EN|RU|UK
Блоги Олег Верник
юрист, Голова незалежної профспілки "Захист праці"
  376  0

Український лівий рух: кінець означає начало

Категорично незгодний із тими, хто каже, що лівий рух в Україні зараз переживає глибоку кризу. Кризу може переживати лише те, що вже є. А український лівий рух лише зараз почав справді формуватися. 27 років незалежності України в Realpolitik існували лише сурогатні політичні утворення, які лише імітували свій "лівий" характер, але ж насправді були або вкрай консервативними залишками пізньо-радянської доби (КПУ, СПУ, ПСПУ тощо) або відверто про-олігархічними проектами (СДПУ(О), КПУ(о), КПРС тощо).

Лівий характер політичного утворення проявляється, насамперед в справжній боротьбі за трудові та соціально-політичні права людей найманої праці. Все інше – це лише риторика в стилі бла-бла-бла, яка не має суттєвого значення для аналізу. Як не дивно, але ж, на мою думку, вкрай недемократична заборона КПУ сучасною владою, надає унікальну можливість формування в Україні нового лівого руху. Поки в Realpolitik ми бачимо переважно про-олігархічні політпроекти, але ж я не бачу тут нічого неочікуваного. По-перше, ці проекти можуть виявитися з часом достатньо самостійними від свого олігархічного першоджерела походження та реально зайняти ліву нішу політичного спектру, а, по-друге, їх олігархічні першоджерела далеко не є вічними за сучасних динамічних умов.

На моє тверде переконання справжня побудова українського лівого руху можлива лише через розвиток незалежних профспілок, тобто самозахисних організацій людей найманої праці. Саме тому свого часу я прийняв для себе рішення тимчасово відійти організаційно від низового лівого політичного руху та зосередитися саме на роботі по формуванню незалежного профспілкового руху. В середовищі незалежних профспілок існує достатньо багато справжніх робітничих лідерів. Вони зараз належать до різноманітних політичних проектів від правих до лівих, але ж саме на них я покладаю свою надію у майбутньому.

Слід зважити також на те, що в останні роки загально-політичний дискурс в Україні значно просунувся вправо, що не може не викликати незадоволення в країнах Європейського Союзу, які демонструють свій соціальний характер і куди ми маємо намір все ж таки просуватися. Антидемократична та антисоціальна ультраправа Україна не потрібна Європейському Союзу. У той же час ми бачимо, що саме ультраправі сили ЄС виступають на боці Російської Федерації в українському питанні, а ліво-демократичні сили ЄС залишаються нашими справжніми друзями. Але ж якщо поточна ситуація в Україні не зміниться, то і ця підтримка може миттєво зникнути. Тому відповідальність за формування майбутньої лівої політичної сили лежить на нас всіх і, насамперед, на активістах незалежного профспілкового руху. Це важливо також і з тієї причини, що загальне різке поправішання українського політичного дискурсу вже дозволяє у масовій свідомості навіть суто ліберальні політичні течії долучати до, нажаль, поки вельми неконкретної категорії "лівих". А це, звісно, неправильно, бо "ліві" - це ті, хто, насамперед, відстоює інтереси людей найманої праці та їх класових об’єднань – профспілок.

Дуже приємно, що крім рівня Realpolitik існують також інтелектуальні ліві гуртки та громадські організації, які просувають тенденцію підтримки незалежних профспілок та формування сучасної лівої політичної програми. Дуже сподіваюся, що вони матимуть із часом свій успіх. Для мене залишається дуже важливим із світоглядної точки зору британський досвід формування лівої Лейбористської партії на базі членської бази британських тред-юніонів. Це канонічний досвід і майбутній лівий український рух не був би проти його повторити.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх