EN|RU|UK
Блоги Владимир Липкан
Доктор юридических наук
  361  0

СИТУАЦІЯ В АЗОВО-ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ З ПОЗИЦІЇ ТЕОРІЇ ІГОР


У 2005 році лауреатом Нобелівської премії з економіки "За розширення розуміння проблем конфлікту і кооперації з допомогою аналізу в рамках теорії ігор" став професор Харві Ісраель Роберт Джон Ауман. Його інтерпретація теорії ігор до вирішення конфліктів може бути цікавою щодо аналізу сьогоднішніх подій, які потрібно розглядати в ланцюгу постійного і системного протистояння ворога Україні на шляху її державо- і націотворення.

Отже, нижче я викладу аналіз подій з позицій теорії ігор.

Конфлікти різних рівнів і характеристики можуть вкладатися у певні математичні моделі, ігнорування яких призводить фіаско. Однією з умов будови ефективної та раціональної безпекової політики має виступати її відповідність національним інтересам. Отже державна політика має бути прагматичною та раціональною, а не відповідати баченню тих чи інших осіб чи груп, які перебувають при владі. Нині Україні потрібно позбавлятися від перебування в полоні ілюзій.

Моделі різноманітних конфліктів є ідентичними по своїй суті: релігія, ідеологія, національна ідентичність, месіанство мають вторинне значення. Раціональність конфлікту лежить не в площині мотивів, а в площині методів досягнення. Мета може бути ірраціональною, самою безневинною або навпаки жахливою.

Наприклад: ворог може ставити завданням захопити та дестабілізувати ситуацію в Азово-Чорноморському регіоні; хтось з українських політиків може галасливо закликати до учасників Будапештського меморандуму щодо надання Україні „обіцяних” гарантій безпеки. Але і за першого із за другого випадків кожна сторона залежить від свого партнера або ворога, що змушує вести себе раціонально — так, щоб досягти максимуму, за найменшого ризику для власних національних інтересів.

У ситуації, коли ворог (і будемо відверті, це не лише одна держава) прагне знищити Україну, все залежить від того, наскільки ми — українці — самі погоджуємося із нав’язаним алгоритмом управління нами, приймаємо рішення наших ворогів. Від того, якою буде реакція нашої держави і тих способів протидії, які вживатимуться, залежатиме поведінка нашого ворога. Якщо абстрагуватися від емоцій, ідеології та політики, суто з методологічних позицій теорії ігор, то це гра, а у грі існують свої правила.

 На сьогодні ворог досягає своєї мети. Відступаючи зі своєї території, віддаючи своє море, поступаючись власною територією, віддаючи власне населення ми довели, що методи, які використовує наш ворог, є ефективними. Проводячи обмін заручниками, ведучи перемовини з ворогом, не даючи збройної відкритої відсічі належними засобами, а лише постійно звертаючись до міжнародного товариства по допомогу ми даємо чіткий знак  та стимул ворогу до нових порушень та поступового знищення державного суверенітету.

Якщо після прямих дій ворога, спрямованих на знищення громадян України, безпрецедентного акту збройної агресії, ми і надалі лише будемо звертатись до міжнародних інституцій та вислуховувати подальші обіцянки про збільшення обсягів економічних санкцій, посилення рівня стурбованості тощо, то така практика дій ворога буде не лише продовжуватися, а й, отримавши живильний стимул, додатково нарощуватися. Причому в рамках даної теорії потрібно чітко усвідомлювати можливість появи і нелінійних компонентів, адже, гіпотетично, навіть за умови інспірованості даного конфлікту, з часом такі подальші дії можуть вийти з-під контролю і призведуть до непередбачуваних наслідків не лише для України, а й для самого ворога.

Сьогодні ворог нав’язує нам правила гри, які ми, на жаль, приймаємо. Протистояти цьому можна за рахунок асиметричного управління, реального формування дієвої макросистеми стратегічних комунікацій, застосування системи випереджувальних заходів, ведення проактивної політики, спрямованої  на упередження можливостей ворога створити умови для нереалізації національних інтересів України.

Слід чітко передбачати та розуміти цілі нашого ворога: якщо б метою ворога було дійсно вирішення конфлікту — миротворчість і переговорний процес були б доцільними і корисними. Воднораз, якщо мета супротивника — агресія, захоплення, унезалежнення нашої держави  — миротворчість стає небезпечною та шкідливою.

Коли ворог-агресор вбачає свої методи ефективними, він продовжує їм слідувати, висуваючи все нові й нові вимоги. Якщо агресор зустрічає рішучий спротив, він переглядає свій підхід. Пацифізм призводить до війни, оскільки країна, де він стає ідеологією, починає грати за правилами ворога-агресора. На жаль, зараз Україна здебільшого грає за правилами ворога.

Чим більше Україна робитиме поступок ворогу, тим більшому тиску не лише з боку одного ворога, а й інших ми будемо піддаватися. Більше того, ми продемонструємо іншим потенціальним ворогам власну модель поведінки щодо можливих зазіхань на територіальну цілісність, порушення конституційного ладу тощо. Це закономірно.

Міжнародні інституції третій впливовий гравець. Третій гравець (третя сила), як правило, завжди зацікавлені відвести від себе агресію і направити її в русло, зручне для себе. Оскільки ворог постійно порушує норми міжнародного права, він веде агресивну зовнішню політику із застосуванням методів ведення війн нового покоління, оточуючий світ задоволений тим, що існує постійний об’єкт, який стає постійною жертвою агресії ворога. Допоки існує цей об’єкт, агресія ворога не перекинеться на цього третього гравця.

Світ вже забув про Грузію, Абхазію, Південну Осетію, поступово забуває про Крим, не згадує про Кубань, лишив у спогадах анексію Карелії та Південної Фінляндії, Кеніґсберґа, Курильських островів, утворення невизнаного маріонеткового анклаву ПМР тощо. Світ вже бажає не помічати щоденних ракетних обстрілів української території, втрат синів української землі. Світ бачить лише те, що бажає бачити: дискомфорт власного населення від санкцій, економічну доцільність стосунків з ворогом.

Різність цінностей та світобачення між нами та ворогом обумовлюють формат відносин із ним: з ворогом можна існувати, якщо він усвідомить, що війна, тероризм, збройна агресія, спроби насильницької зміни конституційного ладу насильство матимуть для нього більш тяжкі наслідки, ніж для нас.

Марячи про знищення України, ворог має чітко та однозначно усвідомлювати, що це призведе  до ніщивних результатів і для нього. За принципом повторюваних ігор, тривала взаємодія навіть у конфліктах створює баланс сил, який відкриває можливість для співробітництва та кооперації. Якщо сторона відчуває небезпеку покарання за ті чи інші екстремальні кроки, вона відмовиться від цих кроків і віддасть перевагу статусу-кво. Але акцент тут робиться саме на тому, що ці кроки має робити не третій гравець, а учасники конфлікту безпосередньо. Це є зробить мир реальним. Скільки б медіаторів не було між Україною та будь-яким її ворогом, виключно Україна може вирішити власні проблеми з користю для себе.

Неврахування цього ключового моменту створює підґрунтя для підриву нашого суверенного права — права на українську землю і територію, самостійне вирішення розвитку власної долі. У відносинах із ворогом Україна повторює одні й ті самі помилки, діючи здебільшого ірраціонально. Причина ґрунтується в мотивації: українці мають усвідомити зміст і цінність саме Української держави, автохтонності української нації, української ідентичності, славетні традиції та лідируюче місце щасливого українства в майбутніх трансформаційних змінах соціальних систем. Українська держава має бути не пустим звуком, а змістом буття кожного українця.

Нав’язуване нам третіми гравцями терпіння, пріоритет дипломатичних засобів, тривалий переговорний процес, тиражування ідеології «нації гречкосіїв, хліборобів і дроворубів» — відлуння ортодоксальної ідеологічної парадигми розвитку слабкої соціальної системи і відповідної їй системи державного управління, яке не має нічого спільного із ефективно діючою в усьому світі системою стратегічних комунікацій. В нашій країні система стратегічних комунікацій так і не створена.  Так ось ресурсів на це „терпіння” і різноманітні переговорні процеси у нашого ворога набагато більше. Тому результат у грі за цими правилами наперед відомий.

Натомість нам потрібно сформувати відчуття реальності, усвідомлювати, що одного бажання недостатньо, щоб перетворити мрію в реальність. Римська формула: „Прагнеш мира — готуйся до війни”, — момент істини, індикатор усвідомлення реальних шляхів справжнього безпекотворення.


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх