EN|RU|UK
Блоги Олексій Коломійцев
режисер
  150  0

ПІАР та САМОПІАР! Тільки так! Ніяк інакше!

Сцена з вистави Театру Олексія Коломійцева "Цвєточкі..."

Якийсь анонім в своєму коменті під першим моїм постом на Цензорі  написав, що я нібито займаюсь самопіаром. Мабуть я повинен був прислухатися і покаятись. Переважно я не прислухаюсь до анонімів. Але сьогодні я відповім на його обурений коментар. Цитую пана (а може й пані): "Шось я не зрозумiв.Кроме рекламы себя любимого и своего театра... к чему эти реквизиты? Вы вообще что хотите мне втюхать? Запах кулис? Свое "мнение"? Так это вы должны мне доплачивать за то, чтобы я прислушивался к вашему мнению в ущерб своему! А не я вам..."

Нібито нічого особливого, такого лайна в кожного з нас в житті - чимало. Але я подумав ось про що: Самопіар.... Мені дорікають самопіаром... І що? Ганьба? Давайте згадаємо, що таке піар? Піар - це зв'язки з громадськістю.  Так? Відповідно, самопіар - це тавтологія. Тому що коли я займаюсь налагодженням комунікації з представниками суспільства - я ВЖЕ займаюсь піаром. Неважливо - себе, тебе, його, всіх... 

Мій досвід роботи на керівних посадах в трьох державних українських театрах дає мені право говорити про неспроможність глобальних змін в культурній сфері України через те, що ми й досі не позбулися радянських штанців. Державні театри - це нафталін, яким продовжують годувати українців. Цей нафталін - універсальний. Одні й ті самі керівники ще вчора співали осану ригам, а сьогодні вони змагаються в кого краще вишиванка. Завтра може бути навпаки - нічого дивного. Митець в цій системі координат - зайвий. Маленька деталь - подивіться на афіші державних театрів. Що ви переважно там побачите - реклама Театру + назва вистави. Режисер, композитор, художник - десь внизу, маленькими літерами. Це характеризує відношення системи до митця. Митець повинен знати своє місце, він повинен бути маленьким, сіреньким та непомітним. Як тільки митець починає зростати, його підстригають, як кущ. Щоб все було рівненько-красивенько. Коли митець виявляється неслухняним - його знищують. Талант, освіта та оригінальність митця не можуть бути в такій системі запорукою недоторканості, як у депутатів. Що ми бачимо на афішах західних театрів? Величезними літерами Митець+назва. А потім вже Театр. Відчуваєте різницю? Театр там - це майданчик задля висловлювання  Митцем божевільних, контроверсійних, парадоксальних, незручних, крамольних речей. 

Саме через те я три роки тому зарікся - не працювати в державному секторі. Але це не означає, що я самоусунувся від суспільного життя. Я не пішов, як багато інших моїх колег, з професії. Своїм існуванням в театральному житті України я намагаюся надати приклад "як треба" та "як можно" молодим хлопцям та дівчатам, що ідуть за нами та дихають нам у спину. Вони - майбутнє. І вони не повинні творити нову Україну в умовах глобальної шароварності, яка існує сьогодні. Розуйте очі, шановні! Культурна Україна сьогодні - це задворки цивілізації.

 Якщо держава не приймає участі в налагодженні зв'язків між Митцем та громадськістю, хто повинен займатись цим? Правильно - Митець! Якщо державі по фігу існування Митця, хто повинен стукатись до громадськості? Правильно - Митець. Тому - ПІАР та САМОПІАР! Тільки так! Ніяк інакше!

Хочеш підтримати незалежний український театр - просто приходь на виставу....




Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх