми з Росією відступили на другий план, у порівнянні з корупцією та економічним занепадом.

Не дивлячись на це, Петро Олексійович зараз знову намагається досягти повторення 2014 року, але вже хоча би в другому турі. Другим головним меседжем кампанії Порошенка в 2019 році став вислів: «Хто не з нами, той - рашист». Особливо добре цей принцип було продемонстровано 29 січня під час з’їзду, на якому Порошенко заявив про самовисування. 2019 рік було описано, як рік, коли «переможе або Порошенко, або Путін». З’явилися заяви в стилі «Перемога Порошенка- це провал плану Кремля», «Голосувати за Порошенка – значить зберегти Україну», «Голосувати за Порошенка-голосувати за Україну» однак навіть комбінація образу ворога та усі намагання Порошенка «сховатися», використавши Україну в якості свого щита, не гарантують йому навіть проходження в другий тур, не говорячи про виграш в ньому.

Згідно результатів соціологічних опитувань, єдиним опонентом, якого має змогу подолати Порошенко у другому турі є Юрій Бойко і на відміну від усіх інших, кого Порошенко параноїдально звинувачує у рашизмі, Бойко з його силою є реальним східним політиком та «спадкоємцем регіонів». У разі його проходження в другий тур слова Порошенка про захист від кремля можуть набути реального сенсу в головах виборців. Головною проблемою тепер для Порошенка є пройти разом з Бойком в другий тур виборів й інструментом для цього обрано залучення усіх можливостей збільшити антирейтинг головних двох опонентів – Тимошенко та Зеленського, яких Петро Олексійович постійно згадує з критикою та звинуваченнями у рашизмі.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх