EN|RU|UK
Блоги Лили Сова
волонтер
  1588  3

На могилі Скаута.

У хлопців на могилах якась особлива аура... Навіть ідти звідти не хочеться... Таке почуття, що вони разом з нами в цей момент.

14 вересня 2014 року при обороні аеропорту Донецька, прикриваючи відхід бойових побратимів, загинув командир групи 3-го окремого полку спеціального призначення старший лейтенант Подолянчук Євгеній Петрович з позивним Скаут.

Женя з бійцями вийшов на завдання по виставленню мінних загорож проти танків на позиції «Єнот». Групу українських бійців затисли ворожим вогнем з близької відстані у будівлі. Незабаром на даху у ній почалася пожежа, а система вентиляції задимила усі приміщення. Спецпризначенці мали покинути будівлю і повертатися під обстрілом, проте на зворотному шляху Євген з двома бійцями вирішив все ж закласти міни на випадок, якщо їх переслідуватиме танк.

Осколкове поранення в голову, яке він отримав, виявилося смертельним- він помер під час евакуації в з ДАПу в с. Тоненьке…

 Щороку в цей день ми їдемо до нього на могилу: посидимо, поговоримо, позгадуєм. Передамо вітання від тих, хто не зміг приїхати.

Прочитала Женіній мамі слова побратима-спецназівця, які напередодні він написав мені, коли просив поклонитись Жені.

Слова Справжнього про Справжнього:

«Скауту поклонись от меня, добре? Всё кажется, что в дурном я сне, надо только проснуться... Ребята в отряде на стене развесили его рисунки-наставления, которые сумели вывезти из ДАПа. Бля, я просто тихо выл в себя в этом коридоре перефотографируя каждый рисунок. Мощнее выставку, где ТАК совпадает энергетика всего - это и автора рисунков, и энергетика казармы, и энергетика тех, кто вывозил, и тех, кто незамысловато, скотчем крепя, развешивали по стене. Мне казалось,что я ёбнусь мозгами, если хоть чуть-чуть себя отпущу..»

Доки ми сиділи, згадували, побачили, що від села по дорозі до кладовища – а це з кілометр – йшли троє дівчат років 12-13.

Дівчата дійшли до самого кладовища і попрямували до могили Скаута. Підійшли, поклали квіти, постояли-помовчали і вже почали йти назад, коли ми повскакували… Для нас це стало такою приємною несподіванкою! Це було так щиро та  так зворушливо!!

 То треба було бачити, як дорослі дядьки, що пройшли війну і ДАП, дякували  дівчаткам!

Дівчата, навіть, зніяковіли….

Ми були настільки вражені тим, що діти просто прийшли до могили з квітами - самі, без офіціозу, за ВЛАСНИМ бажанням та власними переконаннями, - що не могли знайти потрібні слова…

Ми були вражені, бо це те, за що ми всі були готові померти і помирали на цій клятій війні -

Діти, які дійсно щиро вдячні тим, хто поклав за них своє життя, даючи змогу жити їм!



Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх