EN|RU|UK
Блоги Сергей Коваленко
военный журналист
  2836  3

Про добровольця Нацгвардії «Сержа», який повернувся додому через 4 роки після загибелі

4 жовтня 2018 року у місті Прилуках, що на Чернігівщині, з військовими почестями провели в останню путь бійця батальйону Національної гвардії України «Донбас» солдата резерву Сергія Джевагу, полеглого під Іловайськом 29 серпня 2014-го. Після заупокійного богослужіння у Соборі Різдва Пресвятої Богородиці та громадянської панахиди на Соборній площі Сергія було поховано на Алеї Героїв цвинтаря «Горова Білещина».

Україна не припиняє пошуків своїх захисників, які зникли під час «неоголошеної війни» з Російською Федерацією, ці пошуки ведуться як офіційними органами, так і волонтерами, і той факт, що український воїн Сергій Джевага повернувся додому через понад чотири роки після загибелі – саме результат цієї спільної, дуже складної роботи (детальніше про те, як було знайдено останки Сергія, у своєму матеріалі, опублікованому в журналі «Український тиждень» розповів один із волонтерів-пошуковців, заступник директора Національного військово-історичного музею України Ярослав Тинченко – саме йому належить заслуга успішного завершення цього пошуку, що потребував часу, нервів, неабиякої делікатності). Так, на жаль, багатьох бійців вдається поховати через роки після їхньої смерті, після тривалого розслідування, а деяким родинам полеглих героїв навіть доводиться пройти крізь пекло повторного поховання (на щастя, трапляються такі випадки рідко) – АЛЕ, повторюю: пошуки тривають, і завдяки небайдужим людям наші солдати повертаються, щоб упокоїтися у рідній землі.

Сергій Олександрович Джевага народився 28 вересня 1971 року. Як згадували його вчителі, під час навчання у Прилуцькій середній школі №2 цей простий, скромний, чуйний хлопець виявив неабиякі здібності до математики, неодноразово посідав призові місця на олімпіадах з цього предмету, водночас займався боксом, виборов титул чемпіона області.

Закінчивши школу із срібною медаллю, 1988 року Сергій вступив до Коломенського вищого артилерійського командного училища, проте військова кар’єра у нього не склалася – він був відрахований з навчання за станом здоров’я. Повертаючись до рідних Прилук, він не підозрював, що знання та навички артилериста колись знадобляться йому для захисту Батьківщини…

З 1991 року Сергій працював електромеханіком Прилуцького центру електрозв’язку, без відриву від роботи заочно навчався у Київському державному університеті телекомунікацій, одружився, виховував сина. Під час Революції Гідності він брав участь у протестних акціях на Євромайдані, збирав кошти та ліки для людей, які потребували допомоги. А коли на сході України почалася війна, щойно склавши чергову екзаменаційну сесію у магістратурі і не повідомивши про своє рішення близьким і рідним, 16 червня 2014 року Сергій підписав контракт про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії України та обійняв посаду командира міномета мінометного взводу батальйону «Донбас», отримавши особистий позивний «Серж».

Невдовзі у складі підрозділу Сергій був залучений до антитерористичної операції, брав участь у боях за Іловайськ, виявши мужність, стійкість та професіоналізм. Вранці 29 серпня 2014-го автомобіль, на якому їхав Сергій Джевага, був знищений вогнем російських окупантів-«іхтамнєтів» у «коридорі смерті» між селами Многопіллям і Червоносільським, разом із «Сержем» загинули його однополчани «Детройт» (39-річний солдат резерву Олексій Бакка, батько трьох дітей – 28 лютого 2015 року перепохований з Краснопільського кладовища м. Дніпропетровська у рідному Обухові, що на Київщині) та «Бриз» (24-річний солдат резерву Олексій Затилюк, уродженець смт. Леніного Автономної Республіки Крим – 30 вересня 2017 року перепохований з Краснопільського кладовища м. Дніпра у Харкові, и я писал об этом год назад).

Завдяки свідченням уцілілих однополчан факт загибелі Сергія було встановлено рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 7 травня 2015 року, ідентифікувати його останки (як з’ясувалося – доставлені до одного з моргів Дніпропетровська і упізнані родичем іншого військовослужбовця) вдалося лише за чотири роки після загибелі, у вересні 2018-го.

Указом Президента України № 176 від 25 березня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України солдат резерву Сергій Джевага нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). На його честь 18 вересня 2015 року на будівлі Прилуцької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 урочисто відкрито меморіальну дошку.


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх