EN|RU|UK
Блоги Андрій Лозовий
Народний депутат України, Заступник лідера фракції Радикальної партії Олега Ляшка
  74  2

Моя революція триває


тойво в капюшоні волохатому і благородному капелюхові - то я. стою, як санчо панса, тікі без осліка. на світлині ніби посміхаюсь, а в дєйстітєльності воно все не так радостно. то 19 січня на Груші. з одного боку - драйв революційний. і гордишся, що Ляшко з людьми, коли інші засцали (не усі, але майже). з іншого - газ не саме приємне задоволення, м’яко кажучи. був у мене тоже респіратор, так побачив: пацанчик років, ну, щонайбільше шістнадцять задихається і з ніг ледь не валиться. ясно, що йому віддав. а сам обмотавсі улюбленою арафаткою (оця не з чужих країв, купив в Рівному на базарі у бабушки-генія маркетингу, каже вона: «то якась скатертина, маленька, но хароша») ...але настрій загалом чудовий. однак, за мить - носілкі, а там чоловік лежить з поглядом безумним, і руки у нього нема, обрубок вище ліктя припечений... і стає враз...та ні, не страшно. злісно стає. злісно, що хочеться вити. і щомиті проклинаєш межигірського Бегемота, який тільки жере, сере і страусів своїх споглядає. а найдорожче - країну нашу святу - приніс кацãпам на голубом блюдєчкє з залатой кайомчкою, тьху, упир, шоб ти здох, навіть думати за тебе гидко. Бегемотом його, до речі, свої ж і прозвали. коли зрозуміли, що підарас. ...і цей погляд пораненого неістовий - так смерть на життя дивиться, а життя - на смерть. і діти зовсім в балаклавах з камушками і першими коктейлями. і Октан, який десь пропав, і не знаєш, чи все добре з ним. і Лінуха, який обвішався якимись кастрюлями, виліз із самого пекла на перекур, та й питає: «я похожий на крєстоносца?». і Сашко, який свариться, шо я прогубив турботливо передбачений ним респіратором. і Чаплигін з мокрими очима: «я міста в про це всю жизнь». і Марко, який вирішив перемогти беркут нашатирним спиртом. і ще з десяток божевільних, яких в такі моменти відчуваєш найріднішими людьми на світі... і, дивлячись на поранених, провідавши Лесю в нашвидкоруч організованому шпиталі, просиш Бога про одне: «хай це все буде не даремно». і я досі вірю, що так і було. бо не може бути інакше. розчарування не повинні вганяти в депресію. вони краще годяться для висновків. щоб більше не повторювати тих однотурових помилок. щоб не віддавати ворогу ні сантиметра української землі без жодного пострілу. все - в наших руках. і країна, все одно, буде іншою. майдан - він в серцях був. але не в усіх, хто там був - в голові. це справді важко - навчитись мислити інакше. але цей шлях вже незворотній. моя революція триває

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх