EN|RU|UK
Блоги Олександр Подвишенний
блогер, громадсько-політичний діяч
  1193  2

За крок до автокефалії

Ще з 90-х рр. минулого століття тематика релігійного розколу в Українській церкві активно використовувалася в політичних інтригах на рівні з мовним питанням, ідеологією тощо. Представники Московського патріархату, які всіляко маскувалися під українську православну церкву фактично залежали від РФ, адже їх мережа акумулювала людські та фінансові ресурси й експортувала їх за кордон, звідки, своєю чергою, отримувала вказівки та накази. У 1997 році на Митрополита Української православної церкви Київського патріархату Філарета російським архієрейським собором було накладено анафему начебто за "розкол", але жодних документів, які б підтверджували зверхність РПЦ над УПЦ КП не існувало. Більше того, владика Філарет аргументував рішення створити незалежну церкву в Україні тим, що в 1991 р. виникла самостійна українська держава, яка мала повноцінне право на таке рішення.

Протягом десятиліть не припинялися конфесійні війни, проте байдужість українців та значна підтримка з Росії не дозволяли УПЦ КП вийти на провідне місце в духовному житті нашого суспільства. Кремль розумів, що церква – це один із інструментів пропаганди, контролю над людьми. Цей інструмент був успішно використаний під час Майдану та російсько-української війни. На відміну від Московського патріархату, Київська митрополія всіляко підтримала українських добровольців: було створено капеланський корпус, зібрано мільйони гривень волонтерської допомоги, священики благословляли бійців на захист свого краю, а також першими зустрічали "вантаж 200" з передової. Натомість, московські отці називали конфлікт "громадянською війною" та поза очі проклинали тих, хто виступав проти Росії.

Напровесні 2018 року Президент Петро Порошенко та Верховна Рада України звернулися до вселенського патріарха Варфоломія надати томос про автокефалію для нашої держави. Цю ініціативу на всіх рівнях підтримали представники націоналістичних організацій, які не перше десятиріччя боролися за Українську Помісну Православну Церкву. Таким чином, розпочалася важка громадсько-політична та пропагандивна робота з населенням, адже саме розуміння українців найважливіше в цьому питанні, позаяк за його відсутності томос лишиться лише на папері, зерно правди треба посіяти перш за все в душах людей.

Пройшовши численні юридичні процедури Синод Вселенського патріархату у Стамбулі 11 жовтня 2018 року після розширеного обговорення постановив:

  1. Підтвердити вже прийняте рішення про те, щоб Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України.
  2. Відновити станом на сьогоднішній день Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували.
  3. Прийняти та розглянути прохання про апеляцію від Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин, у відповідності до канонічних прерогатив Константинопольського патріарха отримувати такі звернення від ієрархів та інших священнослужителів з усіх Автокефальних Церков. Таким чином, згадані вище особи були канонічно поновлені у своєму єпископському або священицькому сані, також було відновлено сопричастя їхніх вірних з Церквою.
  1. Скасувати зобов'язання Синодального листа 1686 року, виданого за обставин того часу, який надавав у порядку ікономії право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита, обраного собором духовенства та вірян його єпархії, який мав згадувати Вселенського Патріарха як свого Першоієрарха за будь-яким богослужінням, проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Матері-Церкви Константинополя.
  2. Звернутися до всіх залучених сторін із закликом утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти, щоб перемагали мир і любов Христа.

Що це значить?

За словами владики Філарета, тепер має відбутися архієрейський Собор в Україні, де представники УПЦ КП, УАПЦ та УПЦ МП мають обрати єдиного голову, а потім буде прийматися рішення про отримання томосу, і продовжиться процес об'єднання з єпархіями та монастирями Московського патріархату.

На що очікувати?

Зрозуміло, що Російська православна церква просто так не віддасть ті ресурси, які вони мають в Україні. Москва вже висловила свій протест і лунають навіть думки щодо накладення анафеми на Вселенського патріарха за його рішення по Україні. Патріарх Варфоломій чітко продемонстрував свою позицію й відповідно заручився підтримкою мільйонів вірних в Україні. Вже поширюється рейкова інформація, що на Покрову 14 жовтня націоналісти спільно з СБУ мають штурмувати Почаївську та Києво-Печерську лаври з метою їх захоплення. Та сенс тут відсутній, адже ці святині споконвічно належали народу України. Відповідно до чинного законодавства всі церкви та монастирі УПЦ МП мають перейти в розпорядження Української Помісної Церкви, крім тих, що у приватній власності. Українці мають готуватися до найгірших варіантів, а саме силових протистоянь, адже попи УПЦ МП безперечно будуть створювати провокації й направляти своїх вірян на збройний опір. Проте важливо розуміти, що стіни і дзвони – це лише матеріальні символи, які нічого не варті без людської молитви й Божої ласки. Бойкот – один з важелів подолання російського марнославства по відношенню до української пастви. Також не виключено, що саме в момент скликання Собору в Києві, може загостритися ситуація на фронті, аби відвернути увагу громади від надважливого питання автокефалії.

Представникам помісної церкви варто вже створити план інтеграції охочих приєднатися зі сторони УПЦ МП та їх послідовників. Не виключено, що більшість із них будуть іти за покликом серця, але значний відсоток буде інтегровано в нову організацію з метою її розколу. Адже ми маємо масу прикладів, коли новостворені, потужні структури дробилися й маргіналізувалися внаслідок дій, інспірованих ззовні. Для України грядуть непрості часи, але той, хто вистоїть, матиме все.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх