EN|RU|UK
Блоги Анель Судакевич
журналист
  985  7

Про інформаційну безпеку та медіаграмотність

Десь на початку грудня до мене звернулася колега з проханням дати експертний коментар щодо інформбезпеки. Я не експерт з інформбезпеки, а тренер з медіаграмотності, але не стала її розчаровувати (лише трошки засумувала про рівень української журналістики) та написала коментар про то, що, як мені здається, знаю. Коментар було опубліковано в двох статтях: тут і тут. Мій текст повністю — нижче (питання подаються так, як були сформульовані).

1. З якими викликами зіткнулася Україна в плані інформаційної безпеки, в тому числі у зв’язку з воєнним положенням?

Інформаційна безпека — це така штука, яка робить нас трішки параноїками. Важливо не впадати в крайнощі, все має бути з розумом. А його ввімкнення — особиста відповідальність кожного.

Звісно, воєнний стан вносить свої корективи. З чіткого усвідомлення, що воно таке та як працює, я б і радила почати роботу над власним інформаційним полем. Особисто мені за ґрунтовність та одночасну простоту викладення сподобалися матеріали харківського медіа «Накипіло»: про захоплення суден, поради для кредиторів та активістів, життя міста. Але дуже важливо не обмежуватися одним джерелом інформації. Я постійно постійно моніторю усі офіційні сайти та заяви перших осіб нашої й інших країн, бо то моя робота.

Якби не професія, я б обмежувала своє медіаполе. Людина має фізіологічні обмеження щодо сприйняття інформації. Тому важливо, щоб спожите відповідало фактам. Переважно достовірність не важко перевірити. Наприклад, закони стають обов’язковими до виконання лише після публікації в газеті «Урядовий кур'єр» або ще кількох виданнях. Самі почитайте — є такий закон «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності».

Тож, по-перше, потрібно дочекатися публікації. По-друге, спробувати самостійно розібратися у документі (ось наказ президента). В ньому безліч посилань на інші акти — тож, варто передивитися та зрозуміти їх усі (на сайті Верховної Ради). Потім йдуть документи влади на місцях. Також нахрапом в них не розберешся, лише з часом все стає зрозумілим, особливо якщо звертатися до словників і підручників. Так, це довго та нудно, але таким чином я формую власну думку, а на коментарі будь-яких політиків і експертів — взагалі не зважаю, або порівнюю їх з викладеним у документах.

Минулоріч громадська організація «Інтерньюз-Україна» підготувала рекомендації щодо інформаційної безпеки в Інтернеті та взаємодії між стейкхолдерами під час конфлікту. Це невеличке видання — раджу його проштудіювати та скористатися порадами.

Не можу сказати, що свободу журналістів у висвітленні подій наразі якось обмежили. Втім, існують певні рекомендації. Наприклад, Міністерство інформполітики закликало користуватися офіційними джерелами. А громадська організація «Інститут масової інформації» ще у 2015 році створила інфографіку порад за досвідом американців.  

Наприкінці листопада цього року та сама ГО «Інтерньюз-Україна» презентувала видання «Приборкати Гідру: Як протистояти інформаційній агресії Кремля?» (завантажити можна тут). В ньому є поради для міжнародних інститутів, української влади, медіа та громадян. Основні рекомендації такі:

- Краще усвідомлення загроз.
- Посилення прозорості медійної сфери і соціальних мереж. Публічна ідентифікація агентів інформаційного впливу.
- Посилення прозорості політичних та інформаційних кампаній.
- Розробка нової законодавчої бази щодо питань дезінформації та мови ворожнечі.
Координація органів державної влади та інституцій громадянського суспільства.
- «Перекривання кисню» агентам зловмисних впливів.
- Зміцнення демократичних наративів.
- Розвиток медіаграмотності.

Але зовнішня загроза — не єдина. Наприклад, я завжди усім нагадую, що журналісти — також люди, яким властиве помилятися. Тобто не варто думати, що єдина їх мета — дезінформувати вас, і вони завжди отримують за це гроші. Ні, вони можуть поспішити, не дорозібратися у темі, довіритися думці експерта або все скопом. Іноді на публікацію є кілька хвилин. Спробуйте створити за цей час логічний текст та ще й без попереднього обдумування.

На сайтах вказаних вище громадських організацій корисні матеріали з інформаційної безпеки та медіаграмотності поширюються вільно та безкоштовно. Звісно, жоден з них не є вичерпним. Слідкуйте за новими публікаціями на сайтах або підпишіться в Telegram на критично-аналітичні та факчекові ресурси: Texty.org.ua, Medialab, «Детектор медіа», StopFake, VoxUkraine тощо. До речі, ось мануал Medialab про медіагігієну під час воєнного стану. Так, доведеться відмовитися від звичних і підсісти на ці, бо на все часу не вистачить.


2. Про що зараз потрібно пам’ятати людям, які ведуть активне життя в мережі? Правила поведінки, типові "розводи" в соціальних мережах та сайтах, тощо.

«Поможи собі сам» — це найголовніший принцип. Ніхто не зобов’язаний захищати вас від інформаційних вбросів або ставати на захист ваших акаунтів через те, що вам зручно пам’ятати один пароль. До речі, я можу пам’ятати лише один — від LastPass. Це онлайн-менеджер паролів. Тим не менш, я пам’ятаю більше. А ще налаштувала двоетапну перевірку.

На чужих комп’ютерах, ноутбуках й інших девайсах заходьте в браузери в режимі інкогніто, якщо немає можливості — одразу чистіть історію. Усе завантажене — скидайте на свою флешку й одразу видаляйте з чужих девайсів, і не забудьте перевірити «Корзину». Я взагалі в таких випадках нахабно очищаю чужу «Корзину». Це не панацея. Є програми, які поновлюють дані. Зважайте ризики,  що важливіше — отримати документ у цю хвилину, але з ризиком або перепросити за запізнення та дійти до безпечного девайса.

Власний комп’ютер — запаролюйте. Це має бути складний багатозначний пароль з літер і цифр. А краще — встановіть повне шифрування на жорсткий диск і усі USB-носії.

«Без паніки» — думка, яка має приходити автоматично, коли стикаєшся з шокуючою інформацією. Журналісти розшукують на підтвердження не менше трьох джерел, яким можна довіряти, а потім публікують інформацію. От добре було б, аби до репосту якогось резонансу так робив кожен користувач. Не знайшов — заспокоївся, не репостнув. І все по тому, дезінформація не пішла далі.

Дивно не перевіряти інформацію, якщо, наприклад, стандартний функціонал Chrome дозволяє пошук по зображеннях. І технології вже такі, що показує не лише тотожну, а й трошки модифіковану картинку. Дивишся, де вона з’явилася раніше або як виглядала, робиш висновки. І так само з текстами: копіюєш найбільш шокуючий шматочок (краще — пряму мову) та вставляєш до віконці пошуку — раз, і бачиш, хто то першим опублікував і де. Справа п’яти хвилин.

Втім, медіаграмотність — важка штука. Вона потребує постійного включення мізків і критичного ставлення до будь-яких тверджень, чи то їх офіційні особи проголосили, чи то найавторитетніша людина (приміром, мати). Це дуже енерговитратно. Всі, напевно, знають, що на функціонування мозку витрачається 20% глюкози, розщеплюваної організмом протягом доби. Круто про це сказано у короткому ролику TED-Ed, а «Цікава наука» переозвучила українською.


Цікавий приклад останнього часу — експеримент, проведений колегами з «Телебачення Торонто». Вони зробили пост у Facebook, що нібито з’явилася нова, вітчизняна, смертельна гра для дітей — «Чорний кінь». У пості йшов стандартний клешований набір: дітей заманюють до гри, де потрібно виконувати страшні завдання, діти йдуть з дому та не повертаються, ЗМІ про це мовчать, перевірте смартфон, усе видаліть… Після кожного абзацу читачеві радили дочитати до кінця. І всі, хто так зробив, дізналися, що то розіграш. Подивитися розвінчання можна на YouTube-каналі «Телебачення Торонто».


3. Наскільки забезпечення інформаційної безпеки пріоритетне для країни, особливо в теперішній час?

На мою думку, інтереси держави як інституту та громадянського суспільства не збігаються. Владі зручно, коли населення збільшується, але мало споживає, громадяни працюють довго, сумлінно сплачують податки, розвивають економіку, не виказуючи незадоволення та не задаючи зайвих питань. Яким чином це досягається — пропагандою та законодавчими обмеженнями, зокрема, на доступ до інформації. Однак, ці методи дієві до певного часу.

Нині цікаво споглядати за тим, як міжнародні партнери, поміж іншим, примушують українську владу ставати прозорішою. І з’являються чесні громадські ради, відкриті конкурси суддів, директорати при міністерствах формуються на конкурсній основі тощо. Варто, водночас, пам’ятати, що влада у цьому не зацікавлена, вона прикриватиметься воєнним станом та іншими надповажними причинами, апелюватиме до вашого громадянського обов’язку та патріотизму, намагатиметься впровадити нові законодавчі обмеження, а водночас користуватися незахищеними месенджерами для передачі таємної інформації та випадково чи навмисно дезінформуватиме. Як це було з датою впровадження воєнного стану — чи то 26 листопада, чи то 28-го.


І наостанок: дуже раджу не довіряти всім тезам, заявленим вище, й особисто та ретельно перевірити їх відповідність фактам.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх