EN|RU|UK
Блоги Євстратій Зоря
Архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій (в миру – Іван Володимирович Зоря). Речник УПЦ КП.
  2156  3

"Українські абзаци" з Доповіді Патріарха Варфоломія на Синаксі

Як би не бажали певні особи прикрасити ситуацію в Україні, історія доводить їхню неправоту і наводить безперечні аргументи, які свідчать про те, що виникнення труднощів та реакцій в Україні не є явищем нещодавнім або спричиненим Вселенським Патріархатом.

Вже з початку 14-го століття, коли престол Київської митрополії було перенесено без канонічного дозволу Матері-Церкви до Москви, наші київськи брати докладали невтомних зусиль, щоб здобути незалежність від церковного контролю з боку московського центру. Дійсно, внаслідок упертості Московського патріархату постійно відбувалися злиття та відновлення церковних єпархій, неканонічні вибори єпископів, а також розколи, від яких і досі потерпає благочестивий український народ.

Однак, поза тим, дослідження цього питання в світлі священних канонів не виправдовує жодного втручання з боку російської Церкви. Томос, який проголошує Москву Патріархатом, не відносить регіон сьогоднішньої Київської митрополії до юрисдикції Москви.

Крім того, після відомого способу проголошення Московського Патріархату Вселенським Патріархом Єремією II (Траносом) канонічна залежність Києва від Константинопольської Церкви-Матері залишалася постійною і безперервною. У 1686 році наш попередник, покійний патріарх Діонісій IV, під дією значного політичного тиску та за жахливих обставин, прагнучи миру у помісній Церкві, був зобов'язаний видати листа, що надав Москві дозвіл на посвячення Київського митрополита з обов’язковою умовою, що кожен Митрополит Київський згадуватиме ім'я Вселенського Патріарха як своє церковне начальство і церковну владу, а також демонструватиме канонічну підлеглість цієї Митрополії Константинополю.

Наскільки нам відомо, жоден інший акт, який би змінював канонічний стан Києва, ніколи не був прийнятий, так само і умова згадувати Константинополь ніколи не переглядалася; і, звичайно ж, Матір Церква не вносила таких змін, внаслідок яких Київ був би повністю переданий Росії. Неканонічні втручання у справи Києва, до яких час від часу вдавалася Москва, та терпимість з боку Вселенського Патріархату в попередні роки не надають законної сили жодному церковному порушенню. Натомість, положення 6-го Канону Першого Вселенського Собору в Нікеї є точно застосовними до даного випадку, як зазначає коментатор Арістен:
"Кожен патріарх повинен задовольнятися своїми привілеями і не повинен захоплювати інші єпархії, які не є або не були під його владою, бо це є гордовитість мирської влади". (Rallis-Potlis, Constitution of the Holy and Sacred Canons, Volume 2, p. 131)

У цьому дусі Церква Матір не поступалася своїми канонічними правами над Україною, але включила в Патріарший та Синодальний Томос спеціальну довідку "про надання автокефалії Церкві Польщі" (1924 рік), зазначивши, що "перше вiддiлення вiд Нашого Престолу Київської Митрополiї й залежних вiд неї Православних Митрополiй Литви та Польщi, а рiвно ж прилучення їх до Святої Московської Церкви наступило не за приписами канонiчних правил, а також не дотримано всього того, що було установлено вiдносно повної церковної автономiї Київського митрополита, який носив титул Екзарха Вселенського Престолу…"

У будь-якому випадку, насправді, епізодичні цілеспрямовані спроби Російської Церкви вирішити це питання зазнали невдачі. Отже, оскільки Росія, яка єдина є відповідальною за нинішню прикру ситуацію в Україні, не може вирішити проблему, Вселенський Патріархат взяв на себе ініціативу вирішення цієї проблеми відповідно до повноважень, наданих їй Священними Канонами, і юрисдикційною відповідальністю над Київською єпархією, отримавши з цього приводу прохання від шанованого українського уряду, а також отримуючи періодичні прохання "Патріарха" Філарета Київського щодо оскарження його справи.

За нашим розпорядженням преосвященний єпископ і професор Макарій Христопульський вивчав питання про Україну протягом багатьох днів, і плід його великого дослідження цієї складної справи являє собою документ понад дев'яноста сторінок, який Його Преосвященство надав Матері-Церкві. Ми вдячні йому та вітаємо його. І оскільки він вже має тверде розуміння цієї проблеми, ми запросили його виступити перед цим поважним органом і представити церковну точку зору на питання України, що є на часі, і ми переконані, що всім нам буде корисно послухати його ...
...
Ми вважаємо, що всі ієрархи, що служать в межах юрисдикції Вселенського престолу, добре знають, що 4-й Вселенський Собор, серед інших рішень, встановив винятковий привілей "права на оскарження" (ekkliton) Константинопольського престолу у 9-му і 17-тому канонах. Численні випадки реалізації цього права на звернення від ієрархів та духовенства інших юрисдикцій були зафіксовані протягом століть на історичному шляху Матері-Церкви. Варто відзначити тут рішучу впевненість каноніста Міодрага Петровича, що "тільки один Константинопольський архієпископ має привілей судити і вирішувати конфлікти єпископів, духовенства та митрополитів інших патріархів" (Номоканон у 14 титулах та візантійські коментатори, стор. 206).

Преосвященний єпископ Абідоський Кирилос, професор Національного та Каподістрійського університету Афін, відданий вчений письмового та розмовного слова, говоритиме про унікальний привілей Константинопольської Церкви отримати звернення Ієрархів та духовенства, які шукають прихистку, з усіх помісних православних церков у своєму виступі під назвою "Привілей права на оскарження: історичні, канонічні та теологічні перспективи". Ми з радістю чекаємо на його аналіз цього питання…"

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх